«Мала» енергетика —ліки для великого ринку

Відповідаємо: за рахунок сучасних енергозбережних технологій. Про одну з них ми докладно розповіли у статті «Мотор Січ» і «Укрросметал» готові дати дешеву енергію» (надруковано в 43-му числі «Голосу України» 6 березня 2003 року). Йшлося про когенераційні, або парогазові, установки потужністю до 12 мВт. Вони діють за такою схемою: первісно газ як пальне спалюється не у водогрійних котлах, а в газотурбінному двигуні, який є приводом електрогенератора в газотурбінній електростанції — так виробляється електроенергія в первинному контурі теплоелектрокомплексу; після першого контуру, тобто після перетворення механічної потужності газотурбінного двигуна в електроенергію, вихлоп цього самого двигуна, що має температуру 450 — 5000С, спрямовується до другого контуру, а саме — до котла-утилізатора, де вода перетворюється внаслідок нагріву вихлопними газами на кінетичну енергію пари з температурою майже 4500С й тиском 40 атмосфер; ця надзвичайно потужна енергія пари, що вироблена з «дармового» за ціною вихлопу, рухає парову турбіну, яка, в свою чергу, обертає ще один генератор, виробляючи майже стільки електроенергії, скільки її продукується в першому контурі; відпрацьована в паровій турбіні пара конденсується в третьому (теплообмінному) контурі за допомогою проточної води, яка, нагріваючись до температури мало не 900С, постачається населенню або виробництву. Оці три контури спільного виробництва тепла й електроенергії, які дають змогу досягти найефективнішого на сьогодні коефіцієнта використання палива (майже 90 відсотків і більше!), мають назву когенераційної технології і спроможні скоротити в країні використання газу як пального для електро- й теплопостачання майже на 30 відсотків.

Кошти, вкладені у виготовлення когенераційних установок, спроможних завдяки своїй специфіці надефективно розв’язувати регіональні енергетичні проблеми, можна відшкодувати дуже швидко, менш ніж за два роки.

Нині ВАТ «Мотор Січ» і концерн «Укрросметал» працюють над створенням такої когенераційної установки, яка зможе використовувати газ магістралей малого тиску — 0,5 чи 3 атмосфери. І треба заздалегідь поміркувати про перспективи цієї сучасної, високоекономічної техніки на вітчизняному ринку електроенергії. Це, з’ясовується, досить непроста проблема.

Система купівлі-продажу суб’єктами господарської діяльності електричної енергії в Україні за законом регулюється правилами створеного в 1996 році оптового ринку електричної енергії. З огляду на специфіку такого товару, яким є електроенергія (наприклад, між її виробництвом і постачанням в системі має бути постійний баланс, а потреба в електроенергії навіть протягом доби не є константною величиною), ці правила істотно відрізняються від звичайних ринкових. Останні базуються на тому, що покупець обирає товар певного виробника й купує цей товар.

Наш оптовий ринок електроенергії діє за іншою схемою. Товар — електроенергія, вироблена на атомних, теплових, гідроелектричних станціях, на теплоелектроцентралях через особливості цих різних джерел електрики має різну собівартість. І навіть в межах однієї групи генерації ця собівартість неоднакова (різне обладнання, різна відстань від постачальників вугілля для різних ТЕС тощо). З урахуванням усіх чинників, які формують собівартість, Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) визначає відпускні тарифи, за якими продукцію тієї чи іншої електрогенеруючої компанії купують і подають у «загальний казан», на енергоринок. Звідти «черпають» потрібну електроенергію «енерготранспортники» — обленерго. Звичайно, не задарма, а за встановленими НКРЕ оптовими цінами. Потім ці енергопостачальники продають конкретним споживачам електроенергію вроздріб.

Ми не будемо тут докладно обговорювати, чому в державі прийнято саме таку схему оптового ринку електроенергії. Зазначимо лише, що вона має свою логіку, продиктовану конкретним, украй занедбаним станом вітчизняної енергетики, тим, що обладнання на старих електростанціях, ТЕЦ на 90 «з гаком» відсотків уже відпрацювало свій ресурс, прагненням забезпечити хоча б поточні енергетичні потреби, не допустити колапсу енергосистеми країни.

Не наводитимемо тепер аргументи, що свідчать про неспроможність такої схеми кардинально розв’язати тугий вузол проблем галузі, вивести її з кризи.

Наше завдання, як зазначено вище, вужче: ось є оптовий і не дуже здоровий ринок електроенергії, ось з’явилися нові виробники, які готові дати дешевшу електроенергію за допомогою когенераційних установок, прагнуть знайти споживача й мати зиск зі свого бізнесу.

Картина у цьому разі вимальовується не дуже обнадійлива, якщо нових виробників змусять грати за правилами старих.

По суті, нині на енергоринку, завдяки чинній ціновій політиці, електрогенеруючі компанії, що продукують дешевшу електричну енергію, тримають «на плаву» ті, які стали практично нерентабельними.

Якщо до цієї «рятувальної команди» додавати когенераційні потужності, встановивши їм відпускні тарифи, як це робиться нині на енергоринку, то стара енергетика ніби гиря, прикута до ніг плавця, потопить молоду, когенераційну.

Враховуючи те, що когенерація є енергозбережною технологією і вводить в експлуатацію сучасне обладнання в умовах, коли решта його на наявних станціях застаріла фізично і морально, а через брак коштів держава неспроможна його поновити, й те, що когенераційні технології надто інвестиційно привабливі, чи не доцільно запалити перед ним «зелене світло» на вітчизняному ринку електроенергії? Вважаємо, так.

Про таке потрібне когенераційним станціям «зелене світло», до речі, йдеться в Постанові Кабінету Міністрів України

№ 1789 від 16 листопада 2002 року «Про схвалення Концепції функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України». Цей документ передбачає поступову лібералізацію цього ринку, впровадження такої його моделі, яка надає дозвіл певним споживачам, а іноді й постачальникам, укладати прямі двосторонні договори на поставку електричної енергії з виробниками за цінами, що вільно обговорюються.

«Створення передумов для функціонування нової моделі ефективного оптового ринку електроенергії та його демонополізації» — один з напрямів розвитку паливно-енергетичного комплексу, визначених в Програмі діяльності Кабінету Міністрів, яку подано на розгляд до Верховної Ради. До речі, у програмі йдеться і про «створення економічних умов для стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій».

На нашу думку, варто було б тим, хто нині створює когенераційні потужності й стає постачальником електроенергії, надати саме таке право. І це розв’яже проблему. Об’єднуючи роботу з власниками місцевих мереж, з обленерго (без фінансового зацікавлення останніх не буде справи), ці постачальники зможуть поставити свої генеруючі потужності безпосередньо біля споживача, аби уникнути втрат в мережах (а ці втрати «з’їдають» більш як одну п’яту електроенергії, що виробляється в державі), і тим самим ще скоротити витрати, й запропонувати, наприклад, невеликому місту чи району дешевшу електроенергію, дешевше теплопостачання. Менші тарифи — менше субсидій, менше неплатників. Менші тарифи — більше коштів залишиться в бюджетних організацій — шкіл, лікарень, в яких енергоносії сьогодні відбирають чи не всі гроші, що залишаються після виплат зарплати. Менше сплачує виробник за тепло й електрику, з’являється змога вкласти кошти в технології, зробити дешевшою свою продукцію.

Критично налаштований читач, можливо, тепер подумає: «Оті спритники похапають усі ласі шмати зі своїми когенераційними установками, а загальна ситуація на великих станціях від того кращою не стане!».

Посперечаємося, згадаємо чудовий афоризм з фільму «Кавказька полонянка»: «Той, хто нам заважає, той нам і допоможе!».

Сьогодні на ТЕС висока собівартість, зокрема через недовантаження агрегатів? То, може, завдяки введенню сучасних когенераційних потужностей досягти такого балансу, щоб цілком вивести з експлуатації найстаріші потужності, адже, за розрахунками фахівців, до 2005 року кількість обладнання з терміном експлуатації 30 і більше років становитиме майже 80 відсотків. А решті агрегатів дати оптимальне навантаження, знизивши в такий спосіб собівартість продукції.

У згадуваній Концепції функціонування і розвитку оптового ринку електричної енергій означено 20 його найгостріших проблем. Серед них, зокрема, «обмеження конкуренції серед виробників електричної енергії», що не дає змоги формувати ефективну ринкову ціну на цю продукцію. Поява виробників енергії за допомогою когенераційних установок та їх безпосередня робота зі споживачами створюватиме ефективніше конкурентне середовище в царині енергетики, що піде на користь усім суб’єктам цього ринку.

Чимало втрачає нині оптовий ринок в ефективності через недосконалість тарифо- та ціноутворення. Робота когенераційних потужностей за схемою, про яку йдеться, не тільки може бути позбавлена цієї вади, а й, безумовно, стимулюватиме вдосконалення тарифо- та ціноутворення на ринку, що є.

Ми порахували: з тих 20 найгостріших проблем оптового ринку, виділених у концепції, добра половина певною мірою «лікується» за допомогою «малої» енергетики, про яку ведемо мову, в разі створення умов для її розповсюдження та поступового збільшення питомої ваги в загальному балансі виробництва електроенергії. Це питання не технічне, не технологічне. Його розв’язання лежить в царині законодавства, визначається нормативно-правовою базою. І її слід негайно створювати.