Тільки-но пригріло весняне сонечко, на Волині відновили злодійський промисел хижі зграї вандалів. Заради металевої огорожі для продажу заготівельникам, а надто гранітних плит, нелюди потайки оскверняють могили краян. Міліція всілякими способами бореться з крадіями. Однак пограбування цвинтарів і навмисне нищення пам’ятників дедалі більше набувають обрисів злагодженого кримінального механізму.
Найміцніший фундамент — кістки?
Традиції цвинтарного вандалізму сягають ще радянської атеїстичної минувшини. Компартійна еліта повоєнного Луцька всупереч древнім традиціям і елементарній пошані до померлих зрівняла з землею до десятка міських кладовищ. Кілька цвинтарів завинили перед владою через те, що тут спочивають останки «ворогів народу» й петлюрівців. Інші змели бульдозерами для побудови на їхніх місцях партійних палаців та неоглядних майданів. Першим постраждало від ідеологічної посмертної чистки старовинне кладовище в центрі міста. Спочатку відповідні органи вирахували всі сумнівні поховання й взялися за їх «облаштування». Відтак зазнав наруги пам’ятник відомому письменнику, громадському діячеві й українському патріотові Модесту Левицькому, який добре знався з Лесею Українкою. Каменя на камені не залишилося від могил льотчиків Української Народної Республіки. Поплатилися спокоєм й інші поховання оберегів національної ідеї, які посмертно провинилися перед будівничими «світлого майбутнього». А через кілька десятиліть кладовище у варварський спосіб взагалі знищили. Лише декому з городян вдалося перевезти останки родичів на заміське кладовище. А на людських кістках переконані атеїсти звели висотний будинок зі сквером. Кажуть, темними під’їздами хмарочосу частенько блукають привиди.
Навіть нині мало хто з городян знає, що ходить по людських кістках. Вулиця Івана Франка викладена на місці колишнього кладовища, частина якого перетворилася на сміттєзвалище. На місці поховання німецьких вояків уже кілька десятиліть стоїть міська школа. Навіть просторий майдан перед висотним будинком тогочасного виконкому, де нині частенько мітингують лучани, вимощений на древньому єврейському кладовищі. А скільки доріг укладено грунтом упереміш із кістками. Не дивно, що ці шляхи зажили слави аварійно небезпечних.
Застала кара в домовині...
Зло завжди повертається, сказано філософами. Хоч як парадоксально, однак руйнівників кладовищ за їхні діяння спіткала подібна доля. Їхні сталеві, мідні та бетонні ідоли стали жертвами новітніх вандалів. Сотні пам’ятників вождям пролетаріату, меморіальні дошки партійним фундаторам по-звірячому понищено й переплавлено підприємливими нащадками. У Луцьку не зосталося жодної алюмінієвої вивіски, невідомо куди поділися помпезні бюсти і барельєфи. Та найстрашніше, що хвиля вандалізму докотилася до громадських цвинтарів. Два роки тому на луцькому заміському кладовищі стався безпрецедентний цинічний погром. Уночі напередодні поминальної суботи невідомі вандали потрощили майже двісті надмогильних пам’ятників. Злочинці ломами розбивали гранітні плити, перевертали хрести і крушили могильні огорожі. Нахабні злочинці навіть не зважали на гуркіт від ударів. Цвинтар перетворився на суцільні руїни. А коли рідні покійних оговталися, то підрахували збитки. Вандали знищили пам’ятників на більш як 350 тисяч гривень. Міська влада змогла відшкодувати всього тридцять тисяч гривень. Міліція висунула версію, що погром замовили виробники пам’ятників, оскільки згодом подібний акт вандалізму стався на сусідній Рівненщині. Однак бракувало доказів.
Після погрому правоохоронці оголосили справжню війну розкрадачам могил. Запровадили постійне патрулювання, частенько влаштовували засідки на злодіїв. Проте все закінчилося тим, що за нез’ясованих обставин міліціонер під час затримання застрелив одного з крадіїв. Потому ініціатива дещо згасла. А крадіжки, навпаки, почастішали. Щоправда ця інформація не з рапортів міліції, а з вуст городян. Вони розповідають, що обкрадають могили чи не щодня. Здебільшого пиятики або бомжі, які гребуть вази з квітами, лампадки й огорожу. А тому більшість городян супроти свого бажання воліють утримувати скромну могилку. Бояться крадіжок. І недарма. В області знову почастішали осквернення могил у містечках краю. Тому люди вимагають дійовішої охорони кладовищ. Пропонують створити спеціальні кооперативи з догляду за могилами на зразок тих, що діють у сусідній Польщі. Волиняни готові платити гроші, аби тільки припинилася війна з пам’яттю і їхні предки могли спати спокійно.
Луцьк.
