Хто пізнав біду, той байдужим не залишиться

Раптом, опинившись у небезпечній зоні протистояння російських окупантів та наших військ, мешканці «прикордонної» відтепер Херсонщини не знітилися і не злякалися, та й у «федералісти» не подалися. З тутешніх міст і містечок на українські блокпости прикордонників і десантників, в тимчасові оселі втікачів від примусової «русифікації» потекла повноводна річка гуманітарних вантажів — зібрані громадою продукти, цигарки, білизна тощо. Але у скромного приватного підприємця з села Великі Копані Цюрупинського району Херсонської області Теймура Гаджаєва душа виявилася найщедріша. Він просто взяв та й купив переселенцям із півострова окремий будинок у рідному селі, і нині власним коштом завершує його ремонт. А нові господарі вже й ключі від нерухомості отримали. Тому дуже щасливі — нарешті мить спокою й безпеки після безкінечних тижнів страху.

— Наш батько Рашид Клеплеєв повернувся після депортації з Узбекистану в Крим ще 1993 року. В селі Пруди Радянського району АРК звели будиночок, завели сяке-таке господарство - корів, город. Працювали всі дружно, тому й не бідували. Аж Росія накинула оком на Крим, і почалося: ночами по селу гудуть моторами БТРи і повні вантажівки солдатів. З етнічними росіянами в селі завжди жили дружно, а тепер декого й не впізнати: ходять повз двір набундючені, із глумливими посмішками. Та ще й погрожують: «Не приймете російського громадянства, із села виженемо, а ваше майно і хата стануть нашими», — із слізьми на очах згадує 30-річна Ельвіна Клеплеєва. — Ми не стали чекати, поки нас уб’ють чи в концтабір відвезуть, як за Сталіна, а кинулися шукати допомоги. Подзвонили підприємцю з Херсонщини, у якого раніше працювали. Той пообіцяв дати прихисток, але ми й гадки не мали, що він придбає для нас окремий будинок. Заселитися туди ми ще не можемо — живемо в іншій хаті, яку для нас тимчасово зняв власним коштом той-таки Теймур Гаджаєв. У придбаному домі закінчується ремонт, але ключі від майбутньої оселі Теймур Гараж-огли нам уже віддав — усе чесно.

Теймур Гаджаєв сам переїхав з Азербайджану в Україну одразу після закінчення школи — за покликом старшого брата. В Азербайджані тоді також кипіли міжетнічні сутички, назрівала війна з Вірменією, а тут було безпечно. Ніякої роботи Теймур ніколи не цурався: вирощував ранні овочі, займався комерцією, відкрив торговельні павільйони і кафе на ринку Великих Копанів. На новій батьківщині в нього народився син, має бізнесмен і власну оселю, і повагу земляків. Україна для нього — мати, і коли інші її сини та доньки опинилися в біді й попросили допомоги, Теймур відгукнувся одразу. У селі купив занедбаний будинок на чотири кімнати, вклав понад двадцять тисяч гривень заощаджень, провівши туди воду та каналізацію. Тепер у хаті є й сучасна душова кабіна, бойлер, інші вигоди цивілізації, які не в кожній сільській хаті зустрінеш, і навіть нові меблі гостинний азербайджанець замовив. На просторій присадибній ділянці у 38 соток можна хоч сьогодні висаджувати овочі і фруктові дерева, тож взимку без вітамінів Ельвіна, Ельза, Ельнара та Февзі Клеплеєви точно не залишаться. А там до них можуть і батько з бабусею приєднатися, які нині у Криму ще майно стережуть.

— Незабаром до Великих Копанів ще одна родина переселенців із півострова приїде — мені вони вже дзвонили. Знайду їм і житло, і роботу у власному господарстві — порядним і трудящим людям треба допомагати. Колись так допомогли й мені, — просто пояснює свій доброчинний порив Теймур Гаджаєв.

У багатому селі Великі Копані нині мешкають представники аж 76 національностей — українці, росіяни, казахи, вірмени, азербайджанці і так далі. Зроду-віку тут не конфліктували і не цькували когось через колір шкіри чи розріз очей, звикнувши оцінювати сусідів за геть іншими критеріями: доброзичливістю, порядністю, душевною щирістю та співчуттям. Тож, почувши про Теймурів намір дати прихисток родині біженців, сільський голова Валентина Костенко сама вивела громаду на толоку. Спільними зусиллями селяни вичистили захаращене дворище біля майбутнього будинку Клеплеєвих від заростів амброзії та інших будяків, аби ремонтники могли почати тут роботи.

«Новим людям ми раді, і радо відкриваємо їм душу, але хочемо, аби вони ставилися до громади так само добре, як і вона до них, і робили свій внесок у життя села. Відтепер хата переселенців — через дорогу від моєї. Тому буду особисто наглядати, аби на присадибній ділянці та під огорожею ні будяків не росло, ні сміттям не розкидали», — суворим тоном, але ховаючи посмішку в кутиках губ, навчає майбутніх сусідів Валентина Дмитрівна. А ті сприймають повчання з такою самою ввічливою посмішкою — до роботи не звикати.

Редакція парламентської газети «Голос України» також не залишилася осторонь допомоги переселенцям із Криму. Власний кореспондент «Голосу України» по Херсонській області презентував їм одяг, канцприладдя та пам’ятну поліграфічну продукцію з нагоди святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка.

Вчинок Теймура Гаджаєва у Великих Копанях, звісно, схвалюють. Хоча дехто вважає його щедрість надмірною — мовляв, всім бажаючим хати купувати — ніяких заощаджень ні в кого не вистачить. А от громада етнічних азербайджанців, котрих у Таврії мешкає близько п’яти тисяч, Теймура Гараж-огли розуміє цілковито. «На Херсонщині знайшли дім і роботу, а часто-густо і родини сотні наших земляків, котрі тікали від війни та смерті у Нагірному Карабаху — війни, до речі, можливо, також «підігрітої» російською зброєю та російським втручанням. Тільки переселенець може достеменно зрозуміти переселенця, тому їм сьогоді надає поміч не тільки Теймур, а всі ми, — розставив крапки над «і» голова Конгресу азербайджанців Херсонщини Алі Керімов.

Херсонська область.