Протягом усієї своєї багатовікової історії людство створювало прості й ефективні механізми «очищення влади», одним з яких є вибори. Період підготовки до них вважають найвідповідальнішим, оскільки спочатку йде боротьба за вуха виборців, потім — за їхні душі, для чого в хід пущено особливі технології. Поступово політичні пристрасті розпалюються, рух партій активізується, та й виборець здебільшого «рветься в бій», нарешті визначившися зі своїми політичними симпатіями. В одному разі він стає на бік опозиції, вважаючи: що вона сильніша, то слабша влада, в другому — залишається на боці партій влади, цілком упевнений: що більше сил навколо них згуртується, то міцніша буде ця сама влада. Вона сильніша — країна багатша.

У комуністів «зброя» така, як раніше

До виборів ще далеко, але деякі прогнози, здається, зробити вже можна. Цілком імовірно, що Комуністична партія України такої кількості виборців, як раніше, в Луганській області, на жаль, не набере. Традиційно регіон ще називають «червоним», але ці «червоні» вочевидь починають здавати свої позиції. Торік, наприклад, за порушення статутних вимог з Компартії по області було виключено 320 осіб, частина з яких перейшла на бік соціалістів. Менше вірних ленінців обрано й до органів місцевої влади. Так, у Луганській міській раді п’ять років тому їх було тридцятеро, сьогодні тільки дев’ять. Причому, за останніми даними, двоє членів партії вже подали заяви про свій вихід з організації. Менше комуністів сьогодні представлено в органах влади й загалом по області. Цікавий факт: серед народних депутатів від Луганщини у Верховній Раді Компартія має лише одного представника серед мажоритарників, тоді як ще в попередньому скликанні їх було дев’ять.

Як відомо, комуністів здебільшого підтримує населення старшого віку, котре є найактивнішим виборцем. Але, як відзначають луганські політологи, ця підтримка ґрунтується насамперед на привабливості самої комуністичної ідеї. У разі, коли йдеться про конкретного представника партії, люди виявляють здоровий прагматизм й обирають не за партійністю, а за спроможністю людини розв’язувати їхні проблеми в довіреному окрузі. У тому-таки Луганську на нещодавніх довиборах до міської ради комуністи двічі програли, поступившися депутатським мандатом безпартійним. Причому розрив обидва рази був у сотню голосів. Варто розуміти, що комуністи поступово втрачають довіру в луганчан.

Начальник управління з питань внутрішньої політики Луганської міськради Сергій Чебаненко схильний вважати, що міські депутати-комуністи, сьогодні спеціально створюють конфліктну ситуацію у взаєминах з міським головою Євгеном Бурлаченком, щоб, по-перше, звернути на себе увагу, по-друге, через побоювання втратити свої гасла, котрі є їхньою головною політичною зброєю. Річ у тім, що їхня попередня передвиборна програма складалася з тих соціальних питань, багато з яких сьогодні вже розв’язав новий склад міської влади: тепла вода в квартирах є, ліфти починають працювати, робочі місця створюються.

Проте авторитет Компартії серед частини електорату як і раніше високий, комуністи так само мають домінуюче становище в політичному житті області. Але сильною опозицією їх вважати не можна. Взагалі визначити кількість протестного електорату є справою дуже складною. Зважаючи на мітинги протестної сили, останнім часом на вулиці обласного центру виходять приблизно до 500 осіб, головно люди пенсійного віку. Але суспільно значущими фігурами їх навряд чи можна назвати. Вони дотепер психологічно не готові сприймати радикальні зміни в країні й не можуть зрозуміти, чому реформуються звичні для них системи життєвих цінностей.

Холдинг, але не вугільний

Політики поки що не визначилися, в якої з політичних сил друге домінуюче становище в області. Одні схильні вважати, що більш значущу силу являють партії влади, до того ж не сама влада має активних прихильників, а окремі її представники. Наприклад, колишній генеральний директор холдингової компанії «Ровенькиантрацит» Костянтин Астров-Шумілов, котрий сьогодні пішов у владу. На парламентських виборах його перемога була беззастережною. Саме такі люди, що мають авторитет і довіру виборців, перемогли в мажоритарних округах. У цьому сенсі партії влади справді можуть розраховувати на друге місце. Водночас у Луганській області значно зросла чисельність обласної організації СДПУ(о). І не лише чисельність, а й довіра до неї з боку виборців, яка пов’язана з надіями. Есдеки роблять конкретну роботу —створюють робочі місця, допомагають розв’язувати соціальні проблеми, підтримують бізнес. Серед соціал-демократів є багато впливових людей, що займаються серйозним виробництвом. Таких, наприклад, як Олександр Паршин.

Партійну структуру СДПУ(о) часто порівнюють з могутнім холдингом, вона простежується й у Луганській обласній організації. Висока державна посада головного соціал-демократа країни Віктора Медведчука звичайно впливає на ставлення до його партії перших керівників області. Принаймні зовні воно виявляється з позитивного боку. Сказати більше поки не беруся.

...та інші

Повільно, але впевнено на передові позиції в області виходять і соціалісти, відвойовуючи в комуністів, а часом і в соціал-демократів певні політичні ніші. Луганська міська організація Соцпартії вже налічує 1 300 осіб, тоді як чисельність комуністів міста не дотягує до 570. Сьогоднішні соціалісти вже не мають вигляду таких ортодоксів, як раніше, тому вони й стали привабливіші для тих, хто визначається у своїх політичних симпатіях.

А ось прихильників Юлії Тимошенко в області слід шукати серед військових, шахтарів і просто чоловіків, яких вирізняє радикальний настрій і яким дуже важливо мати свого героя. Або героїню. Для одних це Наталія Вітренко, для інших — Юлія Тимошенко. Партії цих жінок-політиків в області не численні й не сильні. Можна припустити, що вони не одержують достатнього фінансового підкріплення на місцевому рівні, тому не мають змоги розвиватися такими темпами, як, скажімо, соціал-демократи.

До речі зазначимо, що Сєверодонецьк — одне з великих промислових міст Луганщини — дає найвищий результат стосовно підтримки націонал-демократичної ідеї. Населення міста має високий інтелектуальний рівень, у ньому багато вихідців із Західної України, людей з радикальними настроями. Найпопулярніший тут Віктор Ющенко. Але думки розділилися. Якщо Юлія Тимошенко є прикладом непримиренного борця (а виборці поважають її саме за це), то Ющенко викликає симпатії в інтелігенції міста, яка по-своєму оцінює його функціональний рівень.

Передбачається, що на наступних виборах у Партії зелених в області знову буде високий рейтинг, вона навіть може розраховувати на п’яте місце. Питання екології для шахтарського регіону — одні з найскладніших. Реструктуризація вугільної галузі наробила багато лиха. На цій хвилі політики й будують свої програми, що мають у населення велике схвалення.

Один відомий український політик якось сказав, що народ — це жерстина, яку можна згинати. До якоїсь міри це порівняння можна застосувати щодо сільського виборця. Багато в чому його симпатії до партій залежать від позиції місцевих керівників. Ті зазвичай орієнтуються на Аграрну партію, отже, селяни голосують за неї. Скажуть їм голосувати за яку-небудь «сонячну» партію — «сонячний» результат і вийде. Одне слово, достеменно визначити політичні погляди сільського населення дуже проблематично.

Що стосується Української народної партії, то її обласна організація відрізняється ініціативою в галузі проведення різних протестних заходів з елементами шоу. Вони досить видовищні, але збирають невеликі аудиторії. Проросійське населення національну ідею приймає дуже обережно.

Партії — без рупора, шахтарі — без підтримки

Під час підготовки до парламентських виборів в області було зареєстровано 13 партійних газет. Сьогодні тут виходить лише три політичні видання: друкований орган комуністів «Советская Луганщина», «Социал-демократ» і газета «За социальную защиту», яку випускає Партія вкладників. Регулярно — тільки «Советская Луганщина», інші роблять перерви, пов’язані з дефіцитом фінансування. З газет, що найближчі соціал-демократам, можна назвати «Слово и дело», яку випускає обласна Асоціація директорів, заснована соціал-демократом Олександром Паршиним. Але яскравого партійного забарвлення видання не має. Обласна організація Соцпартії, яка мала свій друкований рупор, поки що переживає фінансові проблеми.

Джерела фінансування партій в області, зрозуміло, не афішують. Партійні керівники на цю тему говорити відмовляються. Можна лише припустити, що в окремих випадках ці лідери є помічниками народних депутатів і одержують гроші з державного бюджету. Але це тільки припущення.

Луганщина завжди асоціюється із шахтарським рухом, і залишити без уваги цю тему немає як. Експлуатуючи шахтарські протести, можна заробити політичні дивіденди. Проте в області немає такої політичної команди, котра взяла б на себе організацію шахтарського руху. Щоправда, кілька років тому краснодонських шахтарів активно підтримувала обласна організація СДПУ, але ці соціал-демократи малочисельні й активність їх тримається здебільшого на двох-трьох лідерах партії.

Одне слово, на електоральному морі Луганщини поки що штиль.