Корупція та вибори

Нагадаю суть справи. У цьому окрузі основна боротьба розгорнулася між народним депутатом третього скликання Іваном Діяком, обраним у цьому самому окрузі 1998 року, і заїжджим із Харкова — власником приватної комерційної імперії Анатолієм Гіршфельдом. Перший пропрацював в окрузі майже 30 років, розгортаючи тут найбільше в СРСР бурове підприємство Міністерства газової промисловості. Воно і сьогодні є опорою місцевих бюджетів. Перебуваючи у Верховній Раді України третього скликання, а також у ранзі радника голови правління НАК «Нафтогаз України», Іван Васильович зосередив головну увагу на капітальному ремонті об’єктів соціальної інфраструктури і газифікації сіл округу. За темпами газифікації сільської місцевості завдяки його зусиллям райони, що входять до 180-го виборчого округу, вийшли на перше місце в країні. Крім того, за його сприяння вдалося віднайти кошти для зведення двох нових шкіл.

Ураховуючи реальні справи та заслужений багаторічною працею авторитет, його перемога ні в кого не викликала особливих сумнівів. Урешті-решт, так і сталося 4 квітня 2002 року, коли окружна виборча комісія, вкотре ретельно перевіривши всі закиди конкурентів Діяка, визнала їх безпідставними і проголосила його перемогу. Адже інший імовірний кандидат — Анатолій Мойсейович Гіршфельд з Харкова — був виборцям мало відомий. Його єдиним зв’язком з округом можна вважати постійні бізнес-контакти з Лозівським ковальсько-механічним заводом, котрі для самого заводу закінчилися банкрутством за позовом фірми Гіршфельда. Це була доволі поширена на той час схема приватизації державної власності, на яку, щоб зруйнувати механізм тіньової приватизації в країні, указом Президента України у вересні 2002 року було накладено мораторій на банкрутство державних підприємств.

Чи міг А. Гіршфельд з таким «послужним списком» сподіватися на популярність серед виборців? Не допоміг і організований його штабом масовий приїзд з Харкова значної кількості працівників «дружніх» його фірмам заводів. Ця акція, судячи з усього, готувалася заздалегідь і не могла бути невідомою правоохоронним органам Харківської області, принаймні зі слів очевидців і згідно з відеозаписом. Десятки автобусів з харківськими виборцями побували у Лозовій та інших районах округу, проте окружна виборча комісія не помітила порушень законодавства. Хіба можна казати про гарантоване Конституцією України право вільного волевиявлення, якщо робітники змушені голосувати за наказом свого господаря? Хоча і цього не вистачило для перемоги, але значні фінансові можливості давали змогу «новому українцю» сподіватися, що результати виборів можна «підкорегувати». Принаймні грошей Гіршфельд витратив уже багато, щоб легко змиритися з їх втратою через поразку на виборах.

Першою спробою стало звернення Гіршфельда до Апеляційного суду Харківської області з вимогою оголосити недійсними результати голосування за всіма тими виборчими дільницями, де він програв вибори І. Діяку з великою різницею. Проте суд залишив цю вимогу Гіршфельда без задоволення, не наважившись оголосити недійсними результати голосування 7416 громадян України.

Зате на це з легкістю погодилася голова окружної виборчої комісії № 180 В. Годіна. 10 квітня 2002 року вона «протягнула» через окружну комісію рішення, згідно з яким оголошувалися недійсними результати виборів за 7 виборчими дільницями, а переможцем на виборах визнавався А. Гіршфельд. Це було рівно стільки, щоб списати переможну різницю між Діяком та Гіршфельдом, і останній отримав перевагу аж у 92 голоси. Щоправда, для цього довелося відмовити у конституційному праві обирати 7,5 тисячі інших виборців, котрі переважно не виказували симпатій харківському бізнесмену.

Це було не зовсім те, чого бажав сам Гіршфельд. Адже він вимагав скасування результатів виборів не за 7, а за 18 дільницями. Однак це виявилося просто нереальним. Адже навіть для того, щоб знайти підстави для оголошення недійсними результатів виборів за 7 дільницями, голові окружкому В. Годіній довелося зібрати всі додаткові списки виборців і зарахувати їх як такі, що були складені безпосередньо в день виборів 31 березня 2002 року з порушенням відповідної процедури складання. У такий спосіб удалося штучно віднайти 10 відсотків начебто неправильно виданих бюлетенів за 7 виборчими дільницями, що не дає змоги встановити на них істинні результати голосування. Річ у тім, що згідно з чинним законодавством в день голосування можна бути занесеним до списків виборців лише за рішенням суду.

Цікава деталь: якщо вже В. Годіна знайшла порушення під час голосування і списала 7,5 тисячі голосів по одномандатному виборчому округу, то чому вона не списала ці самі голоси з кандидатів в народні депутати, які йшли по багатомандатному округу (за партійним списком), і з кандидатів до місцевих рад?

Усі дільничні комісії виступили з різким протестом проти таких зухвалих дій голови окружкому В. Годіної, але вона їх проігнорувала. До речі, це стало ще одним грубим порушенням виборчого законодавства. Зокрема, статей 30, 31 і 72 Закону «Про вибори народних депутатів України», де передбачена обов’язкова участь дільничних комісій у розробці та прийнятті рішень окружкому з таких питань.

Цікаво: чому, власне, Годіна так старалася для Гіршфельда? А все просто. В. Годіна є працівником Лозівського ковальсько-механічного заводу, фактичний господар котрого — комерційна структура, засновником і президентом якої був кандидат в народні депутати А. Гіршфельд, а директором заводу — його довірена особа на виборах В. Христофоров. Отже, хоча безпосередньо прямої підпорядкованості Годіної А. Гіршфельду і немає, проте її залежність від нього неважко уявити.

Щоправда, під час створення нових протоколів про результати виборів у 180-му окрузі, які обгрунтовували «перемогу» Гіршфельда, не обійшлося без ляпів. Невідомим чином у протоколі з’явився підпис члена окружкому, котрого взагалі не було на засіданні. Як згодом встановить прокуратура, цей підпис не міг з’явитися й після засідання. Вочевидь далася взнаки поспішність Годіної, тому на поверхню випливла службова підробка. Щоб уникнути зайвих запитань і перевірки протоколів, Годіна негайно викликала «швидку» й «заховалася» в лікарні. Проте головні події відбулися далі.

Скаргу І. Діяка на відверті порушення виборчого та кримінального законодавства Верховний Суд України залишив без розгляду. Обгрунтування було дивовижним: скарги на дії окружкому стосовно встановлення результатів голосування подаються в перші п’ять днів після виборів. Тобто до 5 квітня 2002 року. А скарги І. Діяка подано 12 квітня, тому не підлягають розгляду. Іншими словами, Діяк до 5 квітня мав оскаржити неправомірні, на його погляд, дії, котрі відбулися лише 10 квітня! Цікаво, як це можна було зробити? Тим паче що до 10 квітня він вважався обраним народним депутатом і отримав з цього приводу поздоровлення від Президента України. Що ж, як не великі гроші, робить неможливе реальним! Цей абсурд був би смішний, якби в такий спосіб не захищалися від кримінальної відповідальності вчинки, завдяки котрим сфальсифіковано результати виборів. Крім того, залишилася без уваги Конституція України, котра начебто гарантує громадянам право вільно обирати і є Основним Законом держави.

Центрвиборчком звернув увагу на очевидні порушення і зобов’язав окружком № 180 на чолі з В. Годіною провести повторний перерахунок голосів на дільницях №№ 114, 116, 117, 121, 124, 125, 132 шляхом складення нових протоколів з позначкою «Уточнений» з додержанням вимог Закону «Про вибори народних депутатів України». Тобто за обов’язковою участю дільничних комісій вказаних дільниць, які краще за всіх обізнані з ситуацією. Проте Годіна зробила все по-своєму. Додаткові списки виборців виявилися замкненими подалі від очей у приміщенні Лозівської міськради. Годіна просто скопіювала протоколи про результати голосування від 10 квітня, після чого спробувала примусити дільничні комісії їх підписати. Однак ті вдруге відмовилися підкоритися волі голови окружної виборчої комісії. Урешті-решт, Годіна просто відправила їх додому.

Тепер вже до справи взялася Генеральна прокуратура України. Перевірці підлягали дії голови окружкому В. Годіної, в яких вбачалися ознаки злочинів, передбачених ст. ст. 157 і 158 Кримінального кодексу України («Перешкоджання в здійсненні виборчого права» і «Підробка виборчих документів»). Однак сам перебіг прокурорської перевірки більше свідчить про бажання органів прокуратури якомога швидше позбутися справи, ніж реально в ній розібратися.

Міркуйте самі. За десять місяців перевірок прокуратура не знайшла відповіді на жодне з порушених питань, зате сім разів виносила рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. ст. 157, 158 КК України. Іноді прокуратура поспішала це зробити, навіть не очікуючи результатів нею ж призначених експертиз. Адже результати експертизи згодом тільки ускладнили можливість закрити справу. Тому не дивно, що всі ці постанови були скасовані судом або прокуратурою вищої інстанції.

Після колективного звернення у вересні 2002 року 85 народних депутатів до Генеральної прокуратури України зрештою було порушено кримінальну справу за ст. 158 ч. 2 КК України. Проте ніякого розслідування не відбулося. Вичекавши, поки пригасне хвиля обурення, органи прокуратури двічі спробували закрити справу з формулюванням, яке вже стало стандартним: за відсутністю складу злочину.

Цікаво, як прокуратура може виносити такі рішення, якщо сама встановила наявність у протоколі про результати виборів підпису члена окружкому, якого на засіданні не було? Крім того, наявність чи відсутність у діях В. Годіної законних підстав скасовувати результати голосування 7,5 тисячі виборців одномандатного виборчого округу № 180 (тобто наявність або відсутність ознак злочину, передбаченого ст. ст. 157, 158 ч. 3 КК України) можна встановити, лише перевіривши правильність складання додаткових списків виборців за дільницями №№ 114, 116, 117, 121, 124, 125, 132. Саме на цих дільницях вибори були оголошені недійсними. Народні депутати прямо вимагали цього від прокуратури у своєму колективному зверненні, вказуючи на грубі порушення, яких припустилася голова ОВК Годіна під час перерахунку голосів 10 квітня 2002 року. Здійснити цю перевірку списків — справа кількох днів. Тим паче що зберігаються вони лише в кількох кварталах від Лозівської прокуратури — у приміщенні Лозівської міської ради Харківської області. До речі, це є грубим порушенням вимог ст. 86 Закону України «Про вибори народних депутатів України», яка визначає зберігання таких документів у державній архівній установі, а не в місцевих органах влади. Чи не для того це робиться головою лозівської влади С. Литвиновим, щоб обмежити доступ до цих додаткових списків? Спроба адвоката І. Діяка самостійно ознайомитися з додатковими списками за вказаними дільницями наразилася на жорстку відмову голови Лозівської міської ради Литвинова, який просто оголосив їх таємними.

Уперте небажання прокуратури перевіряти додаткові списки виборців збіглося з таким само послідовним нав’язуванням нею наперед заготовленого висновку: складу злочину немає. Дійшло до того, що прокуратура прямо відмовилася виконувати рішення про перевірку цих списків, ухвалене 05.03.2003 р. на спільному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з оранізованою злочинністю і корупцією та заступника Генерального прокурора України. Незважаючи на це рішення, робоча група Генеральної прокуратури України для перевірки перебігу розслідування фактично так і не була створена. Замість такої групи до Харкова направили тільки одного прокурора слідчого управління Генеральної прокуратури України Г. Захарчук, та й то без конкретного завдання. Я, як секретар Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і член Центральної виборчої комісії Ю. Данилевський спеціально прибули до Харкова для спільної роботи з представниками прокуратури, але відчули певне нехтування з боку і Г. Захарчука, і Харківської обласної прокуратури.

Прокурор Харківської області В. Кривобок замість перевірки додаткових списків виборців узагалі вимагав від народних депутатів спеціального роз’яснення Конституційного Суду України, що дало б йому змогу таку перевірку проводити. Яких ще дозволів потрібно, аби виправдати бездіяльність? Тим паче що обласний прокурор не відкидав наявності ознак злочину, передбаченого ст. ст. 157 і 158 КК України, а також згідно зі ст. 94 КПК України прямого обов’язку прокуратури вести досудове розслідування цих фактів. Слід нагадати пану Кривобоку, хоча він повинен це знати: якщо списки голосування були б передані до державної архівної установи, як цього вимагає Закон України «Про вибори народних депутатів України» (ст. 86), то доступ до них мали б усі, згідно з положенням про державні архівні установи.

Отже, рішення, прийняте на засіданні Комітету Верховної Ради України робочою групою, не виконано. Якби не було блокування з боку Харківської обласної прокуратури, бажання Генерального прокурора України, то на сьогодні ми могли б мати результати розслідування робочою групою. Натомість розслідування знову зривається.

Таке зухвале нехтування вимог Закону «Про статус народного депутата України» спричинило закономірне обурення у Верховній Раді. На жаль, ситуація вже не дивує. У країні давно правлять бал великі гроші та спільні бізнес-інтереси, а не право. Але стає не по собі від того, що прокуратура — основний бастіон законності — падає перед кримінальним бізнесом однією з перших!

Складається враження, що всі зусилля органів прокуратури під час десятимісячної фіктивної перевірки були присвячені не розслідуванню вказаних фактів, а всілякому обмеженню доступу до додаткових списків виборців. Органи прокуратури відверто потурають порушенню кримінального та виборчого законодавства України, допомагаючи винним уникнути покарання.

Весь цинізм прокуратури, яка видає цей фарс за слідчі дії, криється в неофіційному визнанні прокурора: «Якщо мені дадуть указівку — все виведу на чисту воду!». Однак вочевидь, що вказівки немає, а без неї немає і слідчих дій. То що ж, вибори в Україні перетворено криміналом на профанацію, а головний правоохоронний орган держави — прокуратура — стоїть на сторожі кримінальних здобутків?

Власне кажучи, додаткові списки виборців за дільницями №№ 114, 116, 117, 121, 124, 125, 132 фактично перетворилися на табу. Створені головою ОВК № 180 В. Годіною з грубим порушенням чинного законодавства України, вони одразу були сховані від цікавих очей під жорсткою опікою лозівської влади. Далекі підступи до списків з упертістю, гідною кращого застосування, обороняє прокуратура: не чіпай, не дивись, забудь! Це замкнене коло не можуть розірвати навіть спільні зусилля сотні народних депутатів України, ЦВК і суду! І ми не виключаємо, що у разі розірвання цього кола, вказані списки виборців просто зникнуть. Адже, попри вимоги закону, вони зберігаються не у спеціалізованій установі. До того ж міський голова Лозової пан Литвинов уже натякнув: опису документів, які надійшли до приміщення Лозівської міськради, не існує.

Можна пояснити всю цю історію з додатковими списками виборців тільки сильним тиском з боку певних кіл, які поєднують в собі владу і великий бізнес. А. Гіршфельд — власник «Української промислово-енергетичної компанії», десятка великих фабрик та заводів —безумовно, один з тих кіл. Чиниться тиск на прокуратуру з метою заблокувати слідство, а на І. Діяка — з метою примусити його забрати з прокуратури свої скарги. Чи дивні такий збіг інтересів і тісна координація дій між представниками влади та бізнесу? Це явище добре знайоме світові і має давню назву — корупція.

Зрозуміло, що завдяки зусиллям високих посадовців Харкова (особливо першого заступника Харківської обласної державної адміністрації О. Колеснікова, який, будучи головою Полтавської облдержадміністрації, дуже тісно працював з фірмою «УПЕК», де президентом А. Гіршфельд (економіка області була доведена до розвалу і Президент України змушений був звільнити його з посади керівника області), і міського голови Лозової С. Литвинова ні Лозівська міжрайонна, ні Харківська обласна прокуратури об’єктивного розслідування не проводитимуть.

Дивує і позиція Генерального прокурора України, який повинен здійснювати контроль за розслідуванням справи Харківською обласною прокуратурою. Але неважко здогадатися, що й тут напевно є тиск ще вищих впливових посадовців.

На звернення народних депутатів України від десяти фракцій і груп Верховної Ради України, голови фракції НДП В. Пустовойтенка, членів фракції НДП, Комітету ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією до Генеральної прокуратури України остання не реагує. Триває відкритий саботаж досудового слідства, тому що всі добре розуміють, які наслідки можуть бути. Таку велику кількість порушень Закону «Про вибори народних депутатів України» Генеральна прокуратура України не хоче помічати. А із звернень 7 дільничних комісій до ЦВК, Генеральної прокуратури України, аналізу копій додаткових списків за вказаними дільницями дуже добре видно, де допущено фальсифікацію, і в який спосіб скоєно злочин. Чи даремно Годіна зі своїми спільниками, порушуючи закон України, «наклала табу» на ці списки.

Постає слушне запитання: невже немає правди в нашій Україні?

Довести слідство до завершення і покласти край десятимісячному блокуванню розслідування порушень можна за бажання, якщо Генеральний прокурор України дасть указівку витребувати додаткові списки виборців 7 дільниць з Лозівської міської ради, перевірити правильність їх складення з дотриманням вимог Закону України «Про вибори...» і, отже, встановить наявність або відсутність у діях голови ОВК № 180 В. Годіної законних підстав скасовувати результати голосування 7,5 тисячі виборців одномандатного виборчого округу № 180 (тобто наявність чи відсутність в її діях ознак складу злочину, передбаченого ст. ст. 157, 158 ч. 3 КК України). А якщо цього не зробити, то неважко здогадатися, що розвиток подій піде таким шляхом, що блокуватиметься розслідування, списки зникнуть і справу закриють. І вийде, що це не вибори, а фарс, де правлять злочин і капітал, ім’я якому корупція.