Кооперація є в більшості країн світу. Міжнародний кооперативний альянс об’єднує майже 200 національних і міжнародних кооперативних організацій загальною чисельністю понад 750 мільйонів кооператорів. В 1992 році до нього прийняли Укоопспілку. Але і досі в нашій країні помітно негативне ставлення до кооперації, особливо до сільськогосподарської, з боку окремих політиків, економістів, правознавців та урядовців.

Радикальні зміни надто ризиковані

Після проголошення незалежності України ставлення держави до колгоспів як однієї з форм кооперації стало жорстко негативним. Головна ідея органів державної влади полягала в тому, щоб замінити колгоспи будь-якими іншими формами господарювання, замість того, щоб надати їм кооперативну природу, зберегти економічний потенціал і основні виробничі фонди. Уряд запропонував прийняти закон про колективні сільськогосподарські підприємства і у такий спосіб реорганізувати колгоспи в колективні підприємства — КСП.

Хоча під час вибору моделі організації сільськогосподарського виробництва варто було прислухатися до оцінок реформ колишнього радника президента США з питань сільського господарства Купера Еванса. Він нагадував, що без постійного і відповідного постачання харчових продуктів гинуть не тільки окремі люди, а й нації. Тому форсування швидких радикальних змін у системі постачання продуктів, хоч би ця система і була неефективною, здатне спричинити найсерйозніші порушення в постачанні.

Важко уявити, на думку Еванса, більш ризиковану аграрну політику. Він вважав, що модель американської ферми придатна лише для небагатьох сімей, які мають необхідні технічні та управлінські навички, повний обсяг коштів або можливість отримати кредит, чітко уявляють, чого вони домагаються та готові на самовіддану працю заради досягнення успіху. І сімейна ферма, і реформовані великі господарства не є єдино правильним зразком організації сільгоспвиробництва.

До слушних порад іноземного фахівця тоді не прислухалися. Протягом двох-трьох років майже всі колгоспи було реорганізовано в КСП. Це залишилися ті самі господарства, з тими самими керівниками і спеціалістами, з тими ж формами і методами організації виробництва та збуту сільськогосподарської продукції. Змінилася лише вивіска.

КСП, як і колгоспи, не сприйняли кооперативних принципів організації. Раніше, відповідно до Примірного статуту колгоспу все його майно вважалося неподільним. Колгоспників було відчужено, усунено від колгоспної власності. Під час виходу з колгоспу його члени жодної частки майна не одержували, оскільки пайового фонду не було. В нових умовах за Законом «Про колективні сільськогосподарські підприємства» (ст. 9) вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, вносилася до пайового фонду. У разі виходу з підприємства член КСП мав право на пай натурою, грішми або цінними паперами. Створення неподільних фондів, як це рекомендовано за кооперативними принципами, законом не передбачалося. Якщо КСП ліквідується, то все його майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, розподіляється між членами підприємства.

Такий підхід спонукав кмітливих членів КСП до руйнації підприємства, привласнення собі кращих земель, техніки, споруд та інших об’єктів з основних фондів. Більшість керівників КСП не мали досвіду господарювання в умовах ринкової економіки. Та часто й не прагнули опановувати нові методи господарювання. Водночас вони гальмували процес аграрної реформи, протидіяли розвитку фермерських господарств, бо вбачали в них небезпечних конкурентів. Далися взнаки і економічна криза, суперінфляція, знецінення грошей.

Держава шукала вихід із глухого кута. Радикальні заходи: паювання землі й видача сертифікатів, якими посвідчувалося право кожного члена КСП на умовну земельну частку (пай) без визначення земельної ділянки в натурі на місцевості. Почала застосовуватися оренда земельних паїв. Свого часу я доводив, що земельна частка (пай) не може бути предметом оренди, бо орендарю потрібна земельна ділянка в натурі. Сертифікат на земельний пай давав його власнику право одержати земельну ділянку у власність у разі виходу з КСП. Досі виникають конфлікти під час оренди земельного паю. Місцеві суди визнають договори такої оренди недійсними, оскільки немає визначеного на місцевості предмета оренди. Торік на адресу Президента України надійшло 4,8 тисячі листів. Люди скаржаться, зокрема, на безпідставну відмову у виділенні в натурі земельних часток та майнових паїв, порушення умов договорів оренди земельних часток, зволікання з виплатами, завищення цін на сільгосппродукцію під час розрахунків, зловживання з боку місцевих керівників. Вихід вбачався у заміні форм господарювання. Земельна реформа здійснювалася під гаслом: «Селянин — власник землі — справжній господар». Не став селянин господарем на землі. Після цього гасло змінилося. Ефективним тепер називається «справжній господар», тобто той, хто господарює, а не той, у кого є право власності на землю. Цим виправдовується поголовна передача земельних паїв і земельних ділянок в оренду або у власність новим латифундистам.

Чи стало колективне приватним?

У грудні 1999 року було прийнято указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Його головна мета — забезпечення розвитку аграрного сектору економіки на засадах приватної власності.

А хіба КСП, яке підлягало реформуванню, не було приватним підприємством? Добре, що право колективної власності тепер заперечується, і навіть згадка про таку форму власності крамольна. Якщо ж КСП є приватним підприємством, то як бути з вимогою статей 26 і 31 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство», згідно з якими втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних органів не допускається, а реорганізацію та ліквідацію підприємства проводять за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням суду?

У переважній більшості КСП події розвивалися так. П’ять-вісім керівників і спеціалістів КСП створювали товариство з обмеженою відповідальністю. Вони виділяли для себе у власність земельні ділянки кращої якості й господарські будівлі, техніку, худобу. Після цього збирали загальні збори членів КСП, «приймали рішення» про реорганізацію або про ліквідацію підприємства та про визнання товариства з обмеженою відповідальністю правонаступником реорганізованого чи ліквідованого підприємства. КСП знімалися з державного реєстру. Це за умови, що, за чинними правилами, у разі ліквідації підприємства правонаступництво не виникає. А що ж то за реорганізація, коли не вирішувалося питання про виділення земельних ділянок на місцевості та майнового паю кожному з членів КСП, які залишилися поза новоствореним товариством. За таких умов ні реорганізація КСП, ні його ліквідація не доводилися до кінця, бо не було виконано основну вимогу ст. 39 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство», що визначає: в разі ліквідації паї й майно, що залишилися після задоволення претензій кредиторів, розподіляються між членами підприємства. В разі реорганізації кожний з членів КСП мав право брати участь у створенні нової організації — товариства з обмеженою відповідальністю, а ті, хто залишився поза товариством, мали вважатися такими, що вийшли з товариства. З ними треба було розрахуватися майном і землею.

Протягом двох років майже всі КСП було реорганізовано або ліквідовано, а на їх базі створено нові форми господарювання (товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства), що засновані також (як і КСП) на приватних засадах. Чому приватні сільськогосподарські підприємства створювалися поряд з фермерськими господарствами, адже останні — це традиційна форма приватного господарювання? Кажуть, що КСП довелося реорганізувати, тому що в переважній більшості вони були збитковими. Можливо, це й так, але порядок їх реорганізації чи ліквідації вже був передбачений Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Процедура банкрутства — реальний процес реорганізації чи ліквідації збиткового підприємства, який забезпечує можливість його збереження з урахуванням інтересів членів КСП.

А чи потрібно було взагалі проводити аграрну реформу, чи були інші шляхи перетворень?

Не всяка реформа принесе користь

Відповідь позитивна. Перехід від планово-регулюючої економіки до ринкової вимагав реформування і в аграрному секторі економіки. Головне визначитися, які форми реформування ефективніші. Економічні розрахунки мали б зробити економісти. А з позиції права необхідно було повернути колгоспам їх кооперативну природу. Тобто створити умови, щоб держава перестала втручатися у внутрішньоколгоспні справи: не доводила до них планових показників, не вносила цих показників до державних планів розвитку економіки, сприяла лібералізації колгоспної торгівлі, дозволила застосування договірних цін. Треба було забезпечити кооперативну демократію, щоб збори колгоспників стали найвищим органом самоврядування. Щоб голова колгоспу обирався не більш як на два терміни. Безперечно, щоб діяв механізм державної підтримки передусім у формі дотації, субсидії, квот, забезпечувався паритет цін, діяли пільги в оподаткуванні й кредитах. Щоб допомога доходила до виробника сільськогосподарської продукції і в жодному разі не до посередників (заготівельників).

Практика довела, що закон про колективні сільськогосподарські підприємства не мав перспективи. Ще тоді, 1992-го, треба було прийняти Закон «Про сільськогосподарську кооперацію». Про це переконливо свідчить ухвалення і практика застосування Закону «Про споживчу кооперацію». Вона витримала випробування в найскрутніші роки економічної кризи.

Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» прийнято лише у 1997 році. Але час було згаяно, перетворення колгоспів у КСП, а останніх — в інші форми приватного підприємництва відбулося. Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» зустріли неоднозначно. Спеціалісти-аграрники, науковці, економісти і політики сприйняли лише сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Від виробничих кооперативів відмовлялися, як раніше від колгоспів. У виробничих кооперативах бачили повторення колишніх колгоспів. Не підтримували їх і урядовці. А шкода. Цей закон повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки. У ньому закладено основні кооперативні принципи.

Виробничі сільськогосподарські кооперативи успішно працюють в Ізраїлі, Франції, Іспанії, Угорщині, Росії, Китаї та в інших країнах світу. Громадські форми сільськогосподарського виробництва заохочують насамперед в Англії. Як висловився представник Сільськогосподарської академії Франції професор Сорбонни Р. Грусар, у наш час припинилися суперечки між прихильниками колективних моделей розвитку і тими, хто за приватні підприємства. Адже колективні підприємства мають приватне підгрунтя. Всі знають, що нема єдиної моделі господарювання, завжди були колективні, індивідуальні та змішані форми власності на землю. Останнім часом громадські форми відроджуються в багатьох західних країнах, адже молоді не хочуть 365 днів на рік бути прикутими до ферми.

Р. Грусар вважав, що не було підстав для ліквідації колгоспів, навпаки, треба було вдосконалювати їх функціонування.

Правова основа є

Правова база для відродження в Україні сільськогосподарської виробничої кооперації є. Є й досвід господарювання. У процесі реформування КСП в інші форми господарювання приватного типу на їх базі було засновано 3325 сільськогосподарських кооперативів. Цей досвід заслуговує на увагу. До Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, адміністрації Президента надходять багато скарг на ошукання селян, колишніх членів КСП, які з сертифікатами на руках залишилися без землі, без майна, безробітними і знедоленими. Який вихід із становища? Їх кілька.

Перший — дозволити за безцінь продавати сертифікати, земельні паї чи навіть земельні ділянки багатим підприємцям, які тільки й чекають того, щоб скоріше скінчився мораторій на їх відчуження. Це шлях до латифундій країн Південної Америки.

Другий — одержати земельну ділянку в розмірі земельного паю у приватну власність, оформити на неї державний акт на право власності на землю і використовувати її для ведення фермерського чи особистого селянського господарства або надавати в оренду іншим особам. Це шлях до парцелів і натурального, а не товарного виробництва.

Одним із варіантів можливе визнання реорганізації чи ліквідації КСП недійсним (за рішенням загальних зборів або в судовому порядку), відновлення КСП і його державної реєстрації і після цього прийняття розважливого і обгрунтованого рішення про перспективи цього КСП. Така форма відновлення справедливості хоч і обгрунтована, але бюрократична, може породжувати нові конфлікти, а тому неприйнятна. Можливі й інші варіанти.

Третій — колишнім членам КСП на основі добровільності об’єднатися в кооператив власників земельних паїв, оформити право власності кооперативу на об’єднані землі із збереженням права на земельну частку (пай) і визначити основну діяльність кооперативу — виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції. Це порятунок для сьогоднішнього розореного українського села.

А сільська, селищна ради, райдержадміністрації повинні сприяти селянам — колишнім членам КСП у створенні виробничих сільськогосподарських кооперативів, як і інших форм господарювання. Важливо, щоб органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і ЗМІ відмовилися від шельмування сільськогосподарських виробничих кооперативів, визнали їх легітимність, надавали їм державну і самоврядну підтримку і допомогу в їх становленні й розвитку. Ця форма господарювання має повноправні основи в законодавстві.

Відповідно до статей 5 і 6 Закону України «Про підприємництво» вільний вибір видів підприємництва та їх організаційних форм є принципами підприємництва. Виробничі кооперативи як повноправні суб’єкти господарювання визнані Цивільним кодексом України (ст. 1763), Господарським кодексом України (ст. 95), Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію». Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом, а згідно зі статтею 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання.

Віталій СЕМЧИК, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Академії правових наук України.