Альбоми цієї голосистої дівчини за кількістю проданих копій обігнали ті, що вийшли паралельно у Селін Діон та Мадонни. Невдовзі француженка Емма Шаплін представить свою творчість українській публіці.
Ця співачка — справжні чари, які владно оповивають з першого погляду, з першої ноти. У Емми пронизливе і водночас якесь зворушливе, мовби поранене, колоратурне сопрано. Схожа чи то на оксамитовий тюльпан, чи то на гнучку пуму, яка обережно обмацує свій шлях, вона вражає наповал ось чим ще. Емма обрала для свого співу середньовічну італійську (тобто, нерідну) мову XІV століття, витончену поетичну мову Бокаччо і Данте(!).
А жанр? — закономірно поцікавляться необізнані. Ось тут варто повернутися до Парижа часів Амелі з фільма, що наробив чимало шуму нещодавно. Бо наша героїня, так само як і героїня кінострічки, народилися там приблизно в один і той самий час. До чого тут це? Щоб разом з читачем спробувати вловити смак доби. Батьки Емми — поліцейський і секретарка — вважали кожен власну роботу найкращою для дочки. Але, як це зазвичай буває, діти з консервативних родин виростають нонконформістами. Мовчазна дівчинка трансформувалася на самостійну юну особу, яка скрупульозно шукала себе.
У чотирнадцять Емма отримувала величезне задоволення від уроків музики, які давала їй одна немолода старосвітська пані. В затишному житті вчительки були присутні коти, ноти, свічки... Відвідуючи Паризьку оперу, Емма усвідомила, що нічого кращого за оперу не знає. Водночас, дівчина розвивалася сумбурно і різновекторно. Вона спробувала себе в амплуа солістки хеві-метал-гурту. Згодом відправилася до музичної школи за новою порцією знань. Але, як зазвичай писали у радянських підручниках, не витримала схоластичної науки. Певний шматок життя Емми в Америці, мабуть, не минув марно. Володіючи унікальними даними, співачка остаточно вирішила стати на власний, власний і ще раз власний сценічний шлях. Те, що робить вона нині, випустивши декілька сольних альбомів і попрацювавши з яскравими композиторами, — це захоплююче синтетичне мистецтво. Це — поєднання розкошів, урочистості, «дорослості» оперного виконання з підкупаючою безпосередністю сучасних інтонацій.
Найцікавіше після усього сказаного: Еммі Шаплін неможливо дорікнути стосовно того, що зазвичай закидають Ванессі Мей та Миколі Баскову — спекуляції на невігластві публіки, яка понад усе віддає перевагу солодощам, зрозумілості і доступності. Однак, власні висновки матимете змогу зробити на концерті Емми 17 квітня в національному палаці «Україна».
Емма Шаплін — нова, непересічна, по-своєму складна. І цю «не-простоту» прекрасних музичних структур намагається дедалі більше черпати із себе самої. Вона також пише тексти, вносить чимало корисного в музику і аранжування.
Можливо, вельми самовпевненим здаватиметься комусь вислів Емми Шаплін щодо її творчих пошуків: «Я жадала чогось такого, що мало б вічну, схожу на мрію цінність». Це, повірте, не самовпевненість, а велике прагнення досконалості.
