Віталій ЖОЛОБОВ: «Лише в космосі цінуєш життя на Землі»

У будинку, де народився майбутній Герой, віднедавна живуть нові господарі — продали обійстя, як не стало матері. Тепер на своїй малій батьківщині, у селі Стара Збур’ївка, Віталій Михайлович відвідує двоюрідних братів та сестер, племінників.

Голопристанський район сміливо можна заносити до Книги рекордів — 30 Героїв Радянського Союзу та Соціалістичної Праці зростила таврійська земля! 

І ті, хто живе, і кого вже нема, увічнені в бронзі на Алеї пам’яті в центрі Голої Пристані. Утім, ні в селі, ні в районному, ні в обласному центрі жодна з вулиць не носить ім’я космонавта-земляка Віталія Жолобова. Є, щоправда, в Херсоні вулиця космонавта Поповича.

Освіту майбутній космонавт здобував у Азербайджані —сюди перевели на роботу Жолобова-старшого, капітана першого рангу, що водив «каравани» з нафтою. Віталій Михайлович, якому в 1942-му було п’ять років, не знав, звісно, про один з епізодів батькової біографії, котру через півстоліття після завершення війни використають як компромат проти сина. Утім, про це згодом.

— Після закінчення інституту нафти й хімії разом із кількома кращими випускниками механічного факультету був зарахований на офіцерську посаду — на полігоні Капустин Яр була потреба в фахівцях механіки й телеавтоматики для роботи з новітньою технікою. Ні в дитинстві, ні тоді, коли вже Гагарін полетів, про космос не мріяв, адже професію мав ніскілечки не «льотну».

У 1960 році на нашому полігоні була виставка ракетної техніки. Мені випало відповідати за ділянку, де виставлено макет корабля «Восток». Техніка вражала! 

Невдовзі в частині, де служив, оголосили набір до... загону космонавтів! 

Добровольців було багато. Зрештою, до загону підготовки із тисячі бажаючих відібрали 15 осіб. 25-річний Віталій Жолобов був наймолодший.

У Підмосков’ї, у селищі Зеленому, котре згодом розбудувалося в Зоряне містечко, у Центрі підготовки космонавтів пройшов дворічний курс. Польоти, стрибки, тренування, барокамери, сурдокамери, центрифуги — все це відсіювало людей, мов решето. Найменше відхилення у показниках приладів — і бувай здоровий, про орбіту забудь. Хтось ішов спокійно, хтось не приховував розпачу, як, приміром, Буйновський, якого «забракували» медики — організм Едуарда реагував на центрифугу, тільки-но він до неї наближався.

— А Едик Кугно був відрахований через те, що на одному із занять маршалу, котрий розговорив нас і викликав на відвертість, поставив крамольне запитання:  «Чому в нас тільки одна партія?»

Після двох років підготовки Жолобов отримав звання космонавта Військово-Повітряних сил. Невдовзі його включили до програми польотів на Місяць, котра незабаром згорнулася.

— Років кілька тому одна з центральних газет написала, що Віталій Жолобов неправильно поводився на орбіті, й через це скоротили політ. Що скажете з цього приводу?

— Політ справді завершився на кілька днів раніше наміченої дати — було виконано всю заплановану програму і Земля прийняла рішення. Можливо, дещо вплинули й обставини. Робота на станції в космосі — те, чого ніяк не можна натренувати на землі заздалегідь. Так само як ми проводили постійно досліди й спостереження, спостерігали і за нами. Ми з Борисом Волиновим мали доповідати про свої відчуття і враження до найменших дрібниць. Наш політ був один із перших довготривалих. Робота в космосі надзвичайно важка й виснажлива. Це тільки на вигляд плавання в невагомості — романтика, а насправді — страшенно напружений стан. Уявіть собі відчуття, коли висиш вниз головою і вся кров тисне на голову, обличчя. І так усі 24 години, день за днем, 48 діб. А робота розписана похвилинно.

Коли станцію готували до роботи, всередині хтось розбив ненароком ртутну лампу. Звісно, все обробили, як належить, та, можливо, через те, що ми знали про цю деталь, нам весь час вчувався якийсь неприємний запах, і ми про це постійно повідомляли. У космосі в кожного виникають якісь несподівані відчуття, і про них треба сповіщати. У нас «одностайно» виник своєрідний голод на запахи. Страшенно хотілося понюхати огірок, кавун, а чи хоча б жіночі духи! Згодом ми знайшли-таки вихід: розкривали аерофлотівські паперові серветки — вони ароматизовані, і з задоволенням нюхали.

Тієї самої миті, як диктор сповіщав усьому світу про політ, космонавти, досі зовсім незнайомі, ставали усім рідними й близькими. А що вже землякам! Годі й казати, як пишалися голопристанці. На Землі у той час тривали жнива. «Керую комбайном, а сам думаю, що десь там зверху наді мною односелець працює. Навряд чи розгледить лани, та все ж стараюся, треба не підвести його, щоб Земля видавалася чепурною й охайною», — розповідав тоді журналістам один зі старозбур’ївських механізаторів.

Десятки, сотні експериментів і дослідів проводив кожний із тих, хто працював на орбіті. Спостерігали, приміром, за посіяними на станції насінням і за станом полів на Землі, за акваріумними рибками і за косяками риби в морях. Уся робота слугувала інтересам народногосподарського комплексу.

Непередбачені ситуації ущільнювали графік роботи так, що на відпочинок не залишалося часу. По закінченні робочого дня накопичувалася купа справ, які треба було зробити — розписана до хвилин програма «збивалася» — то вийшов з ладу якийсь прилад, то у хвилини зв’язку треба відповідати на радіограми, що надійшли із Землі.

— До всього станція влаштована так, що у разі найменшого збою вмикається сигнал: «Звернути увагу», «Проконтролювати». А сигнал такий, що майже не відрізняється від аварійного. Ляжемо спати, а тут серед ночі сигнал. І не знаєш, чи якась стрілка відхилилася, чи, може, треба скоріше тікати до спускного апарату . «Припливеш» у відсік, до приладів, поправиш і знову в «спальню». І так за ніч кілька разів.

Між початком підготовки і польотом Жолобова пройшло тринадцять з половиною років. За цей час не один з героїв залишився назавжди у зоряній Вічності. Але жоден з тих, хто готувався йти тернистим шляхом, не відступився. Хоча Вічність підстерігала кожного. Навіть уже на Землі.

— Траплялися аварійні посадки, не в заданих місцях. Ми своє місце впіймали, але під час приземлення апарат сильно кинуло, добре, що на рівному місці. А от Лазарєв з Макаровим приземлилися на краю прірви. Причому в один бік поглянули спершу: яка краса! Тайга, ялини в снігу. А відчинили люк, щоб вийти, поглянули — глибоченна прірва. Вибиралися навшпиньках, затамувавши подих.

Утім, випробування Землею на Віталія Жолобова чекало пізніше. Коли в 1993 до нього прибули земляки і просили дати згоду балотуватися на посаду... керівника області.

Якими лише методами за два з лишком роки перебування на посаді голови облвиконкому — держадміністрації боролися прихильники колишніх часів із тим, що не вписувалося в їхні плани. Отоді й витягли історію воєнних часів, дорікаючи синові батьком. Мовляв, судимість мав Жолобов-старший. Розгубився син, бо й сам не знав такого. Архіви допомогли встановити істину. Так, судив військовий трибунал капітана першого рангу, що в тумані посадив судно на мілину. Диверсію шили, два роки дали, але з відстрочкою, бо нікому було довірити капітанський місток — Михайло Жолобов був віртуозом Каспію. Тож покаранням стало... робоче місце. Через рік з капітана зняли судимість. А невдовзі нагородили орденом Леніна.

Дорікали й іншим: зрадив, мовляв, Віталій Жолобов інтереси партії Леніна, коли присягав синьо-жовтому. Адже в космос полетів завдяки КПРС. До слова, з партії вийшов задовго до 91-го — з суто особистих причин. Керівникам області, котрих після Жолобова було вже шестеро за неповних шість років, дають, переважно, схожу оцінку, звинувачуючи в усіх можливих і неможливих гріхах. Огульне «все вивезли, все знищили» Жолобова при цьому не стосується.

Сьогодні Віталій Жолобов очолює громадську організацію «Слава», що об’єднує Героїв Радянського Союзу, Соціалістичної Праці, повних кавалерів орденів Слави. Єдиний із космонавтів Радянського Союзу, хто живе в Україні. Заможною людиною себе не вважає. Ні за чим не шкодує. Живе у звичайній трикімнатній квартирі. Молодша донька — студентка, старша живе в Англії — вийшла заміж за льотчика, котрий готувався у Зоряному до польоту в космос.

Є речі, котрі надто хвилюють Віталія Михайловича, а часом і принижують — ставлення до Героїв, переконаний, мало б бути інше. Через те й узявся захищати інтереси тих, котрих так мало залишилося.

— Космос виховує дві неспростовні речі, які стають глибоким переконанням: надзвичайно високу відповідальність — коли тобі довірили завдання, і вся Земля спостерігає, і ти не маєш права підвести, не впоратися з дорученням. І надзвичайно велику любов до життя — тільки в космосі по-справжньому оцінюєш, що таке життя на Землі, де є земне тяжіння, трава під ногами, ріка, дерева, квіти і... жіночі духи!

Херсон—Київ.