Взуття — весною товар ходовий. У березневе міжсезоння чобітки на хутрі міняємо на черевики, а у квітні вже й туфлі потрібні. Сьогодні ми вирушимо за обновками для ніжок двох леді. Обидві педагоги з Миколаєва.

У молодої вчительки історії Тетяни зарплата 165 гривень. Її мама — теж учителька, але вищої категорії, з двадцятирічним педстажем — заробляє 240 гривень на місяць. Для них взуття — це частина професійного костюма. Тому його купівля — момент відповідальний. Людмила Миколаївна, пам’ятаючи минулі часи, наївно сподівається, що обновки служитимуть довго.

Справді, колись добротне югославське, італійське, угорське взуття можна було носити років п’ять. Тепер такого практично не випускають. Сучасне взуття — продукт загальної «інтеграції». Підошви — з Італії, підбори — з Португалії, шкіра — із Франції. А складають їх докупи в Росії, Китаї, Туреччині. Дешева робоча сила — дешевий товар.

У магазині надійніше

У Миколаєві 70 відсотків мешканців вважають за краще купувати взуття на ринках. Основна причина, звісно ж, —дешевизна. Та не тільки. Часто-густо наша людина почувається незручно перед великим вибором товару і нав’язливим сервісом у дорогих бутиках і магазинах. Доглянута, гонориста продавщиця з порога оцінює потенційного покупця і, якщо його зовнішній вигляд «не тягне» на дорогу покупку, в кращому разі просто відвертається.

Хоча ціни в деяких магазинах досить помірні. У магазині «Одяг», що на центральній вулиці міста, наприклад, вартість шкіряних жіночих туфель коливається від 100 до 220 гривень, чоловічі туфлі обійдуться в 190—350 гривень, на літнє взуття — значні знижки. За словами продавців, товар тут повертають нечасто.

У дорогих магазинах — «Галатея», «Болеро», «Імперія», «Мадонна» ситуація інша. Мінімальна ціна жіночих туфель — 550 гривень, максимальна — до безмежності. На пару добротного взуття не вистачить і річної Танюшиної зарплати. Але й на цей товар є свій покупець. У разі надходження нової партії продавець телефонує постійним клієнтам (заможним громадянам), пропонуючи зробити покупки. Звісно, в таких магазинах дзвіночки над вхідними дверима дзвонять рідко. Як каже власниця одного зі взуттєвих відділів Лідія Васильєва, «це не товар дорогий, це вам держава зарплати й пенсії маленькі платить».

Ідемо на ринок. Придбаваючи взуття тут, людина свідомо погоджується на купівлю не завжди доброякісного товару, у кращому разі розрахованого на один сезон. Зате дешевого. Тому біля молодика, який жваво торгує на центральному ринку туфлями по 40 гривень, завжди товчуться покупці.

«Бачили очі, що купували»

У знайомого працівника обласного управління захисту прав споживачів дізнаємося, що протягом останніх років взуття — найнеякісніший товар. Із 1577 скарг на спожиті товари й послуги близько 300 пов’язані з дефектами взуття. В основному — імпортного, купленого на ринках. Фахівець нагадує нам, що треба вимагати товарний чек чи гарантійний талон. Продавець ринку часто забуває про такі «дрібниці». Хоча знає, що в документі мають зазначатися дата продажу, ціна товару, номер торгового місця, прізвище приватного підприємця. Якщо немає касового апарата, дані можна написати на папері і поставити підпис. Але й цього недостатньо, якщо доведеться захищати свої права.

Виявляється, продавець зобов’язаний видати ще й інструкцію по догляду за взуттям. Саме невидача такої є найпоширенішою причиною, з якої покупець виграє справу в суді. Правила спрацьовують лише в разі явного дефекту. Якщо ж придбане взуття тісне чи муляє, то в цьому разі права споживачів не діють. Як кажуть, «бачили очі, що купували».

Після такого інструктажу наші вчительки повернулися до магазину і купили по парі класичних «човників». Загалом на черевики й туфлі витратили по 200 гривень. А взуттєвий сезон лише розпочався. Літні босоніжки, пляжне взуття, кросівки, легкі туфельки коштують дешевше. Але разом «потягнуть» ще гривень на 200. Для вчительських гаманців — катастрофа.

Хода легка, від стегна

Виникає запитання, як купити взуття, щоб і ціна, і якість поєднувалися в потрібній пропорції? У Миколаєві неабияк популярна продукція Вознесенського об’єднання «ВОЗКО». Наприклад, туфлі коштують до 120 гривень. Але фірмовий магазин підприємства розташований за 100 кілометрів від Миколаєва, а невеликі партії, що інколи продають на виставках, розкуповуються моментально. Також намагається відродити колишню славу миколаївське виробничо-торговельне взуттєве підприємство «НИКО». Конкуренція серед виробників і продавців висока. Та й покупець став вимогливішим.

Цьогорічна весна пропонує жінкам взуття з тертої кольорової шкіри. Гострий носок стає тупішим і закругленим, підбори — потовщеними, невисокими. Модельне взуття, як і раніше, залишається на високих тонких підборах. Та головне, як казала секретарша Вірочка в «Службовому романі», — легка хода, від стегна. Тож секрет довговічності взуття — у вашій ході, милі пані.

 

Миколаїв.