Реформа потрібна — її бачення різне

— Ініціативи — це добре, бо потрібна політична реформа, потрібен перехід до парламентсько-президентської республіки. Наголошу, до парламентсько-президентської моделі управління державою. Не декларативного. Водночас хочу звернути увагу на деякі нюанси. Чимало уваги нині приділяють двопалатному парламенту. Вважаю, це питання таке серйозне, що його треба уважно вивчити. Наша держава — унітарна, що породжує у зв’язку з цим низку запитань і проблем під час створення другої палати.

Окрім того, я обстоював і обстоюватиму вибори народних депутатів за мажоритарним принципом. Особливо з огляду на нинішній рівень соціально-економічного розвитку країни, життєвий рівень людей. І це я міг би проілюструвати на прикладах життя виборців мого округу. Якщо вибори відбудуться за партійними списками... в цьому залі сидітимуть тільки кияни.

Я не можу також погодитися з тим, що Президент призначає силовиків, пропонує кандидатуру Прем’єр-міністра.

— Треба визнати, що Президент узяв на себе відповідальність й ініціював проведення політичної реформи в країні, яка, на мою думку, вкрай потрібна. Адже ми нині — на новому етапі розвитку нашої країни, коли засади демократії мають бути зміцнені, а повноваження парламенту й уряду — розширені. І з точки зору владних повноважень, і підвищення відповідальності.

Про слухання. ВР не може стояти осторонь обговорення, що триває в регіонах на рівні районних та обласних рад. Я сподіваюся, що у травні ми зможемо підбити підсумки і приймемо виважене рішення.

— Політична реформа, а точніше — конституційна, за загальною популістською демагогією спрямована на збереження владних повноважень нинішнього режиму і персонально Леоніда Кучми. Решта — від лукавого.

Нинішні парламентські слухання — щось середнє між слуханнями і зборами трудового колективу. Нас підводять до того, що цей проект — і не проект, начебто Президент його вніс — і не вніс... Гадаю, якщо ВР зможе зібрати потрібну кількість голосів і надіслати проект на попереднє схвалення до Конституційного Суду, тоді наслідки цього зібрання будуть позитивні. Якщо ні, то, на жаль, знову відбулася балаканина.

— Передусім хочу звернути увагу на те, за яких умов відбувається обговорення проекту змін до Конституції. Трудові колективи зруйновано, профспілки поставлено на коліна перед владними структурами. Адміністрації на місцях виконують вказівки центру і тиснуть на трудові колективи, щоб ті підтримали тільки президентський законопроект. Соціально-економічна ситуація дуже напружена, люди зневірилися в тому, що можна щось зробити.

А тому мене непокоїть те, що, за моїм особистим прогнозом, адміністрація Президента намагається шляхом силового тиску під час обговорення внести інші зміни. Вони, на мою думку, дадуть змогу провести референдум і, можливо, вирішити питання про третій термін президентства Леоніда Кучми.

— Дуже правильно, що слухання проходять у ВР. Треба всіх вислухати, випустити, так би мовити, пару. На мою думку, йде професійний обмін думками. Вважаю, що перш ніж виносити законопроект Президента на всенародне обговорення, треба було провести оці слухання і тільки тоді з’ясовувати думку громадян.

У тимчасовій спеціальній комісії ми готуємо законопроект про внесення змін до Конституції, який пройшов чистилище Конституційного Суду. Враховуємо в ньому всі пропозиції від народних обранців та фракцій. Пропозиції Президента пропонують внести до єдиного законопроекту. Думаю, саме так і треба зробити.

— Слухання дають можливість почути про наболілі проблеми. Не тільки нам, народним депутатам, а й широкому загалу, громадськості, науковцям. А щодо ініціатив глави держави мушу сказати: він вийшов за рамки своїх повноважень. У Конституції чітко виписано, хто може ініціювати і вносити зміни до Конституції. Це — парламент. Зрозуміло, ми можемо погоджуватися, можемо не погоджуватися з президентськими ініціативами, але з цього законопроекту немає навіть висновків Конституційного Суду. А тому я можу сказати одне: всі заходи, зокрема ініціативи Президента, спрямовані на те, щоб «заговорити» політичну реформу. А під прикриттям цього розтягнути об’єкти державної та комунальної власності, бо потрібних законів не приймають.