Німецький суд, який понад два роки поспіль розглядає справу колишнього народного депутата Верховної Ради та голови правління київського «Градобанку» Віктора Жердицького, звинувачуваного в нецільовому використанні 86 мільйонів марок, які уряд федеративної республіки спрямував на виплати компенсацій колишнім українським примусовим робітникам — жертвам нацизму, зняв з нього це обвинувачення. Слідством встановлено: підсудний не порушував українське законодавство. Таку інформацію передало радіо «Німецька хвиля».
Партнери
Віктор Жердицький — у перебудовні часи й на початку незалежності — успішний підприємець і організатор першого в Україні комерційного «Градобанку». Ринкові відносини тоді лише зароджувалися, тож і правила гри в них були, скажемо так, не зовсім визначені. Оскільки тогочасне законодавство в багатьох випадках не давало можливостей працювати бодай за якимись правилами, то підприємцям (не був винятком і Віктор Жердицький) доводилося грати за власними, завдяки чому одні сягали вершин успіху, а другі програвали. Втім, йому вдавалося обходити й видимі, й невидимі перепони, розвивати власну справу, створювати робочі місця.
1996 року «Градобанк» та Український національний фонд «Взаєморозуміння і примирення» (на той час Віктор Жердицький був членом його спостережної ради) уклали узгоджену з Міністерством фінансів України угоду про організацію виплат відшкодувань колишнім примусовим робітникам. Фонд переказав на рахунок «Градобанку» 100 мільйонів марок для сплати жертвам нацизму. Незабаром 14 мільйонів банк переказав одержувачам компенсацій. Проблем між партнерами — учасниками цього проекту не виникало.
Коса на камінь...
...Утім, доти, доки не змінилося керівництво фонду «Взаєморозуміння і примирення». І хоч угода передбачала поетапність виплат з рахунків «Градобанку» впродовж певного часу, керівники фонду поставили перед ним вимогу: переказати всі гроші негайно. Зробити це «Градобанк» не міг через об’єктивні причини: він започаткував кілька нових проектів, що пізніше виявилися збитковими. Тому Віктор Жердицький запропонував фонду компроміс: поки справи не налагодяться, він протягом певного часу переказуватиме щомісяця лише по 90 тисяч марок, необхідних для утримання цієї установи. А тим часом фонд, як партнер «Градобанку», виплачує компенсації з рахунків, відкритих в інших банках. Хоч варіант був цілком прийнятний для ділових людей, однак керівництво фонду його відхилило.
Коли б відносини партнерів були партнерськими, то, можливо, «Градобанк» і не зазнав би краху. Але коса на камінь уже найшла: фонд звернувся з позовом до суду, водночас запустивши байку в засоби масової інформації про те, що саме через недобросовісність «Градобанку» термін виплат компенсацій переноситься і старі люди можуть їх і не дочекатися. Про наявність на рахунках ще 300 мільйонів марок, які тоді без проблем можна було виплачувати, і які, до речі, перебували там ще кілька років поспіль, «захисники» інтересів скривджених чомусь скромно промовчали.
Суд задовольнив позов фонду, в результаті чого кореспондентські рахунки «Градобанку» були «заморожені», майно конфісковане. Банк загинув.
Винен? Не винен?
Невдовзі, восени 2000, німецькі правоохоронні органи затримали голову правління «Градобанку» в Ганновері.
В Україні Віктора Жердицького звинувачували, й передусім колишній партнер — фонд «Взаєморозуміння і примирення», в тому, що він уклав у цементну промисловість гроші колишніх примусових робітників. Таке само було й первинне звинувачення німецької прокуратури: використання та привласнення 86 мільйонів марок, переказаних урядом Німеччини. А також чотирьох мільйонів марок, нібито взятих з цієї суми для надання кредиту німецькій фірмі. Справа про це розглядалася в німецькому суді.
Під час слідства встановлено: інвестиції «Градобанку» не виправдали себе (це може статися у кожному бізнесі), але гроші, вкладені ним у підприємства, не мали стосунку до німецьких виплат. Після вивчення та розгляду доказів, різноманітних документів, опитування свідків з’ясувалося, що звинувачення у використанні грошей колишніх примусових робітників не за призначенням не має підстав і не відповідає дійсності. Суд довів, що це не є крадіжкою, бо фінансові операції здійснювалися відповідно до правового поля України, а також за умовами укладених угод, передусім із фондом «Взаєморозуміння і примирення». Жодну з них «Градобанк» не порушив.
«Градобанк» також мав право розпоряджатися наданими йому грішми на власний розсуд. З’ясувалося, що всі операції він здійснював за згодою Кабінету Міністрів і Міністерства фінансів України. Німецький суд визнав, що дії Віктора Жердицького не були незаконними, коли він як керівник банку пустив в оборот гроші, довірені йому урядом України. Термін давності справи минув і її зупинили.
Суд триває
Проте Віктора Жердицького досі утримують у камері попереднього ув’язнення. Його обвинувачують уже не в привласненні грошей колишніх примусових робітників, а в наданні чотиримільйонного кредиту німецькій фірмі, яка не повернула його «Градобанку». Але, за словами адвоката підсудного Себастіана Гольтгаузена, це питання — зовсім іншого характеру. Воно має стосунок до порушення на німецькій території: участь з інвестиціями в одній з тутешніх компаній. Отож «Градобанк» надав кредит фірмі, який вона не повернула. Але, за словами адвоката, не йдеться про те, що Віктор Жердицький їх
привласнив. То чому суд розглядає справу українського банкіра, а не німецького підприємця?
Попри те, що справа не така й заплутана, судовий процес триває вже понад два роки. Адвокат підсудного Себастіан Гольтгаузен каже: «Так, це велика проблема, яка полягає, зокрема, в складній процедурі виклику зарубіжних свідків, також і з України. Часто потрібно кілька місяців, щоб вони могли приїхати: німецькі правила використання їхньої допомоги складні. Крім того, маємо брати за основу не лише німецькі критерії, що застосовуються до подій, які сталися, так би мовити, в іншому світі, а й закони України, що часто неможливо поєднати. Це вимагає багато часу».
Як повідомив речник земельного суду пан Майер-Ламп, процес, протягом якого обвинувачений Віктор Жердицький утримується в камері попереднього ув’язнення до винесення вироку, затягується на невизначений термін: «Це серйозний карний судовий процес з економічних порушень. Такі тривають зазвичай довше. Важко сказати, коли суд закінчиться, бо досі не вдалося з’ясувати всі обставини справи. Інакше пани Жердицький і Діденко не залишалися б у камері попереднього ув’язнення».
Речник суду згадав ім’я Ігоря Діденка. Його, колишнього власника контрольного пакета акцій цементних заводів і директора спільної українсько-німецької фірми «Хорда», звинувачують у підготовці угоди з умисне фальшивими даними. Вона стала підставою для надання німецькому підприємству чотиримільйонного кредиту. Понад рік тому німецькі правоохоронні органи затримали Ігоря Діденка у Франкфурті-на-Майні.
Адвокат Жердицького Себастіан Гольтгаузен пояснює: «За німецьким правом, порушенням вважається не лише факт зникнення грошей. Достатньо того, що наявні ознаки збитку, заподіяного майну. Це означає: «Градобанк», надаючи кредит німецькій фірмі, не дуже ретельно перевірив умови проекту, який грунтувався на фальшивій угоді. Цього досить для судового обвинувачення»...
Запитання, на які немає відповідей
Тим часом про справу Віктора Жердицького, яка два роки тому була однією з головних тем для преси й маніпулювання для багатьох політиків в Україні, схоже, починають «забувати». Держава, правильніше було б сказати, її платники податків, взяла на себе борг «Градобанку» — 86 мільйонів марок і вже виплатила їх колишнім примусовим робітникам. А те, що гроші зникли, хоч їх ніхто нібито не привласнював, то така «дещиця» чомусь уже не цікавить ані українську Генеральну прокуратуру, ані «обкрадений» національний фонд «Взаєморозуміння і примирення», котрий представляє інтереси жертв нацизму...
Щоправда, Генеральна прокуратура 2000 року зверталася до Німеччини з проханням видати Віктора Жердицького Україні, а також із запитом до Верховної Ради про зняття з нього депутатської недоторканності. Прес-служба прокуратури на запити журналістів відповідає стандартною фразою: «Розслідування злочину Жердицького відбувається у межах порушеної карної справи. Детальніша інформація — не для преси». Мовляв, слідство очікує завершення судового процесу в Німеччині, а вже потім розглядатиме справу в Україні. Представник німецької сторони — адвокат Себастіан Гольтгаузен сказав, що українська прокуратура все-таки надала деякі документи. Зокрема, матеріали, які стали підставою для затримання Жердицького.
Чи вимагатиме українська прокуратура його екстрадиції, невідомо. Два роки тому тодішній генеральний прокурор Михайло Потебенько пояснив причину затримання Жердицького не Україною, а Німеччиною прагненням слідчих... зібрати якомога більше фактів про колишнього голову правління «Градобанку».
Тим часом народний депутат, голова Комітету з боротьби з організованою злочинністю Верховної Ради Володимир Стретович повідомив радіо «Німецька хвиля», що Віктор Жердицький не звертався з жодним проханням про допомогу.
А голова Комітету Верховної Ради з боротьби з організованою злочинністю минулого скликання Юрій Кармазін вважає: матеріали слідства дають підстави говорити, що можливості повернення грошей «Градобанком» Українському національному фонду «Взаєморозуміння і примирення» були, але вони залишилися нереалізованими. Хто не захотів «реалізувати можливості», Юрій Кармазін не сказав. За його словами, Україна ще не поставила крапку в цій історії, і вона розвиватиметься після того, як своє розслідування завершить Німеччина.
Головне обвинувачення з Віктора Жердицького — про привласнення 86 мільйонів марок, призначених колишнім примусовим робітникам, зняте. Але про це не знає ані Генеральна прокуратура, яка обіцяє після слідства в Німеччині ще розбиратися з колишнім банкіром, ані голова Комісії Верховної Ради з боротьби з організованою злочинністю, ані колишні колеги, котрі давали дозвіл на позбавлення його депутатської недоторканності. Не менш дивним у цій справі є й звинувачення Віктора Жердицького в неповерненні йому німецькою компанією чотиримільйонного кредиту. Крім того, якщо Жердицький не привласнював 86 мільйонів марок, а вони все-таки зникли, то хто це зробив? І в який спосіб українська Генеральна прокуратура збирається розглядати справу Жердицького після повернення в Україну, незалежно від того, покарають його в Німеччині чи виправдають? Чи не забагато запитань, на які немає відповідей?
