Із досьє «Голосу України»
Голові правління ВАТ «Пальмірський цукровий завод» Віктору Павліченку 49 років. За першою освітою він військовий льотчик. За другою — інженер-механік. Закінчив Українську сільськогосподарську академію. Працював у авіації. У сільгоспвиробництві — комбайнером, помічником бригадира, заступником голови колгоспу, директором радгоспу. Вісім років очолював Золотоніський район. З 2000-го —Пальмірський цукрозавод.
За характером — принциповий, обов’язковий, наполегливий. Має авторитет у колективі.
Кому довіряє Пальміра
— Вікторе Васильовичу, за підсумками минулого сезону цукроваріння, ваш завод посів перше місце в Україні серед споріднених підприємств галузі. Цього року Пальміра збільшуватиме виробництво солодкої продукції?
— Прагнутимемо це зробити. Адже 35,7 тисячі тонн цукру, які виробили торік, — це не найкращий результат для нашого заводу. Минулої осені ми сподівалися одержати від партнерів-сільгосптоваровиробників близько 350 тисяч тонн солодких коренів. А одержали лише 317 тисяч. Незважаючи на те, що майже всі сільгоспформування, які працюють з нашим акціонерним товариством, було проінвестовано. Ми надали кредити коштами, насінням, засобами захисту рослин, добривами. Допомагали також у копанні цукристих. Високопродуктивні бурякозбиральні комплекси нашого дочірнього підприємства працювали у багатьох районах Черкащини і сусідньої Полтавщини. На жаль, затяжні дощі і, ніде правди діти, неорганізованість, несумлінність деяких керівників-аграріїв призвели до значних втрат на полі. Крім того, дехто з них сподівався, що на буряках можна швидко розбагатіти. Це не так. Вирощування коренів трудомісткий, витратний процес. Тому цукрова гривня не солодка. Часто вона гірка.
— Доводилося чути про те, що деякі хитромудрі директори СТОВів, одержавши від Пальміри повний пакет інвестицій, увесь урожай цукрових буряків відвезли у протилежний від неї напрям...
— І таке було. Чого-чого, а непорядності у відносинах між діловими партнерами не бракує. Через це й з’являються боржники. Близько двох мільйонів гривень, до прикладу, заборгували нашому акціонерному товариству сільгосптоваровиробники, котрі взяли в нас кредит і не повернули його ні грішми, ні сировиною. Звичайно, я не стверджую, що цукровари — янголи, а їхні партнери — шахраї. Останнім часом саме керівники підприємств не розрахувалися з селянами за здану сировину, а це призвело до зменшення площ під солодкі корені, втрати зацікавленості СТОВів у вирощуванні буряків загалом.
— Однак є сільгосптовариства, котрі збільшують посіви цукристих, і це їм економічно вигідно...
— Безперечно. Яскравий приклад — агрофірма «Маяк» Золотоніського району, де директором Микола Васильченко, господар з великої літери. Торік він здав на завод 27 тисяч тонн буряків і одержав добрий прибуток. Якщо врахувати, що завод щодоби переробляє шість тисяч тонн сировини, то «Маяк» забезпечив нас роботою майже на весь робочий тиждень. Збільшують також бурякові площі у Бубновій Слобідці та Плешканях Золотоніського, Хрестителевому та Лукашівці Чорнобаївського районів. Однак ці та деякі інші господарства, котрі мають потужний виробничий потенціал, — виняток. Понад 70 відсотків СТОВів не в змозі самостійно впоратися з сівбою, доглядом та збиранням. Про невеликі фермерські та селянські господарства —годі й казати!
— Але ж серед партнерів Пальміри — мало не третина дрібних приватних сільгосптоваровиробників.
— Де там! Значно більше. Торік ми працювали з трьома тисячами здавачів сировини. Їхній внесок — 30 тисяч тонн буряків. Тобто майже стільки, скільки виробив один «Маяк». Нам, звичайно, вигідніше було б мати справу з високопродуктивними сільгосппідприємствами. Але «маяків» можна в кожній області перелічити на пальцях однієї руки...
— Тобто в акціонерному товаристві широко відчинено інвестиційні двері для всіх бажаючих вирощувати білі корені.
— З приходом у 1997 році на Пальміру компанії «УкрРос» та її керівника Сергія Федоренка завод щороку має десять мільйонів гривень, котрі спрямовують на розвиток цукровиробництва. Але це аж ніяк не інвестиційний дощ. Ми співпрацюємо не з усіма бажаючими. А з тими, хто спроможний забезпечити технологію вирощування коренів у повному обсязі. Тому основну ставку робимо на економічно стабільні господарства. У тому числі і на фермерсько-селянські. З тими СТОВами, в яких опломбовано комори, немає справного трактора і сівалки, не співпрацюватимемо. Акціонерне товариство має намір вкласти цього року в буряковиробництво понад дев’ять мільйонів гривень інвестицій. Ми поставимо нашим партнерам насіння, пальне, добрива, отрутохімікати. Наш агроном-технолог контролюватиме сівбу і догляд за цукристими. Ще чотири мільйони передбачили на транспортні витрати. Перевезення коренів з поля до заводу здійснюватиметься за наш рахунок. Ми робитимемо все, щоб нинішнього року забезпечити себе сировиною у межах 350—400 тисяч тонн. Тоді підприємство матиме значний економічний ефект.
Купувати тростину чи ні
— Вікторе Васильовичу, Пальміра — один з небагатьох сучасних заводів, на якому впроваджено технологію переробки тростинного цукру-сирцю. Останніми роками аграрії щовесни ламають списи навколо питання: ввозити чи не ввозити з-за кордону сирець. Яка ваша думка?
— На моє глибоке переконання, імпорт тростинного сирцю необхідний. І ось чому. Україні для внутрішнього споживання потрібно на рік близько 1,8 мільйона тонн цукру. Торік одержано на 400 тисяч тонн «білого золота» менше від потреби. Противники ввезення запевняють, що наявний дефіцит продукції покриють перехідні залишки цукру з минулих років. Однак стрімке зростання цін на внутрішньому ринку свідчить про інше — цукру не вистачає. Щоб не допустити подальшого розкручування цін, особливо влітку, вже сьогодні Верховна Рада має ухвалити постанову про імпортування солодкої сировини для переробки.
— Опоненти цього рішення доводять, що дешевий цукор з чужого сирцю «підкосить» і так кволу економіку вітчизняного цукроваріння.
— Не тростинний сирець винен у банкрутстві багатьох підприємств, а їх застаріла технологія, брак інвестицій та державної підтримки. Якщо ми відмовимося від ввезення 260 тисяч тонн сирцю, це аж ніяк не поліпшить фінансового становища на цукроварнях. Зате погіршить купівельну спроможність населення. Адже тепер споживачеві доводиться викладати майже три гривні за кілограм білих кристалів. А влітку, в сезон консервації фруктів і ягід, ціна може підскочити й до чотирьох гривень. Поява на ринку цукру з тростини врівноважить пропозицію і попит, не дасть «розгулятися» дорожнечі. Крім того, це буде ще однією перепоною проникнення в Україну контрабандного цукру.
— Незважаючи на міжсезоння, у вас на заводі кипить робота. Працюють ремонтні та налагоджувальні бригади, центральна лабораторія. Яка середня зарплата у ваших працівників?
— Близько 400 гривень. Розуміємо — цього замало. Тому робитимемо все від нас залежне, щоб завод вийшов у цьому році на кращі результати. Щоб поліпшився життєвий рівень людей. Щоб Пальміра відповідала своїй легендарній назві.
— «Голос України» щиро зичить вам, Вікторе Васильовичу, і вашому колективу успіхів. Сподіваємося, що «пальмірці» й надалі залишаться вірними читачами парламентської газети!
— Безперечно.
.
Черкаська область.
