Мільйони академіка Цикова, або Нечувано самовідданий король і чаклун наших полів і його незрівнянна та неперевершена королева

Те, що став головним кукурудзоводом великого тоді Радянського Союзу, Валентин Циков збагнув, коли його запросив голова Ради Міністрів Олексій Косигін.

— Ти знаєш, скільки ми імпортуємо кукурудзи на рік? — запитав Олексій Миколайович. — Десять мільйонів тонн! Можу дати не більш як п`ять років, щоб обходитися лише своєю...

І це була зовсім інша розмова, ніж та, яку Цикову, ще не директору Всесоюзного інституту кукурудзи, а тільки молодому директору однієї з його дослідних станцій, довелося мати з Хрущовим. Микита Сергійович гнівався: щоб негайно наздогнати Америку, мусимо ще закупляти й закупляти гібридне насіння в тієї самої Америки. Хрущов гнівався, не сумнівається Циков, небезпідставно. Довго, дуже довго в колишньому Радянському Союзі не віддавали належне кукурудзі.

Неправда, до речі, наче свого часу Хрущов повернув з Києва до Дніпропетровська Володимира Щербицького лише за те, що останній стримував надмірні посіви кукурудзи, як про це тепер пишуть. Ціну «королеві полів» Щербицький, навпаки, знав. Якось приїхав на Ерастівську дослідну станцію, а Циков дав команду наварити для гостя молодих початків аж трьох різних сортів харчової кукурудзи. Володимир Васильович охоче і зі смаком обгриз один, потім другий, взявся за третій.

— Стривайте, — захвилювалися особи, котрі його, як тоді казали, супроводжували. — На нас же ще чекає обід з улюбленими вами борщем і пампушками!

— Ні, — заперечив Щербицький. — Я свої калорії уже спожив. Досить. Далі працюватимемо, хлопці, без обіду!

А тоді, у 1963-му, Володимир Васильович насправді трохи іншим роздратував Хрущова. Несподівано рішуче не погодився з ним, наче Україна, з одного боку, все ще мало здає хліба в державні засіки, а з другого — досі має значні нерозорані площі. Це Валентину Цикову відомо достеменно. Бо всю минулу «кукурудзяну» чи замішану на кукурудзі історію знає не за чутками. Вона відбувалася за його участю ще з далекого 1957 року. Вже сталося так, посміхається тепер майже восьмидесятилітній Валентин Сергійович, що все своє життя переймався «політичною» сільгоспкультурою, то куди було подітися? Мусив терпіти й миритися з тим, що доля кукурудзи в нашій колишній державі лише спочатку вирішувалася в лабораторіях та на дослідних і селекційно-насінницьких ділянках, але остаточно зазвичай у Політбюро. Жодна інша культура не удостоїлася стількох постанов та рішень партії і уряду, як кукурудза. Як жартували між собою аграрії, хліб то всьому голова, але така, для якої кукурудза — шия. І знаєте, цей жарт не був позбавлений сенсу.

Сьогодні Циков навіть не ставить собі в заслуги, що це він перебрав на себе мету «проштовхувати» кукурудзу на українські поля. Каже, що просто ситуація підказала. Треба було залишатися сліпцем, щоб не бачити і не розуміти, як кукурудза вже починала завойовувати світ. А Дніпропетровщині підхоплювати «естафету», мовляв, і Бог велів. Ця культура одна з найдревніших, її батьківщина — Америка. В Європу потрапила теж давно —спершу в Іспанію та Італію, затим — у Францію. Нарешті дісталася Причорноморських степів, території сучасної України. Почала підніматися Дніпром вверх. Однак приживалася тут вельми повільно, мов була непрошена гостя. Уже й Індія та Китай на значних площах вирощували качанисту, а в наших краях зберігалося прохолодне до неї ставлення. І вередлива, і ніжна, і не завжди урожайна. Їй і спека не бажана, і надмірними дощами теж не вгодиш. І навіщо вона нам, коли ми — житниця Європи!?

За часів Хрущова як лише кукурудзу не називали — і королевою, і царицею полів, а скептиків не бракувало. Але що його епоха породила вченого агронома-кукурудзовода, палкого прихильника і не менш палкого поборника культури Валентина Цикова, це не випадково. Бо саме в середині минулого століття у світових масштабах сталася подія, про яку й досі мало хто знає: вперше за всю історію світове виробництво зерна кукурудзи переважило виробництво зерна пшениці та рису і вийшло на перше місце. За врожайністю качаниста з 50-х років минулого століття не залишила жодних шансів на пальму першості жодній іншій зернопродовольчій культурі, які вирощує нині людство. Відтоді вона перша на планеті — хліб № 1, якщо дивитися на її споживання ширше, ніж багато хто дивиться нині. Треба дивитися не лише у вигляді споживання звичного хліба на столі, а і у вигляді споживання м`яса, молока, яєць та багатьох інших харчових продуктів. Зокрема і тих, що виробляють з кукурудзи.

Що й зрозуміло, коли знати таке: не відповідає дійсності давно відома у нас істина, наче за вмістом поживних речовин не мають собі рівних ячмінь та овес. Сто кілограмів кукурудзи заміняють насправді 120 кілограмів ячменю і 130 вівса. Кукурудза — найенергетичніший корм для худоби та птиці.

У світі з качанистої виготовляють понад п`ятсот видів різної продукції, більш як половина яких — харчі, а загалом використовують під час виготовлення ще майже трьох тисяч інших продуктів, виробів та речовин. Середньостатистичний американець з`їдає більше кукурудзи, ніж пшеничного зерна, а середньостатистичний китаєць — не менше, ніж рису. І там, де перевага в споживанні харчових продуктів рослинного походження зростає, там кукурудза домінує й на полях. Тим паче що вона взяла гору, нагадаємо, і у виробництві продуктів тваринного походження.

І лише Цикову відомо, чого це коштувало вітчизняній аграрній науці та практиці, щоб ми не відставали від світових тенденцій. Маючи для цього всі потенційні можливості та підстави: природні та кліматичні, суто організаційні. Залишалося тільки, здавалося б, зробити кукурудзу та кукурудзівництво не ризикованими. Але що це значило? Працюючи ще директором дослідної станції, а потім очоливши інститут, Валентин Сергійович очолював великомасштабні у нас дослідження з селекції різностиглих у часі гібридів, сучасного насінництва і гнучких та ефективних технологій вирощування кукурудзи. За кількістю створених і районованих гібридів качанистої Дніпропетровському інституту вистачило двадцяти років, щоб стати провідним в Європі. Його гібриди висівали тоді за сезон на чотирьох мільйонах гектарів. Старші віком люди пам`ятають, напевне, як саме на Дніпропетровщині будувалися так звані гібридно-калібрувальні заводи — потужності з підготовки першокласного насіння. То 30 відсотків площ у колишньому Союзі ще й засівалися насінням, підготовленим виробничими потужностями інституту. І якщо й сьогодні, після кількох літ «вакханалії», нарешті схаменулися, що на чуже насіння розраховувати марно та надто дорого, і у реєстр рекомендованих для висіву в Україні внесли 60 гібридів дніпропетровської селекції, то це щось та значить. Багато значить!

Валентин Сергійович не сумнівається, що вирощувати в наших умовах 80 центнерів зерна кукурудзи на гектарі —мінімальний поріг, який цілком реальний. Досить же бодай трішки докласти зусиль, щоб «без проблем» одержувати і по 100 — 120 центнерів. Свого часу в створеному Циковим Всеукраїнському клубі послідовників Марка Озерного такі врожаї збирали передовики та новатори виробництва. Імена багатьох досі пам`ятають у селах всіх регіонів України. Але чому забули, що практика членів того давнього клубу науковцям на чолі з Циковим дала підстави обгрунтувати можливості вирощувати програмовані врожаї за будь-якої погоди. Чого й досягли уже в багатьох кукурудзосіючих країнах світу.

У США нині під качанисту відводять майже 30 мільйонів гектарів земель і збирають щороку 250 мільйонів тонн її зерна. В експорті для Америки вона на першому місці — 48 мільйонів тонн. Але не більше. Бо внутрішнє споживання — це не лише концентровані корми для худоби та птиці. Це і сиропи та напої, зокрема алкогольні, кондитерські вироби та солодощі, сухі сніданки та інші вишукані харчові продукти, лікарсько-фармацевтичні препарати, хлібобулочні вироби та різноманітні порошковидні концентрати, технічні мастила і речовини.

В Європі нині попереду всіх з виробництва кукурудзи Франція. Не відстають від неї Італія, Німеччина та Іспанія. Якби віки в історії називали не бронзовим, залізним чи космічним, а якось інакше, то ХХІ століття цілком можна було б назвати кукурудзяним. Найбільшу площу на планеті нині засівають саме качанистою — понад 140 мільйонів гектарів. Середня світова врожайність — 43—45 центнерів з гектара. А виробляє і споживає нинішня земна цивілізація на рік понад 600 мільйонів тонн кукурудзи. Після США найбільшими виробниками «королеви» та «цариці» полів залишаються, звичайно, Мексика, Аргентина, Бразилія та Канада.

Майже у всіх перелічених країнах — на всіх принаймні континентах — побував за своє щільне і кипуче життя Валентин Циков. Не на пляжах, звісно, і не в музеях чи екзотичних місцях, а на їх кукурудзяних полях. І тепер однозначно свідчить, що з виведення гібридів, насінництва та технологій вирощування качанистої ми від жодної з них не відстаємо ні на півкроку. Ми, навпаки, серед кращих. Ті великі надбання, які за багато останніх років нагромаджені в лабораторіях і на дослідних ділянках та сортонасіннєвих полігонах, у господарствах колишнього Всесоюзного інституту кукурудзи, а нині Українського інституту зерна, всіх регіонів нашої держави, належать до найпрогресивніших, якими лише тепер оволоділи аграрії світу. Не скористатися ними теперішнім і прийдешнім поколінням — великий гріх і провина, фатальна помилка. У цьому весь сенс.

Зокрема, і сенс життя та науково-дослідницької сподвижницької діяльності вченого-агронома і кукурудзовода-академіка Валентина Сергійовича Цикова.

 

Дніпропетровськ.