Виступ Бориса ОлІйника на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи в надзвичайних дебатах з питання «Європа та криза в Іраку» 3 квітня 2003 року, м. Страсбург
Вельмишановний колего Гросс!
Уже під час обговорення проекту резолюції в політкомітеті Ви, певно, відчули, яким могутнім силам перейшли дорогу, котрі своїми поправками намагались будь-що послабити справедливе обурення діями інтервентів. Але хай вас надихає віра в те, що ви обрали єдино праведну і боговгодну позицію! Доземно схиляюся перед вашою громадською мужністю.
Справді, 20 березня почався новий відлік всесвітнього часу: до і після війни. Віддамо належне ПАРЄ: вона чинила все можливе, аби уникнути збройного конфлікту.
Та й Ірак на всі вимоги ООН і тих самих американців відповідав позитивно. Але це не зупинило агресора.
Отже, увесь цей рейвах і щодо зброї масового ураження, якої так і не знайшли, і щодо прав людини, і прочая, і прочая — лише прикриття хворобливого імперського заміру правити світом. Почерк один і той самий, що був і в Боснії-Герцеговині, Косово, Сербії та Афганістані. Хоча б сценарій поміняли! А для чого міняти, коли ці європейці і так проковтнуть?
Такої зухвалої зневаги до елементарних правових норм міжнародне співтовариство ще не знало. Тепер знатиме: Буш таки довів усім, і найперше «підстаркуватій — за його цинічним висловом — Європі», хто нині істинний хазяїн у світі. Плюнувши при цьому межи очі і своїм союзникам та васалам, і ООН, і навіть Його Святійшеству Папі. Якщо донині нас тривожило питання: «Після Сербії — хто наступний на бомбардування?», то нині Європі час замислитися: «Після Іраку — хто на черзі?». І не треба прикривати цей розбій «благородним прагненням покарати тирана Саддама Хусейна», якого ніхто не збирається відбілювати чи, тим паче — захищати!
Війна розмежувала світ на тих, хто став на бік темних сил зла, і тих, хто з іменем Бога піднявся на захист життя і миру. І в тому розколі немає вини Європи.
Війна ще раз потвердила, що нормальним людям не по дорозі з варварами, яким нічого не вартувало знищити аборигенів, а нині — вчинити місиво з нафти, крові і розшматованих тіл іракців у колисці світової цивілізації, на землі Месопотамії і древнього Вавилона. Знову, як і в «Бурі в пустелі», Косово і Сербії, агресори використовують снаряди з ослабленим ураном і касетні бомби, заборонені всіма міжнародними конвенціями.
Парламентській асамблеї у своїй резолюції варто б застерегти, що спостерігача, який брутально порушує всі її приписи, — далі терпіти у своєму товаристві неможливо!
Звичайно, гідний підтримки заклик резолюції — негайно зібрати Раду Безпеки, щоб зупинити це побоїще. Але ООН теж зазнала нищівної поразки, не останньою чергою і завдяки вельми розмитій позиції свого Генсека. Отже, на часі — започаткувати нову інституцію, яка відродила б міжнародно-правові норми, розтоптані англо-американськими «гуманістами».
Показово, що лише невеличкий гурт країн підтримав агресорів. Та й то всупереч волі своїх народів, які долучилися до мільйонів людей планети, що вийшли на вулиці й майдани з рішучим осудом кривавої бойні. Це вселяє надію на мирне прийдешнє. А ті, хто підпрягся до інтервентів у цинічному розрахунку здобути прихильність наддержави і поживитися на чужій крові, вкрили себе незмивною ганьбою.
Ми маємо щиросердно подякувати президентові Шираку за його громадянську мужність і державну мудрість, який, рішуче поставши проти війни, відстояв не лише велич Франції, а й честь Європи. Всілякого схвалення заслуговує й миролюбна позиція канцлера Шрьодера.
Підтримуючи резолюцію, ще раз дякую її автору — Андреасу Гроссу!
Папа Іван Павло ІІ застеріг, що цим глобальним серійним убивцям не проститься і на тому світі. Додам: і їхнім поплічникам — теж!
І все-таки запитаймо себе: «Після Іраку — хто наступний, панове європейці?»
Дякую за увагу.
