Гірка новина надійшла з Іраку — позавчора загинув українець, телеоператор «Рейтера» Тарас Процюк. Ще троє співробітників агентства поранені в результаті обстрілу американським танком готелю «Палестина», де працювали журналісти.
Тарасові було 35 років. Про жорстокі правила, точніше, беззаконня війни він знав не з книжок чи чужих розповідей: як співробітник «Рейтера» передавав найгарячіші репортажі з палаючих точок планети — Боснії, Чечні, Афганістану, Косова.
Таких журналістів, як Тарас, насильно на війну не посилають. Це одна правда. Але є і друга — вони ідуть туди самі. Щоб донести до людей інформацію, треба пропустити її через себе. Інколи разом зі смертю... Цей професійний азарт не має нічого спільного з бажанням заробити гроші на війні, як часто вважає той, хто має про все «власну думку», не відриваючись від затишного дивана. Тарас їхав до Іраку, щоб показати нам страшний оскал воєнного молоха, але дуже скоро відчув його на собі.
У Варшаві, де останнім часом жив і працював телеоператор, у нього залишилися вдова Лідія та восьмирічний син Денис. Міністр закордонних справ України надіслав їм свої співчуття: «Для мене смерть Тараса особливо гірка, — написав Анатолій Зленко, — у мене була можливість бути не тільки знайомим, а й співпрацювати з цим чудовим фахівцем, для якого журналістська діяльність завжди була на першому місці і якого не лякала загроза власному життю».
Ми зв’язалися з «Рейтером» і попросили розповісти про обставини загибелі Тараса Процюка читачам «ГУ». «Всі вражені смертю Тараса, котрий умів працювати в місцях, де розгорталися найжорстокіші конфлікти останнього десятиріччя, — заявив головний редактор агентства Гірт Ліннебанк. — Його дуже не вистачатиме колегам, друзям, родині... Хотів би звернути увагу, що командуючий Третьою піхотною дивізією стверджує: один з танків випустив снаряд по готелю «Палестина» після того, як танк потрапив під обстріл, що вівся з готелю. Зрозуміло, що війна і все з цим пов’язане прийшли в саме серце Багдада. Але цей інцидент ставить під сумнів мотиви, якими керувалися наступаючі американські війська, вони добре знали, що цей готель — основна база майже для всіх іноземних журналістів у Багдаді. Смерть Тараса, як і поранення його колег, безглузді».
Фахівці вважають, що американський танкіст сприйняв об’єктив Тарасової телекамери за приціл гранатомета. З чим сплутали журналістське «озброєння» інших — невідомо: з початку війни в Іраку вже загинули десять журналістів. Міжнародна федерація журналістів вимагає покарати винних у смерті іноземних репортерів у Багдаді. Вона охарактеризувала удари армії США по «Палестині» як імовірний воєнний злочин. За словами генерального секретаря МФЖ Ейдана Уайта, «без сумніву, ці удари було спрямовано у журналістів. І якщо це підтвердиться, то це — тяжке порушення міжнародного права. Бомбування готелів, у яких розташовуються репортери, зокрема, удари в офіси арабських ЗМІ, є кричущими подіями у війні, яка ведеться в ім’я демократії. Відповідальні за ці діяння повинні бути передані в руки правосуддя...» МФЖ також засудила іракську сторону за використання журналістів і цивільних осіб у ролі живих щитів.
Вимагатиме від Сполучених Штатів вжити відповідних заходів і Європейський союз: його представники виступили за негайне забезпечення захисту журналістів, які працюють в Іраку.
У «Рейтері» нам повідомили, що нині ведуться інтенсивні переговори про те, щоб тіло Тараса Процюка вивезти з палаючого Багдада на Батьківщину. Це досить важко зробити, бо війна не милує ні живих, ні мертвих.
До речі, за інформацією МЗС, нині у країнах, що межують з Іраком, перебувають дев’ять українських журналістів.
Тим часом з Кувейту повернулися, на щастя, неушкоджені два українські офіцери — наші військові колеги: Юрій Карін із прес-служби МО і Владислав Волошин з військової телестудії. Вони поділилися з «ГУ» свіжими враженнями від перебування в 19-му батальйоні:
— Нас зустріли американці у повному спорядженні, з підрозділу охорони аеродрому Ель-Кувейт. Піщаний камуфляж, гвинтівки, каски і бронежилети. Вони уважно стежать за вивантаженням і не дозволяють знімати їх на фото й відео. Мовляв, не люблять фотоспалахів, лякаються. Проте охоче спілкуються...
Українську колону очолив американський «Хаммер», а капітан-резервіст попередив: у разі обстрілу всім лягти на підлогу або пригнутися, а напад вони відіб’ють самі. Кемп-Аріфджан обладнаний звично для американців. Вони мають досвід воєн у будь-яких кліматичних умовах і знають, як створити комфорт навіть у пустелі.
Дуже часто лунає англійською мовою сигнал «Громадяни, повітряна тривога!». Навіть перебуваючи в душі чи їдальні, кожний солдат повинен мати при собі зброю і комплект індивідуального хімзахисту.
Однак, стверджують колеги, наші хлопці умовами задоволені: вони чекали багато гіршого. Найбільше наші вояки хвилюються за своїх рідних в Україні. Вони просять передати, щоб удома за них не переживали, в них там усе нормально.
