Щастя на Донбасі

Чому його назвали Щастям, сьогодні знає мало хто з городян. Принаймні ніхто з тих, кого ми зустріли на його вулицях, нам так і не відповів. У виданому за радянських часів історичному довіднику йдеться про те, що в середині XVІІІ століття кріпаки, які тікали з Правобережної України від гніту поміщиків та польської шляхти, заснували на цьому місті село Щастя. Під захистом російських сторожових постів, що були тоді на Сіверському Дінці, поселенці почувалися в безпеці від нападів турків і татар. А в 1953-му, коли довкола річки почали будувати місто-супутник Луганської ДРЕС, уже запанували інші уявлення про щастя, які спокійно ототожнювалися з трубами, що дружно чадять на тлі однаковісіньких будиночків у стилі «барако». До міста енергетиків у пошуках щастя і роботи приїздили з усіх куточків колишнього Союзу.

Натрудившись на луганських дорогах, саме у Щасті в нас поламалося авто, розбалуване на гладенькому київському асфальті. Допоки його ремонтували, вирішили прогулятися містом.

— Чи ви щасливі? — запитуємо в трьох молодих мам із калясочками, які прямують на базар. «Хто має роботу, той і щасливий», — відповідають вони. На ТЕЦ тепер, кажуть, великі скорочення, через брак коштів повільно, але впевнено занепадає вся «соціалка» — у місті залишилося лише два дитячі садочки. Хоча у Щасті завжди є світло, гаряча вода й теплі батареї, про що нині лише мріють у багатьох сусідніх шахтарських містечках. Є ще в самому центрі й школа міліції, тож завдяки такому скупченню стражів порядку в місті майже немає криміналу. А все інше — як і у решти наших співвітчизників. «Біржою праці» став місцевий базар, який, до речі розташований на дорозі, що веде і в Росію, і до Києва, і у Європу. І багато хто їде зі Щастя на всі боки — в пошуках нового щастя...

 

Київ — Щастя — Київ.