Паростки зеленого туризму

Гості півострова активніше відмовляються від незручностей статусу «диких» відпочивальників, освоюють піші і велосипедні, кінні і гірські, прочанські і наукові, винні і спелеологічні, а особливо — недорогі етнографічні маршрути. Адже на півострові, де налічується понад сто національностей, є чимало селищ компактного проживання кримських татар, українців, росіян, німців, чехів, угорців, латишів, естонців, вірмен, болгар, поляків...

До них проляже 15 нових культурно-етнографічних маршрутів, появі яких допомогли ініціатори розвою зеленого туризму на півострові — турфірма «Скіфія» і Союз сприяння розвиткові сільського туризму автономії. Його голова Надія Городецька зауважує, що за 10 років для роботи в нових умовах і по-новому разом з кількома міжнародними організаціями проведено цикли і серії семінарів, у ході яких тривала підготовка господарів, охочих приймати гостей у селах, організаторів екскурсій, майстрів народних промислів. Уже п`ять років проводить у Сімферополі безплатні курси для організаторів сільського туризму Республіканський центр зайнятості на базі Кримського коледжу економіки і управління. Навчає селян європейському рівню прийому і утримання туристів, основам законодавства про працю і туризм, маркетингу і менеджменту, готельному господарюванню і бухгалтерському обліку, управлінню фінансами і рекламі, страхуванню і азам комп`ютерної техніки, мистецтву національних кухонь й історії краю, видає дипломи державного зразка. Шириться мережа недорогих сільських сімейних віталень, міні-готелів і пансіонатів, чайхан, колиб, кафе, барів з національним колоритом. Створено їх електронну базу даних. Сільські господарі за договорами з райдержадміністраціями купують патенти-дозволи на індивідуальну діяльність. Вже давно розроблено каталоги і паспорти прийому гостей у всіх зонах півострова — приморській, степовій, гірській і гірсько-лісовій. Завдяки захистові Союзу підтримки зеленого туризму (який наполіг, щоб поки що сільських господарів не називали бізнесменами, бо можна приректи їх на тягар оподаткування), податки мінімальні, адже найману працю ентузіасти зеленого туризму не використовують, ліжко-місця не регламентують, бо кожен постоялець для них — то дорогий і жаданий гість.

Тепер кінцевим пунктом дедалі більшої кількості туристських маршрутів стають привабливі неповторністю національно-культурні осередки в селищах півострова, де збереглися традиції самобутньої культури. Першими ластівками стали нині вже популярні в туристів грецький «Карачоль» («Свята криниця») в Білогірському і кримськотатарський «Коккоз» («Блакитні очі») в Бахчисарайському районах. Тепло відгукуються про гостинність болгарських сімей у Коктебелі, чеських в Олександрівці й Богемці Красногвардійського, Лобанівці Джанкойського районів. Раді гостям у Тополівці поблизу усамітненого в лісі Топловського монастиря, де майстерно вишиває золотими і срібними нитками знаменита майстриня Альбіна Аблаєва.

Вже 10 років щиросердно і з затишком приймають не лише вітчизняних, а й закордонних туристів кілька сотень кримських родин. Першою з них у Джанкойському районі була фермерська сім`я Тикалюків, у селищі Мухалатка під Форосом — родина Шинельових, а Юрій Гриненко з Олександрівки Ленінського району навіть організував для гостей приватний музей історії та етнографії.

Інформаційне й рекламне забезпечення цих та багатьох інших суто кримських «перлинок», зокрема застіль під час народних гулянь з національними піснями й танцями, уміло організовує Сімферопольський центр, устаткований на гроші першого виграного Союзом сприяння розвиткові сільського туризму гранта.

Кримські села перетворюються на цікаві туристичні центри, де кожен зможе придбати неповторний, так званий адресний, сувенір, який виготовляють лише в цьому населеному пункті і який розповідає про його історію й традиції. Найвідомішим нині став сектор «Кале», створений асоціацією кримських караїмів і Бахчисарайським державним історико-культурним заповідником, з відродження древнього печерного міста Чуфут-Кале. Декілька етнографічних центрів можна відвідати відразу біля «воріт Криму» —Сімферополя. Один з них — Кольчугінський німецький культурний центр «Кроненталь» в колишній господі поміщика Шнайдера 19 століття, первинний вигляд якого ентузіасти вже відтворили. Підвал маєтку став колоритним німецьким кафе, де можна не лише попоїсти страв національної кухні, випити пива і вина, розважитися, а й придбати виготовлені на очах у туристів оригінальні предмети національної культури кримських німців.

Село Лікувальне зробило унікальним екскурсійним маршрутом кафе дегустації двадцяти видів цілющих трав’яних чаїв виробництва місцевого радгоспу «Райдуга», де трави вирощують у промислових обсягах. З ранньої весни до пізньої осені тут влаштовують оздоровчі екскурсії духмяними квітковими плантаціями, проводять фестивалі лаванди, лимонного полину, беладонни, іншого зілля.

У селі Скворцово народні майстри Ерна Готфрід і Людмила Онищенко створили власний музей художньо-прикладного мистецтва. Навколо нього згрупувалися художники, вишивальниці та інші народні умільці різних національностей і професійних інтересів. Їх об`єднало одне: всі вони почали збирати культурні цінності різних народів, створювати чудові, специфічно кримські сувеніри. Вже підготували й буклет «Мистецтво одного села» для виставки, яка не залишилася непоміченою в Києві.

Розробка екскурсійних культурно-етнографічних маршрутів за програмою розвитку й відродження національних ремесел на півострові допомогла активніше відроджувати призабуті древні технології. Навчання молоді старовинним ремеслам уже проходить у дванадцяти національно-культурних центрах. Недавно блискуче склала іспити нова група килимарів у Бахчисарайському районі. Чимало ентузіасток відродили майже забуті методи і стилі давніх вишивок у Старому Криму. А успішна виставка цих майстринь довела: традиції не забуто. Дивом називають тут роботи вишивальниці Магдалини Неферіді, засновника кримськотатарського міського етнографічного музею художника Нурі Якубова.

Схожий етнографічний маршрут не розчарує відвідувачів села Морського Судакського району. Колишнє поселення Капсіхор, відоме з 15 століття, після повернення з депортації кримських татар часом нелегко налагоджує процес взаємного життя. Тут з трьох тисяч жителів чотириста працюють у місцевому радгоспі, ще двісті п`ятдесят — в оздоровницях, а для решти надією на благополуччя став прийом відпочивальників і туризм, в якому зацікавлені всі місцеві жителі незалежно від національності. Керівники сільради й місцевого меджлісу виступили зі спільною ініціативою створити культурно-етнографічний центр — і успішно втілюють її в життя за допомогою виграного відповідного гранта. Сімейний бізнес тут гарантує якісно новий рівень обслуговування — це обіди національної кухні в тінистих садах господарів, екскурсії в гори, ліси, загадкові морські бухти.

Майстринь-гаптарок для Євпаторії почав готувати Кримськотатарський історико-етнографічний центр. Оволодіння давніми секретами вишуканих вишивок і ткацтва організували в рамках програми навчального комбінату Агропрому, від якого учениці отримують стипендії, а після закінчення курсу — дипломи фахівців рідкісної нині професії. Мистецтво національної вишивки золотими нитками тут відроджує відома народна майстриня Ельміра Белялова. Вона організувала в селищі Ісмаїл-Бей гурток для місцевої дітвори, в який відразу ж записалися не лише дівчатка, а й хлопчики. На їх недавню першу виставку в міському краєзнавчому музеї з`їжджалися помилуватися знавці й любителі цього виду творчості з усіх усюд. Готуючись до свого 2500-літнього ювілею, місто допомагає ентузіастам відродження стародавніх ремесел організувати мальовничі майстерні в старій частині древнього полісу. Зокрема, на території пам`ятки історії й архітектури євпаторійського середньовіччя — монастиря дервішів — почали освоюватися майстерні килимарів, гончарів, ювелірів і художнього кування металів.

На часі масове відродження традицій виробництва за канонами давніх умільців — гончарів, ткаль, кожум’як, зброярів, ювелірів. Вони, як і в давнину, вже об`єднуються у цехи і мають намір якнайшвидше відродити професійне свято посвячення підмайстрів у майстри. Колись його проводили на півострові раз на сім років, воно було справжньою всекримською виставкою досягнень народних умільців і називалося «Реван». Саме на ньому роботи майстрів отримували визнання вимогливої і поважної ради колег-професіоналів. Право відкривати власні майстерні і вчити молодь національним ремеслам заслуговували тільки найталановитіші.

Почалося відродження і таких стародавніх загальнокримських свят, як весняний міжконфесійний день поваги до релігій інших народів «Хидирлез», дні урожаю «Дервіза», першого вина тощо. Підтримані міністерством культури автономії та владою на місцях, ці громадські ініціативи і пропозиції у нинішній офіційно оголошений Держкомітетом з туризму Рік сільського туризму поширюються до найдальших сіл півострова, де знаходять підтримку ентузіастів. Відпочинок у селі приводить до перерозподілу коштів з міст у глибинку, поліпшує її інфраструктуру, сприяє створенню нових робочих місць. Важливо й те, що етнотуризм не потребує значних державних капіталовкладень, бо зароджується з ініціативи громадян та завдяки їхній особистій праці.

Сільський туризм, від часткового до повного обслуговування, набирає сили, стає цивілізованішим, набуває певного стандарту. Закордонний досвід свідчить, що це доволі прибутковий бізнес, якому пророкують стати найпопулярнішим видом відпочинку нинішнього століття.

 

Крим.