Бродяжки

Середньостатистичний вік, з якого дитина починає «бомжувати», визначити важко. Та неважко зрозуміти, чому вона так чинить. Найчастіше це відбувається у тих випадках, коли молодший член сім’ї починає розуміти, що ані матері, ані батькові він не потрібний.

Відчувши себе зайвими, семирічні здебільшого діють імпульсивно, трохи старші дітлахи втікають від батьків і обирають шлях бродяжництва цілком свідомо. До того ж, зважуючись на такий вибір, вони аж ніяк не розраховують на те, що чужі люди добріші, щедріші і від них можна отримати те, чого не мали в рідній сім’ї. Їх приваблює інше — дух свободи, доросле, у їхньому розумінні, життя, самостійність і ще щось таке, чого вони не можуть пояснити навіть собі.

Нещодавно працівники кримінальної міліції УМВС України в Луганській області провели анкетування серед вихованців притулків області, затриманих за жебрацтво і бродяжництво, бажаючи дізнатися про першопричину такого способу життя. Більшість дітей написали, що жебрацтво приваблює їх передусім тим, що, нічого не роблячи, можна заробили купу грошей. Як зізнався один малолітній «професіонал», за день «роботи» в підземному переході він може заробити в середньому до 25 гривень, а за тиждень йому в шапку можуть накидати й до 200 гривень. Сам хлопчина з Лутугіного (райцентр неподалік Луганська), є в нього й батьки — завжди п’яні. Хлопчик виїздить з дому до Луганська на тиждень, а то й більше, але тривала відсутність сина їх надто не хвилює. Тож підліток абсолютно «вільний» від батьківського нагляду і впливу. Нажебракувавши відповідну суму, він купує собі продукти, фрукти, солодощі, отримує насолоду від гри у комп’ютерному залі. Ночує абиде. Додому повертається лише на якийсь час.

До речі, у цій малолітній армії є свої відмінності. Уважний спостерігач помітить, що жебракують переважно семирічні діти, котрі, беручи копійки від жалісливих громадян, несуть зароблене непутнім батькам. Трохи старші прошаки мають статус бродяжки, працюють на себе. Переважно вони збираються у групи однолітків, малюків до себе не беруть, як такого розподілу обов’язків, ролей або симпатій у таких групах немає. Тут панує дух свободи: захотів — подався геть, не хочеш ділитися здобутим — не ділися. Та незалежність і свобода примарні. Діти живуть у жорстокому світі. Якщо хтось ухопить за горлянку —допомоги не чекай, поскаржитися нема кому, бо у цьому світі ти сам по собі і маєш, мусиш(!) виживати сам. Такі жорстокі правила вільного життя. Ще їх називають «вовчими законами». А яких людей виховують такі закони, ми знаємо.

Будь-які соціальні явища мають свої корені, традиції. Дитяча безпритульність існувала і за часів середньовіччя, і за радянської влади. Переживаємо ми її й нині. Вважають, що це явище закономірне для будь-якого суспільства і, в принципі, невикорінне. Та це не означає, що з ним не треба боротися. Питання інше: як саме?

Луганська область — складний регіон. У зв’язку із закриттям шахт, промисловий підприємств в області вже протягом кількох років утримується високий відсоток безробіття. У пошуках засобів для існування люди змушені залишати обжиті місця. Батьківська увага до дітей, нагляд за ними знижуються. За великим рахунком, опікування дітьми за такої ситуації має взяти на себе держава. Але вона не готова до виконання такої функції. Життя свідчить, що створення дитячих притулків, різних громадських організацій для роботи з безпритульністю — не розв’язання проблеми. Не можна не погодитися з тим твердженням, що покінчити з безпритульністю можна, лише створивши умови для повноцінного розвитку дитини. Більше нічого не казатиму. Наведу тільки один приклад.

16-річний підліток убиває людину. Чесно кажучи, не найкращу. Працівники кримінальної міліції починають з’ясовувати у хлопця причини злочину, і вимальовується така картина. Батько у цій сім’ї помер, і матері довелося виховувати п’ятьох дітей. Праця доярки великого прибутку не давала, грошей не вистачало, тому найстарший із братів у 15 років мусив піти працювати, а наймолодшого віддали до школи-інтернату. Згодом з’ясувалося, що хлопчик піддався на умовляння одного з мешканців і потайки від матері втік із інтернату, переселився до свого нового знайомця і на його настійливе прохання почав жебракувати. Якщо відмовлявся випрошувати гроші, господар бив його. Коли обман розкрили, старший брат, не стримавши емоцій під час з’ясування стосунків, ударив кривдника ножем і вбив його.

За словами заступника начальника відділу кримінальної міліції УМВС України в Луганській області Олександра Приходька, за останні півроку у регіоні спостерігається зниження кількості затриманих за жебрацтво і бродяжництво. Пояснюють це, передусім тим, що став жорсткіший адміністративний вплив на батьків. Торік, приміром, за ухиляння від виховання своїх дітей до відповідальності притягнуто вдвоє більше батьків, аніж попереднього року. Крім того, дає результати і профілактична робота серед підлітків, створення комп’ютерної бази даних на підлітків, які опинилися в полі зору працівників кримінальної міліції. До речі, під час анкетування старшокласників 2,5 відсотка учнів відповіли, що гроші найкраще заробляти нечесним шляхом. Одне слово, є предмет для серйозних досліджень і роботи.

З приводу досліджень розмова окрема. Цю надзвичайно серйозну роботу щодо вивчення психології дитини, котра добровільно обрала шлях бродяги, по суті, ніхто не виконує. Олександр Приходько, приміром, пояснює це відсутністю коштів на такі цілі. У відділі кримінальної міліції немає ставки психолога, якій допоміг би зрозуміти природу злочину юного громадянина або душевний стан маленького жебрака. Середовище, в яке потрапляють неповнолітні бродяжки, не вивчають і не аналізують. Відомо лише одне — то поганий світ, який породжує злочинців. І край. Але ж далі буде ще важче. Коли в одного малолітнього бомжа запитали, як він ставиться до вбивць, той зі щирим здивуванням відповів: «Ну вбив... А що тут такого?»

 

Луганськ.