Незавершена кримінальна історія про те, як прапорщик Антоніна Голюк «підманула-підвела» посадових осіб Збройних Сил України

Етапи віртуального шляху

У порівнянні зі Скнилівською трагедією, яка чорним крилом зачепила репутацію Військово-повітряних сил України, ця історія — начебто дрібничка. Однак у ній, мов у краплині води, віддзеркалюється рух великих і маленьких зірочок. На погонах...

На початку 2003 року головнокомандувач ВПС генерал-лейтенант Ярослав Скалько видав наказ № 30 «Про порушення вимог чинного законодавства щодо проходження військової служби прапорщиками та покарання винних».

Йшлося передусім про одного прапорщика — Антоніну Голюк, яка тривалий час проходила військову службу лише віртуально, однак винагороди отримувала цілком конкретні. У сходженні нагору скромного військовослужбовця супроводжували (хто — свідомо, а хто — ні) поважні посадові особи, високі військові чини. В її особовій справі з’являлися нові й нові рядки, а служба тим часом тривала... на кухні або ж інших об’єктах родинного гнізда. У цьому гнізді — чоловік, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону підполковник юстиції Іван Голюк та двоє дорослих дітей.

Міф про військову кар’єру прапорщика Антоніни Голюк почав розвіюватися в листопаді 2002-го року, коли контрольно-ревізійне управління Головного командування ВПС проводило планову перевірку Військово-медичного центру. Начальник КРУ полковник Віталій Малашевський звернув тоді увагу на дивний документ. Антоніні Голюк було присвоєне звання прапорщика 1999-го року, але подання написане на бланку, надрукованому в 2000 році. Така невідповідність спонукала Віталія Малашевського до детального вивчення біографії військовослужбовця, до письмового опитування посадових осіб, чиї імена фігурували в документах. До службового розслідування долучилася і юридична служба ВПС. І з’ясувалося, що Антоніна Голюк дивовижним чином «проходила» службу там, де її не було і бути не могло. Наприклад, фіктивним, за висновками фахівців, був призов на військову службу, здійснений нібито Калинівським райвійськкоматом Вінницької області. Бо, по-перше, вона не проживала на території цього району. По-друге, вона й не з’явилася до військової частини 62201.

Одним із дивних фактів трудової біографії жінки було навчання у Вінницькому технікумі м’ясо-молочної промисловості. За документами Антоніна Голюк вступила у цей навчальний заклад 1998 року, а закінчила 1999-го. Яким чином? Студентка написала заяву про те, що її чоловіка Івана Голюка переводять на службу... в Росію (!) і складала іспити достроково. Чи справді складала?

На запити КРУ командири військових частин, де начебто працювала Антоніна Голюк, відповіли, що не знали такої. Сфальсифіковані документи, підроблені підписи сприяли успішній кар’єрі: Антоніна Голюк у віртуальний спосіб отримала звання молодшого сержанта, потім — сержанта. Врешті прапорщик Антоніна Голюк, начальник сховища складу «НЗ» Військово-медичного центру ВПС України, успішно проходить атестацію. У висновках старших начальників зазначено:

«...У роботі вміє виділити головні напрямки та зосередити увагу над їх виконанням. Фізично розвинена добре, зовнішньо охайна. Військову та державну таємницю берегти вміє. Конституційним обов’язкам і Україні вірна. Дорожить честю та гідністю прапорщика Збройних Сил України».

Після атестації минуло небагато часу. І вже в грудні 2002 року прапорщика Голюк звільняють із служби та позбавляють звання як таку, що незаконно отримала майже 9 років загального стажу, з яких понад три роки — військового. За роки служби у Військово-медичному центрі лжепрапорщик заробила близько 16 тисяч гривень.

20 січня 2003 року заступник військового прокурора Західного регіону України Анатолій Деменко порушив кримінальну справу стосовно громадянки Антоніни Голюк, розцінюючи її дії як шахрайство і використання підробних документів. 22 січня він же виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо підполковника юстиції Івана Голюка — через відсутність складу злочину.

Полковник підполковникові ока не виклює?

Подальшу долю фіктивного прапорщика Антоніни Голюк вирішуватиме суд. І все ж головний герой цієї історії — не ця жінка, а підполковник юстиції Іван Голюк, її законний чоловік. Саме він звертався до посадових осіб з проханнями внести деякі корективи в біографію дружини. На його прохання це зробив, до прикладу, Калинівський районний військовий комісар Анатолій Гляс. Потому він письмово пояснював інспекторам-ревізорам, що резолюцію «призвати» він зробив тому, що вважав: «усе зроблено на законних підставах». Бо хіба ж може діяти інакше людина, котра за своїми службовими обов’язками пильнує дотримання законності?! Інші пояснювали, що записи зроблені не ними, і підписи — фальшиві. Тоді чому ж головна (по суті) дійова особа залишилася ніби в стороні? Можливо, тому, що 17 грудня 2002 року підполковник юстиції Іван Голюк офіційно розлучився зі своєю дружиною? І тепер, як-то кажуть, і я не я, і хата не моя. А втім, щодо «хати» то це окрема історія, в якій також багато дивного, якщо не більше.

Ще у вересні 2002 року, тобто за кілька місяців до розлучення, Іван Голюк потрапляє в списки розподілу житлової площі по військовій частині 35564, до котрої він не має ніякого відношення. За цими списками йому виділено двокімнатну квартиру для проживання разом із батьком та матір’ю. А в його попередній трикімнатній квартирі, як зафіксовано в документах, залишаються дорослі члени сім’ї. Щоправда, дію цього рішення поки що призупинено, бо надійшли скарги від обділених військовослужбовців згаданої частини.

Кругова порука і «взаємовиручка» посадових осіб тривали б і надалі, якби не ревізори, які назвали речі своїми іменами, бо не бажають плямувати офіцерську честь. Полковник Віталій Малашевський —начальник КРУ Військово-повітряних сил України —почав розплутувати клубок зловживань, наполягав на об’єктивному розслідуванні справи. Відтак командування ВПС провело службове розслідування і вжило суворих заходів до винних.

Подібні нотатки прийнято завершувати словами: крапку поставить Феміда. Та чи станеться так цього разу? Адже судитимуть жінку, яка напевне скорилася кухонним «наказам» та порадам свого чоловіка, посадової особи. Нині ситуація виглядає так , що Іван Пилипович начебто діяв як приватна персона, а тому в його діях... не помічено складу злочину. Отже, «шерше ля фам» — і не чіпайте мундир офіцера. Тим паче, що підполковник юстиції Іван Голюк згідно з поданим рапортом 7 березня ц. р. звільнений у запас за станом здоров’я.

Одне важко збагнути: як відрізнити «приватне обличчя» чоловіка пані Антоніни від службового портрета підполковника юстиції?

Львів—Вінниця—Львів.