Усі гумористи, улюблені радянським народом, сиділи в тюрмі: Вишня, Чечвянський, Ковінька. І Степан Олійник. Сьогодні йому виповнилося б 95.
Хіба не переповідали люди одне одному його нові вірші по всіх усюдах? Хіба не приміряли їх до себе й до ближніх? Були ж, були поруч і оті безвідмовні майстри на всі руки з вірша «Де ж Іван?», без яких нічого не ладилося б ні в селі, ні в державі, — тільки не помічали їх, аж поки Степан Олійник не сказав про них ліричне слово, що викликає посмішку. Й з тими, кого висміював, з кого зривав фальшиві благопристойні маски у своїх в’їдливих творах поет, теж щодня зустрічалися. Тільки боязко було пальцем на них тицяти, а Олійник не боявся. І зримо постають ці образи у віршах «Саливон Могоричний», «Бугай під торшером», «Вказівок немає», «Номенклатурний Мацепура», «Данило Жук — кандидат наук», «Пес Барбос і незвичайний крос», «Дипломат», «Який Сава, така й слава»...
І тепер бачу його могутню статуру, чую гуркотливий голос:
— Здоровенькі були, земляки!
Для нас, працівників миколаївської «районки», відвідини редакції Степаном Івановичем Олійником завжди були святом. Відкладали усі справи, гуртувалися навколо гостя. Що цікавого розкаже, з якими новими творами ознайомить? Він, щоправда, спершу сам розпитував: як працюєте, які здобутки, які проблеми? Перегортаючи «районку», казав:
— А це що — літературна сторінка? А дехто нашу Миколаївку вважає глухим закутком.
— Так маємо ж вас за приклад! — каже хтось із редакційних.
— Е-е, не кажіть. Поезія у кожного своя, вона ось тут, — клав руку на серце.
Мабуть, так. Але те, що класик гумору й сатири, лауреат Державної премії СРСР, депутат Верховної Ради Союзу був не просто нашим земляком, а й натхненником до творчості, то це незаперечно. Й оті, хай нечасті, відвідини редакції на шляху до своєї рідної Левадівки, його дотепні розповіді й батьківські настанови, його твори таки залишили нетлінний слід у душі кожного з нас, газетярів «районки», на все життя...
Всеукраїнська літературна премія в жанрі гумору ім. С. Олійника зветься «Задля добра». Справді, висміюючи все лихе, поет зичив добра людям, країні. Донедавна мало хто відав, що сам С. Олійник ще в юності спізнав, почім ківш лиха. Поета сприймали як людину, що через свій талант потрапила в «течію» і збирала плоди популярності та слави. Лише рідні знали, що цей могутньої степової статури чолов’яга насправді був тяжкохворий ще відтоді, як його на початку 30-х двічі виключали з інституту, кидали в тюрму. Як сина розкуркуленого, як «націоналіста» (і за що: за українські вірші, за вишиванку).
Так, він писав задля добра. І жив так само. Не злічити його добрих справ. Та про одну — хоча б коротко. Студентом дружив Степан Олійник з поетом-початківцем неабиякої, як він вважав, сили — Паньком Педою. Більшовики знищили того поета в 1937 році. І ось через багато літ в Одесі видано збірку творів Панька Педи, що їх... начитав по пам’яті Степан Олійник.
...Сьогодні, завтра й післязавтра на Одещині, в Пасицелах Балтського району, де 95 років тому народився Степан Олійник, у Левадівці Миколаївського району, де минули його дитинство і юність, в Одесі, де він навчався і працював газетярем, в багатьох інших містах і селах відбудеться чудове мистецьке свято — «Ярмарок сміху». Понад 20 літ тому започаткували його донька Степана Івановича кандидат мистецтвознавства Леся Олійник, палкий популяризатор творчості поета, керівник громадського благодійного фонду ім. С. Олійника Валерій Бойченко, Одеська обласна організація СПУ. Послухати твори Степана Олійника, сучасних поетів приходять тисячі людей, малі й старі. Вони шанують дотепне й гостре слово класика з Левадівки. Бо лихоманців, проти яких це слово спрямоване, нині, на жаль, не поменшало.
Одеса.
