Наша країна має значний науково-технічний, промисловий, кадровий, природний потенціал. У нас є все від Бога, природи і предків, щоб жити красиво, морально, з упевненістю у завтрашньому дні. Авторитет, гідне місце держави в навколишньому світі визначаються насамперед ефективністю, конкурентоспроможністю економіки, умінням захищати права людини, власника, обстоювати свободу слова і рівноправну конкуренцію.

Про патріотизм

Світ навколо нас динамічно змінюється, держави пострадянського простору, Центральної, Східної Європи активно інтегруються в економічну, політичну європейську і світову системи, загострюється конкуренція за ринки збуту. У нас немає запасу часу, економічної, політичної міцності, щоб витрачати його на поглиблення конфронтації у суспільстві та владі, імітацію економічних і політичних реформ. Загальнодержавні проблеми і загальнонаціональні інтереси потребують відсунути на задній план вузькополітичні амбіції та об’єднати національний інтелект, державні регулятори, громадську підтримку. Вони істотно впливають на життя кожної людини.

На жаль, поки що в Україні дуже бракує справжнього патріотизму і відповідальності влади перед народом. Ми допустили концентрацію у вузькому відрізку історичного часу багато невирішених гострих проблем: існування фіскальної громіздкої податкової системи; відсутності результатів пенсійної реформи, яка могла б значно знизити навантаження на фонд оплати праці; слабку, ізольовану від реальної економіки банківську систему; відсутність механізмів інвестиційної політики на тлі зростаючого зносу основних фондів; стагнацію малого, середнього бізнесу; ганебну проблему бідності, низький рівень платоспроможності громадян і внутрішнього ринку. Це створює реальну загрозу зростання якісного розриву між нами і довколишнім світом. За темпів зростання ВВП на чотири-п’ять відсотків щорічно Україна досягне сьогоднішнього рівня держав Європи лише в 2050 році.

Про час

Недостатній рівень інвестицій в основний капітал, прямих іноземних інвестицій, відсутність умов середньо- та довгострокового кредитування не тільки різко знижують темпи структурних реформ, а й істотно уповільнюють технічне, технологічне відновлення економіки країни, формують умови для економіки сировинного типу. Спостерігається зниження частки машинобудування, продукції з високоінтелектуальною складовою в загальних обсягах виробництва більш як удвічі, частки легкої промисловості — більш як у шість разів. Частка малого й середнього бізнесу сягає десяти відсотків за мінімально потрібних 35—40. Переконаний у потребі прискорення динаміки розвитку, неприпустимості втрат такого невідновного ресурсу, як час.

Держава мусить налагодити об’єктивний моніторинг якісних показників розвитку порівняно з тими, що демонструє довколишній світ. І якщо якісна дистанція починає збільшуватися, потрібно бити на сполох. Передусім має звучати голос тих, хто створює реальний матеріальний, інтелектуальний продукт: промисловців, підприємців, учених, аналітиків. Влада, політики мають прислуховуватися та створювати умови для консолідації зусиль суспільства і держави для розв’язання невідкладних проблем.

Про майбутнє

Виходжу з простого факту: наші проблеми, крім нас самих, не вирішить ніхто. Нам доведеться передавати країну в руки нашим дітям та онукам. Ми повинні завоювати право чесно дивитися їм в очі. Очевидна потреба удосконалення системи державної влади на основі підвищення солідарної відповідальності законодавчої та виконавчої гілки за результати своєї роботи перед народом. Ця мета — стрижень конституційної реформи.

Більшість у парламенті треба формувати не шляхом чергового розподілу посадових портфелів і ресурсів, а на основі політичної структуризації парламенту і конкретизації відповідальності. Шлях до сердець і розуму виборців пролягає не через акції протесту, не через чергові революції на майданах, а через виважену ідеологію, програми, практичні результати, нерозривність слова і справи.

Крім проблеми якості, ефективності державного управління, є проблема високого рівня недовіри людей до держави. Це ще раз свідчить про невідкладність, життєву необхідність конституційної реформи. На першому етапі конституційної реформи під час створення більшості в парламенті й формування уряду на коаліційній основі наприкінці 2002 року ми мали цей шанс. Я особисто зробив усе, що від мене залежало, щоб зміна уряду пройшла достойно, без суєти, на основі високої політичної культури. Як показав час, такі дії одержали достатньо високу моральну суспільну оцінку. На жаль, треба визнати, що перший етап конституційної реформи перетворюється на далеку від інтересів суспільства і країни конкуренцію за посадові крісла, постійні спроби перерозподілу ресурсного простору і практичну відсутність солідарної відповідальності гілок влади.

Наочне підтвердження — прийняття закону про збільшення мінімальної зарплати без наявності фінансових ресурсів у бюджеті, розрахунків впливу на конкурентоспроможність продукції. Скандал з обвинуваченнями у фальсифікації державного бюджету цього року, гра з управлінням корпоративними правами держави — все це не тільки знижує рівень соціально-політичної стабільності, а й укотре б’є по авторитету, довірі до України з боку інвесторів, світового співтовариства.

Виходячи з відповідальності за сучасне і майбутнє країни, вважаю, що конституційну реформу треба проводити у стислий термін, а наступні вибори до парламенту України мають відбутися на базі пропорційної системи. Й дуже важливо, щоб люди розуміли суть, логіку подій. Для цього потрібно посилювати постійний діалог між суспільством і владою.

Про стратегію

Для того щоб посісти гідне місце у світовому співтоваристві, Україна не може рухатися вперед на основі ситуативних пожежних рішень. Держава, суспільство й економіка повинні мати довгострокові стратегічні пріоритети, які на кожному етапі, незалежно від складів парламентів і урядів, треба наповнювати конкретним змістом і результатами. Людей не цікавлять переможні рапорти про макроекономічні перемоги, відсотки зростання ВВП. Основними критеріями ефективності влади, довіри людей до держави є і будуть такі результати, як зростання кількості робочих місць, реальної зарплати, пенсій, впевненість у завтрашньому дні. Треба прямо визнати, що в Україні не бракує красномовних закликів до поглиблення реформ, негайного розв’язання болючих для народу проблем, у нас є гострий дефіцит на послідовні прагматичні і фахові дії. Не можна й надалі припускати, щоб численні програми приймали як результат короткочасної політичної або посадової кон’юнктури і зрештою призводили до втрати динаміки зростання і такого дорогоцінного ресурсу, як час.

З урахуванням достатньо небезпечного розриву в якісних показниках між Україною і навколишнім світом потрібний перехід від тактики споживання до стратегії розвитку, посилення його інвестиційної, інноваційної складової.

Високий рівень морального і фізичного зносу основних фондів, необхідність технічного і технологічного відновлення економіки потребують значного посилення роботи з удосконалення грошово-кредитної політики, створення ефективних ринкових механізмів середньо- і довгострокового кредитування, послідовного підвищення рівня монетаризації економіки.

Важливо точно визначити пріоритетні напрями і форми економічної модернізації. Їх не можна обирати довільно, на основі інтуїції або суб’єктивних побажань і рішень будь-якого рівня законодавчої чи виконавчої влади.

Досвід показує, що позиції лідера у світовій економіці посідали ті країни, які у своєму економічному розвитку спиралися на власні конкурентні переваги. Тому, вибудовуючи пріоритети економічної модернізації в Україні, слід визначити галузі виробництва, окремі товарні позиції і групи, які будуть спроможні забезпечити міцні конкурентні позиції і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Потенційно такі нині  є високотехнологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- і моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнологія, окремі виробництва ВПК). Другий блок —це галузі АПК, які базуються на унікальних природних даних, глибоких традиціях культивування й експорту різноманітних харчових продуктів. Транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання інших міжнародних послуг у сфері транспорту, зв’язку, телекомунікацій становлять третю сукупність галузей, що формують структурний каркас сучасної економіки.

Про бідність

Платоспроможність внутрішнього ринку і рівень життя громадян є основою стимулювання виробництва товарів і послуг, важливою умовою зниження економічної і політичної залежності України від зовнішніх чинників. Масштаби бідності в Україні принизливі й ганебні.

Додаткові джерела фінансування заробітної плати, пенсій, рівня життя треба вишукувати насамперед у проведенні структурних реформ в економіці, створенні сприятливих умов для промислової та підприємницької діяльності.

На жаль, рівень доходної частини державного бюджету не відповідає ані масштабам економіки, ані глибині соціальних проблем. Ми сьогодні маємо розуміти, що за межами бюджету, за межами життєдіяльності держави — величезні фінансові й матеріальні ресурси. Тому боротьба з корупцією, контрабандою, впорядкування величезної кількості пільг для нас має першочергове значення. І долати всі ці явища, що гальмують розвиток економіки, соціальної сфери, треба одночасно. Мусимо розуміти, що в тіньовому секторі економіки працює велика кількість порядних людей, які вимушені там бути, бо ми створили дуже недосконалі правила гри. Тільки на основі політичної стабільності, довіри суспільства до влади, досконалих законодавчо-нормативних податкових, інвестиційних, соціальних механізмів можна розв’язувати це питання. Вирішувати жорстко, швидко, на основі концентрації політичної волі і підтримки суспільства.

Розвиток малого та середнього бізнесу має важливе соціально-економічне й суспільно-політичне значення: це ефективне джерело створення нових робочих місць, формування в Україні міцного середнього класу — основи не тільки політичної стабільності, а й необоротності демократичних ринкових реформ.

Про приватизацію

Країна впритул підійшла до приватизації найбільших та найважливіших об’єктів економіки країни. Це стратегічні об’єкти, які визначають основу національної безпеки — енергетичної, продовольчої, транспортної, інформаційної.

Приватизуючи їх, слід виходити з національних інтересів, враховуючи і кон’юнктуру світових фондових ринків, і перспективи подальшого розвитку цих об’єктів. Тому, не припиняючи підготовки до приватизації, наприклад, ВАТ «Укртелеком», об’єктів електроенергетики, потрібно дуже відповідально підходити до термінів і до умов їх продажу. Головна мета приватизації — не спрямування фінансових ресурсів від приватизації на споживання, а приплив в економіку інвестицій, формування інституту ефективних власників, освічених сучасних менеджерів. Отже, приватизаційна політика потребує істотного коригування: мусимо здійснити рішучий перехід від фіскальної до інвестиційно-інноваційної моделі приватизації. Водночас держава має бути активним учасником управління корпоративними правами, насамперед на підприємствах стратегічно важливих галузей — енергетики, транспорту тощо.

З огляду на загострення політичної конкуренції в період виборчих компаній передача управління корпоративними правами має відбуватися не для посилення позицій окремих політико-фінансових груп, перерозподілу економічного ресурсного простору всупереч суспільним інтересам та прозорої ринкової конкуренції. Тільки виважений індивідуальний підхід до кожного підприємства, принциповий захист державницьких інтересів зможуть забезпечити успіх. Україна визначилася: інтеграція в європейське та світове співтовариство — наша стратегічна мета. Однак не варто забувати, що просування на європейський простір супроводжуватиметься посиленням економічної та політичної конкуренції. Ми повинні будувати співпрацю з міжнародними партнерами на основі пріоритету захисту національних інтересів, рівноправності умов.

Про інтеграцію

Вступ до СОТ для України — складний і неоднозначний процес з точки зору подальшого розвитку реального сектору економіки. Він доцільний, якщо супроводжується значним піднесенням рівня конкурентоспроможності національної економіки, і промисловості зокрема, зміцненням та розвитком внутрішніх ринків вітчизняної продукції. Завдання європейської інтеграції мають поєднуватися з конкретними кроками із запровадження інноваційної моделі структурної перебудови, соціальною переорієнтацією економічної політики, подальшим розвитком України як високотехнологічної держави. Тому проведення переговорного процесу про вступ до СОТ, створення зон вільної торгівлі, приведення законодавства України у відповідність з вимогами законодавства ЄС у пріоритетних сферах має на державному рівні супроводжуватися конкретними заходами для прискореного розвитку національної економіки. Крім того, потрібно забезпечити відкритість діяльності у підготовці вступу України до СОТ, публічність підготовки пов’язаних з цим процесом документів, прозорий фаховий аналіз та прогноз наслідків вступу України до СОТ.

Значний досвід діяльності на українських теренах таких громадських організацій, як Український союз промисловців і підприємців, Федерація роботодавців України, Національний комітет Міжнародної торгової палати, Українська аграрна конфедерація, Партія промисловців і підприємців України. Їх можливості об’єднання зусиль задля досягнення єдиної цілі свідчать про активізацію у країні громадського руху взагалі, його можливості ефективно впливати на соціально-економічне та політичне життя України. 

Анатолій КІНАХ, президент Українського союзу промисловців та підприємців.