Нещодавно у Варшаві відбулося засідання Парламентського комітету Центральноєвропейської ініціативи. В ньому взяла участь і делегація Верховної Ради України, очолювана головою Постійної делегації Верховної Ради України в Парламентському вимірі Центральноєвропейської ініціативи, народним депутатом Григорієм ДАШУТІНИМ. Після повернення він відповів на запитання «ГУ».
— Григорію Петровичу, розкажіть, будь ласка, насамперед про те, що це за організація — Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Які питання вона прагне вирішувати?
— Це порівняно молода міжнародна організація, до якої сьогодні входить 17 країн. А саме: Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Республіка Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Югославія.
Організація має три виміри — зустрічі глав урядів, зустрічі міністрів закордонних справ і, нарешті, парламентський — роботу постійних делегацій вищих законодавчих органів країн—учасниць ЦЄІ (саме така чергова зустріч проходила в Польщі).
На цих трьох рівнях проходять консультації, йде обмін думками з широкого кола питань економічної сфери, обговорюються актуальні політичні проблеми.
В ЦЄІ працює 16 робочих груп. Зокрема, групи з питань сільського господарства, боротьби з організованою злочинністю, культури, енергетики, охорони довкілля, транспорту, транскордонного співробітництва.
За результатами їх роботи підготовлено понад сто проектів, які становлять основу для міждержавного співробітництва.
Україна почала розвивати контакти з ЦЄІ у 1992 році, а в 96-му отримала статус повноправного члена організації.
— ЦЄІ — одна з багатьох організацій, в яких співпрацює Україна. Мабуть, є сенс у такій широкій присутності в різних міжнародних інституціях. Або поставлю питання трішечки інакше: чи є сенс?..
— Безумовно! Наявність широкого спектру міжнародних організацій є передумовою ефективності співпраці різних країн, бо збільшує можливості їхніх контактів, дозволяє за рахунок спеціалізації цих організацій більш ретельно, глибоко займатися розв’язанням спільних чи тотожних проблем, залучає до спільної роботи ширше коло громадян цих країн — урядовців, бізнесменів, учених, представників громадських організацій тощо.
Гуртом легко не тільки батька бити, а й шукати відповіді на непрості запитання, які ставлять перед кожною державою процеси глобалізації, реалії життя, що швидко змінюється.
Навіть коли кілька організацій опікуються схожими проблемами, кожна виробляє свій підхід, свій шлях їх розв’язання. Тобто, створюється конкурентне поле ідей, рекомендацій, що теж дуже добре.
— Які основні питання розглядалися під час роботи у Варшаві?
— Це, насамперед, питання транскордонного співробітництва. Воно дуже важливе для нашої держави, адже 19 областей України з 25 є прикордонними, а наші кордони найдовші в Європі. Але ж ті кордони мають бути не китайською стіною чи залізною завісою... От зараз я як член Міжвідомчої комісії, що опікується впровадженням особливо важливих енергозбережних проектів, зіткнувся з так званими мембранними технологіями отримання азоту для пожежогасіння в шахтах. Мембрани мають вільно пропускати інертний азот і затримувати кисень. Так і кордон має вільно пропускати те, що треба, й затримувати небажане. А треба сьогодні забезпечити вільне просування товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Відповідно до конкретних умов цей рух, вигідний обом сусідам, має здійснюватися в тому чи іншому напрямку. А затримувати кордон мусить злочинців, в тому числі контрабандистів, нелегальних мігрантів, пересування контрабандних товарів, брудних грошей, нелегального бізнесу. Коли по обидва боки кордону існують однакові «правила гри», тобто ті ж самі дії розглядаються як порушення законів, правил, норм, і, навпаки, те, що дозволяється, підтримується там, так само є добрим тут, співпрацювати, звичайно, легше, простіше, ніж у разі розбіжності чи протилежності векторів правового поля держав-сусідів. Ми в ЦЄІ, зокрема, і ведемо консультації задля усунення таких розбіжностей. А потім, враховуючи рівень контактів, про що я вже казав, приймаються відповідні рішення на вищих щаблях виконавчої чи законодавчої влади, що створює умови для більш плідного співробітництва з сусідами.
Прикордонні області — території з однаковими природно-кліматичними умовами, екологічними проблемами. Тут мешкають люди, що часто мають родинні зв’язки чи більш віддалені етнічні, схожі культурні традиції (зважте ще на те, що наші кордони мають не багатовікову історію, вони молоді, досить часто в минулому пересувались, або взагалі не існували чи існували формально). Тобто, до деякої міри прикордонні регіони сусідніх держав є певною спільнотою. Людям, що мешкають тут, легше порозумітися, співробітничати, обмінюватися досвідом, накопиченим по той чи той бік кордону, займатися спільним бізнесом чи працювати на сусідських теренах.
— Це переконливо, але, мені здається, у читача вже виникло запитання (як і у мене): що робиться конкретно, які є наробки?
— На сьогодні за участю України створено та функціонують 4 єврорегіони на західному та південно-західному кордонах:
Верхній Прут — Чернівецька область, Молдова (Бельцький та Єдинецький райони), Румунія (Сучавський та Ботошанський повіти);
Буг — Волинська область, Жовківський та Сокальський райони Львівської області, Польща (Люблінське воєводство), Білорусь (Брестська область);
Нижній Дунай — Одеська область, Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир), Румунія (повіти Брела, Галац, Тульча));
Карпатський єврорегіон — Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області, Польща (воєводства Кросно, Перемишль, Жешув, Тарнув); Словаччина (райони Бардіїв, Гуменне, Кошице, І-ІV околиці, Межилаборце, Михаловце, Пряшів, Сабінов, Сніна, Собранце, Стропков, Свидник, Требішов, Вранов), Угорщина (округи Боршод-Абауй-Земплин, Гайду-Бігар, Гевеш, Яс-Надькун-Солнок, Саболч-Сатмар-Берег та міста Мішкольц, Дебрецен, Егер, Ніредьгаза), Румунія (повіти Сат-Маре, Марамуреш, Бігор, Салай, Ботошани).
Територія України, що входить до складу єврорегіонів, становить майже 20 відсотків від її загальної площі. На ній мешкає більше 22% населення нашої країни.
Зусилля учасників єврорегіонів спрямовані, насамперед, на сприяння розвиткові зовнішньоекономічної, інвестиційної, підприємницької, торговельної, виробничої діяльності. Особливо в таких галузях, як енергетика, транспорт, туризм.
Не залишається поза увагою соціальна сфера — питання зайнятості населення, узгодження політики в сфері трудових відносин, умов охорони праці, соціального забезпечення та соціальних гарантій, страхування та медичної допомоги.
Досить інтенсивна співпраця в культурно-освітньому напрямку (обмін спеціалістами, узгодження навчальних програм, підготовка та перепідготовка кадрів, спільні культурні, гуманітарні заходи, співробітництво закладів освіти, науки та культури).
Життя вимагає, і це до певної міри реалізується, спільної роботи з розвитку інфраструктур прилеглих територій. Адже мають безперешкодно працювати транспортні мережі і зв’язок, треба узгодження планів їх розвитку (чи варто будувати до кордону спідвей, коли з другого боку буде дорога, яка під силу тільки тягачам?), треба, щоб пункти пропуску через державний кордон мали однакову пропускну спроможність, щоб не мучити людей у чергах, і таке подібне.
Не можна не співпрацювати в екологічній сфері. Так, повінь на річці, по якій проходить кордон, чи забруднення її — обопільна проблема.
Ще один суттєвий аспект транскордонного співробітництва —адміністративний. Це співпраця та обмін досвідом між територіальними громадами або органами влади сусідніх держав. Він, як, до речі, і всі інші, потребує вільного та безперешкодного обміну інформацією з проблем, що становлять спільний інтерес.
Те, що я кажу, загальні речі, і, може, хтось із читачів хоче прочитати про конкретні приклади роботи, яка ведеться. І я б міг зараз навести десятки прикладів, але побоююсь, щоб це не справило враження, що тут у нас все нормально, все йде як слід. На жаль, ні, робиться поки що набагато менше, ніж треба. Відверто кажучи, мізер у порівнянні з потребами і потенційними можливостями.
— А як визначитися з тим, що треба, які тут є критерії, на що можна орієнтуватися?
— На майже піввіковий європейський досвід у сфері регіонального транскордонного співробітництва. У країнах Європейського союзу воно привело до глобальної трансформації їх устрою у двох головних напрямках. Перший — здійснення європейської інтеграції. Другий — децентралізація державної влади на користь регіонів (останнє, до речі, —проблематика Комітету Верховної Ради, в якому я працюю).
У площині економічних стосунків транскордонні проекти реалізуються там за спільними правилами й однаковими умовами відкритого ринку, в умовах гармонізації прикордонного й митного контролю, податкових систем, процедури взаємної сертифікації товарів і послуг.
Доти, доки ми цього не матимемо, рух по окреслених вище напрямках нашої співпраці з сусідами залишатиметься важким і повільним.
— Проте, випливає з ваших слів, є бачення, як його прискорити?
— Так, розуміння потрібних кроків існує нині і на рівні Кабінету Міністрів, міністерств, що опікуються зовнішньою політикою, європейською інтеграцією, і на рівні відповідних парламентських структур — комітетів, постійних делегацій.
Перш за все, для України на порядку денному постають питання формування законодавчої бази, яка б визначала правові засади і регулювала здійснення транскордонного співробітництва. Крім того, продуктивну діяльність єврорегіонів гальмує неадекватність повноважень органів місцевої влади і самоврядування в країнах з різних боків кордону, фінансові проблеми реалізації конкретних проектів, адже щоб зібрати врожай, слід витратитись — на насіння, сівбу, обробку посівів, збирання вирощеного. Точно так при реалізації багатьох можливих проектів треба їх насамперед профінансувати. Проте це, мабуть, окрема тема, більш цікава спеціалістам, а не широкому загалу. Зазначу тільки, що її слід розв’язувати, знову ж спираючись на практику єврорегіонів країн ЄС, залучення ними коштів ЄБРР, програм технічної допомоги ТАСІС, ФАРЕ, завдяки бюджетному фінансуванню.
Істотним бар’єром транскордонного співробітництва є й розбіжності в митному, податковому законодавстві країн-учасниць, недостатня увага розвиткові виробничої кооперації між підприємствами сусідніх держав, нееквівалентність швидкості ринкових перетворень у нас і в сусідніх країнах.
Проте зважмо на те, що Європа йшла до ЄС, вважай, півстоліття, на те, що нам, щоб урешті-решт по-справжньому приєднатися до європейської спільноти, треба весь час рухатися в цьому напрямку, хай і не такою швидкою, як хотілося б, буде ця хода. Тому є причини, об’єктивні, до речі, насамперед!
Єврорегіональна співпраця, підіб’ю підсумок цієї теми, по-перше, сприяє розширенню взаємовигідних торговельно-економічних стосунків, доступові українських товарів на ринки держав-кандидатів та членів ЄС, широкому залученню України до транс’європейських енергетичних, транспортних, інформаційних мереж, науково-дослідних програм, розширенню співпраці з метою залучення іноземних інвестицій; по-друге, вже зараз дає змогу областям самостійно виходити на європейські структури для отримання технічної допомоги на реалізацію регіональних проектів, а в перспективі — залучати додаткові кошти від Євросоюзу та інших міжнародних організацій на розвиток важливих спільних проектів (зокрема, Волинь разом з Івано-Франківською областю відібрана для участі в проекті регіонального розвитку, на здійснення якого програмою ТАСІС виділяється 4 млн. євро, а Європейським союзом розпочинається реалізація на Волині проекту сприяння прискореному розвиткові сфери малого підприємництва вартістю 3 млн. євро); по-третє, участь у європейських проектах працює на зближення України з ЄС, веде до пом’якшення негативних наслідків від вступу країн, які межують з нами, до Європейського союзу через введення візового режиму на спільному кордоні.
— Повертаючись до засідання Парламентського комітету Центральноєвропейської ініціативи, хотів би почути, про що ще там ішлося.
— Звичайно, крім пленарних засідань проходили зустрічі керівників делегацій. Зокрема, я зустрівся з паном Роберто Россо (Італія), паном Трифуном Костовським (Македонія), паном Попом Наполеоном (Румунія), а також з господарем зустрічі паном Зігмунтом Цибульським, який, оскільки Польща зараз головує в Парламентському вимірі ЦЄІ, займає посаду і його голови, і голови делегації Сейму. На таких зустрічах мова йшла і про двосторонні контакти наших країн, які, звісно, не вичерпуються транскордонним співробітництвом. Наприклад, Сумська область, де я обраний до Верховної Ради, хоча й не межує з Польщею, але має сталі економічні стосунки з нею.
Зовнішньоторговельний оборот Сумщини з Республікою Польщею за 2002 рік становив 6,4 млн. дол. США, у тому числі: експорт — 2,8 млн. дол. (збільшився на 3,7 % у порівнянні з 2001 роком), імпорт —3,6 млн. дол.
Найбільшими підприємствами — експортерами продукції до Республіки Польщі у нас є ВАТ «Крафт Фудз Україна» (шоколад), ВАТ «Сумихімпром» (добрива та барвники), Глухівський кар’єр кварцитів (кварцити), Сумський держлісгосп (лісоматеріали), ТОВ «Лебединбуддеталь» (залізничні шпали). Ми вели мову про те, що цей імпортно-експортний потенціал далеко не вичерпано, що є можливості його розширення, зокрема за рахунок нашої високотехнологічної продукції.
Учасники зустрічі у Варшаві прийняли заключний документ, в якому зокрема сказано, що Парламентський вимір Центральноєвропейської ініціативи «виражає загальне прагнення продовжити співпрацю всередині структури ЦЄІ як форуму, в якому країни-члени визначають багатосторонні інтереси всього регіону ЦЄІ, обіймаючи співпрацю в таких галузях, як сільське господарство, розвиток малого та середнього бізнесу, туризм, цивільна безпека, розвиток інфраструктури, а також наука та технології. Парламентський комітет розглядає співпрацю в рамках ЦЄІ як важливий стабілізаційний фактор в Центральному та Південно-східному регіоні».
У цьому документі висловлюється переконання, що «процес розширення ЄС буде продовжено, а ЦЄІ, згідно зі своїми основними зобов’язаннями, слугуватиме інструментом, який полегшуватиме підготовку до членства в ЄС тих країн, які не стануть країнами-членами в близькому майбутньому».
Звичайно, така спрямованість роботи Центральноєвропейської ініціативи робить її вкрай привабливою для України. Ми мусимо активно використовувати ЦЄІ як важливий механізм інтеграції до європейського економічного і політичного простору, а також зміцнення стабільності та добросусідських стосунків між країнами в регіоні, де розташовані країни — учасники Ініціативи.
