Чергова політична кампанія захльоснула Україну. Кампанія за скасування мажоритарного принципу у виборчій системі. Мовляв, ми настільки просунулися в справі політичного структурування українського суспільства, що тепер бути поза політичною партією —просто непристойно. Мовляв, справжній депутат має бути висуванцем партії і прийти до парламенту як представник певної політичної сили. І це при тому, що менш аніж 2% населення України є членами тих або інших політичних партій!
Подумайте, за кого голосують наші виборці? Завжди — за конкретну людину, яку хочуть бачити в стінах Верховної Ради і якій довіряють свої голоси. Скільки плутанини було, коли ввели 1998 року голосування за партійними списками! Тоді наші співгромадяни плуталися в довгих списках, голосували то за СДПУ замість СДПУ(о), то, навпаки, не розбиралися в програмних положеннях партій-близнюків і намагалися знайти вихід у рекламних роликах і красивих гаслах. Вибори стали менш гуманними і більш технологічними. Піар перемагав здоровий глузд.
Нещодавно депутати ледь не прийняли рішення скасувати мажоритарку. Подумайте, що трапилося б, якби цей законопроект прийняли! Значна частина депутатів-мажоритарників просто розслабилася б і, забувши про відповідальність перед виборцями, залишила свої округи напризволяще. А навіщо їм робота в окрузі? Краще вступити в яку-небудь партію й активно виступати на мітингах і зборах, сподіваючись пройти до наступного парламенту за партійним списком. Виборці ж на три роки будуть позбавлені елементарного заступництва! Слава Богу, здоровий глузд переміг, але кількість супротивників подібного законопроекту становила лише на 7 голосів більше, аніж кількість прихильників.
Згадую вибори 1990 року — коли вперше (вперше!) наші співгромадяни змогли відкрито і демократично обирати найбільш гідних до парламенту. І саме ці вибори продемонстрували, що Україна стоїть на порозі глобальних змін. Народ уперше відчув можливість голосувати за найбільш гідних, а не за спущених «згори», по команді, кандидатів. Саме — за КАНДИДАТІВ. Народний депутат став символом надії виборців на зміни. Ні, не на глобальні зміни, а саме на зміни і викорінення повсякденних проблем. Прокладені дороги, побудовані школи й лікарні, виплачені зарплати, врятовані від закриття підприємства, відновлення справедливості — ось те, що робили і продовжують робити депутати-мажоритарники. Тому народний депутат — це ще й символ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Він знає, що завтра з нього спитають, коли він приїде до округу. Він відчуває, що за невиконану обіцянку йому доведеться постати перед сотнями і тисячами очей, які дивитимуться на нього з залу з докором. Він знає, що повинен відзвітувати перед виборцями, інакше доведеться ставити крапку на своїй депутатській кар’єрі. І на репутації порядної людини. От що таке депутат-мажоритарник.
І тому можемо уявити розчарування народу після того, коли введуть виключно пропорційні вибори. Ситуація моделюється дуже просто. Шість-сім партій ділять між собою мандати у Верховній Раді. Після цього народ спантеличиться: до кого звертатися зі своїми проблемами? Приходить людина до офісу якої-небудь Партії демографічного відродження і каже: «Я за вас віддав свій голос на виборах, допоможіть тепер і ви мені». А йому: «Погано, мабуть, віддавали. Не пройшли ми до парламенту!» Прийде він до іншої партії, а йому там: «Залиште вашу заяву, ми її передамо до обкому, звідти — до ЦК, а потім повідомимо вас про рішення». Замість живого спілкування з депутатом з округу — в кращому разі тицьнуть у руку виборцеві календарик із зображенням лідера партії. Замість того щоб політик міг подивитися в очі виборцям —в кращому разі нададуть можливість споглядати очі політика по телебаченню.
Верховна Рада втратить зв’язок з виборцями, і механізму, що міг би ефективно запобігти втраті цього зв’язку, зараз не видно. Крім як зберегти мажоритарку.
Ви не думали, чому на самому початку роботи Верховної Ради четвертого скликання депутати-мажоритарники так упевнено вимагали дотримання своїх прав і навіть намагалися створити виключно мажоритарні фракції? Та тому, що настав час чітко подивитися на роботу тих депутатів, котрі прийшли до Верховної Ради творити політику, і тих, котрі прийшли захищати інтереси рядових виборців. Якщо мажоритарну систему скасують, то за кілька років Верховна Рада заполітизується цілком. Уже зараз видно свої розклади в парламенті. Вже зараз не позиція окремих депутатів, а політичні платформи фракцій спричиняють суспільні катаклізми. Через це ми поринаємо у тривалі спікеріади й епопеї зі створенням більшості. Через це уряд не знає, чи зможе він ефективно працювати, —тому що невідомо, чи складеться політична кон’юнктура так, щоб програму уряду схвалили.
Депутат-мажоритарник має довести свою щирість і бажання працювати своїм виборцям. Депутат-списочник має продемонструвати відданість партійній лінії і свою потрібність не так народові, як лідеру партії (блоку). Відчули різницю? Пам’ятаєте, які недоступні були депутати в радянські часи? Пам’ятаєте, як створювалися два світи — один для еліти, а другий — для суспільства? «Народ і партія — єдині, та ходять в різні магазини»... І це при тому, що тоді ще була видима, формальна прив’язка до округу. А тепер нова система може перетворитися на повне свавілля. Народ може повністю розчаруватися у своєму парламенті. Нові закони не відповідатимуть вимогам часу і суспільства.
Тому ми вважаємо, що нову виборчу систему не можна втілювати в життя доти, доки виборці не зрозуміють, що існує дієвий механізм контролю над депутатами з їхнього боку. В будь-якому разі, прийняття сьогодні, за три роки до наступних виборів, закону про скасування мажоритарної системи буде ігноруванням надій та інтересів виборців, що віддали свої голоси за депутатів-мажоритарників.
Олександр КОЛОНІАРІ, Володимир МАЙСТРИШИН, народні депутати України.
