Із зареєстрованих на 1 січня 2003 року 72 обласних організацій політичних партій на Закарпатті найчисленнішою є СДПУ(о), яку очолює голова обласної державної адміністрації Іван Різак. На 1 січня 2003 року у 83 осередках вона налічувала понад 36 тисяч 500 «штиків». Кількість об’єднаних соціал-демократів, а отже, і їхня впливовість, зростають. Домінують вони і в обласній раді. Із 29 представників партій, що обрані депутатами обласної ради з-поміж 85 два роки тому, 16 крісел у сесійній залі зайняли об’єднані соціал-демократи. Ще два крісла дісталося їм після нещодавніх довиборів трьох депутатів облради замість вибулих. І набрали «об’єднані» більше 90 відсотків голосів — як у «старі добрі часи»...

Представництво інших партій в обласній раді таке: аграрники мають чотири місця, НДП — три, «Єдність», «Собор», «Яблуко», «Реформи і порядок», Партія Регіонів та ВО «Жінки за майбутнє» — по одному.

Опозиція (і передусім «Наша Україна» та комуністи), цю «домінанту» об’єднаних соціал-демократів пов’язує з призначенням Івана Різака керівником області. Сам він на зустрічах із журналістами, що проводять щосереди у прес-центрі облдержадміністрації, не раз підкреслював: до політики інколи треба ставитися з гумором. В області політичного протистояння нема, вважає Іван Різак, а є інтереси певних осіб. Стосується це й колізій, що виникли між обласною та Мукачівською районною держадміністраціями, з одного боку, і мукачівськими районною та міською радами — з другого. Стосунки ці загострилися після призначення на посаду голови Мукачівської райдержадміністрації лідера об’єднаних соціал-демократів району Віктора Дядченка — вдруге після звільнення його з цієї посади торік «за власним бажанням». До цього додалося жорстоке побиття й досі невідомими особами депутата обласної ради головного лікаря Мукачівської центральної міськрайонної лікарні Василя Васюти в його робочому кабінеті. Кандидатура Василя Васюти висувалася як альтернатива Вікторові Дядченку.

І Іван Різак, і голова обласної ради Микола Андрусь вважають, що між облдержадміністрацією та облрадою склалися нормальні ділові стосунки, підпорядковані спільній меті — соціально-економічному розвиткові краю та підвищенню добробуту закарпатців. Цій меті має прислужитися й діяльність депутатської групи «За розвиток Закарпаття», що створена нещодавно і до якої ввійшло 64 депутати. Координатором більшості у представницькому органі влади області обрано ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливку — людину помірковану й інтелігентну.

Другою в області за чисельністю є СелПУ, яка, за словами її лідера Івана Баранчика, об’єднує у своїх лавах понад десять тисяч членів. Стосовно майбутніх президентських виборів, то «селяни» свої симпатії виявлять після того, як буде названо кандидатів на посаду глави держави. З приводу ініціатив Президента щодо реформи політичної системи, то Іван Баранчик вважає двопалатний парламент абсурдом... Від десяти до п’яти тисяч членів мають у своїх лавах «Жінки за майбутнє», НДП, АПУ, «Демсоюз», «Батьківщина» та Партія Регіонів. Проте особливою активністю в політичному житті області вони не відзначаються, зосередившись на структуризації своїх організацій. Є й такі обласні осередки політичних партій, котрі ледве спромоглися на залучення до своїх лав по п’ять-десять членів.

Щодо позиції закарпатських соціалістів, то її висловив на сторінках обласного щотижневика «Срібна Земля фест» лідер соціалістів Олексій Пристая:

— Нема вічної влади, як нема вічної опозиції... Ми перебуваємо в опозиції до теперішньої влади не тільки тому, що так треба, а лишень тоді, коли вона, на наш погляд, робить щось не так. На регіональному рівні я поки що не бачу в діях нинішнього керівництва областю якихось конфронтаційних моментів. Так, можна мати претензії до деяких кадрових призначень, але це загальноприйнято, коли керівник набирає у свою команду тих людей, яким довіряє... А загалом моє бачення взаємин влади і опозиції таке. На виборах ми суперники, але не вороги, а у міжвиборчий період мали б забутися всі кривди. У цей час, незважаючи на політичне забарвлення, треба об’єднатися в інтересах Закарпаття і всіх тих, хто пов’язав із нашим краєм свою долю...

Оскільки нині народ і влада існують ніби в окремих автономних режимах, то прагматичні закарпатці особливих сподівань на проголошувані реформи не покладають і в переважній більшості до політики байдужі. Це вони продемонстрували й під час нещодавніх акцій опозиційних сил. Та й ритуал покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку в Ужгороді політичною акцією не назвеш. Тим паче що зробили це і нечисленні представники нинішньої влади, і не більш численні ті, хто вважається в опозиції. Відмінність у тім, що перші зробили це зранку, другі — дещо пізніше...

Нині обласні засоби масової інформації взялися за висвітлення кампанії з обговорення політичної реформи політичної системи, запропонованої Президентом. Провладні роблять це, як у згадувані вже «старі й добрі часи», за принципом одностайного схвалення й такої само підтримки з деякими неістотними й малозначущими «проте», отже, вилущити раціональне зерно з цих публікацій майже неможливо. Ті, що іменуються незалежними, здебільшого із цих ініціатив глузують. А електорат, котрому все одно, скільки палат матиме парламент, — одну, дві чи більше — зайнятий справою прозаїчнішою: якось дає собі раду в цьому хаосі та ще й встигає годувати численних своїх слуг, котрі живуть у тисячі разів ліпше, ніж він, тобто простий закарпатець. Добре, що хоч кордони близько — на заробітки далеко їздити не треба. Бачачи, як мучаться сусіди, він плює на багатовекторну політику й симпатизує Європі.

І ставиться до політики з гумором...

Ужгород.