Вінсенту Ван Гогу виповнилося 150 років
«Я так часто бачив, як топчуть слабих, тому дуже сумніваюсь у справжності переважної частини того, що називають прогресом та цивілізацією», — ці слова належать видатному голландському живописцю Вінсенту Ван Гогу, який в останні десятиліття XІX століття творив у Франції. Що далі, то більше розчаровувався художник у земному житті. І що далі — то яскравішими ставали його полотна.
До того, як присвятити себе живопису, Ван Гог навіть деякий час був проповідником у бельгійському шахтарському містечку. Та швидко зрозумів безглуздість цього заняття. І став шукати свій... сад.
Сад — красивий образ-узагальнення, до якого художник звертався у найважчі хвилини. Песиміст, заглиблений у рухи душі, Ван Гог шукав ідеальний простір, де можна сховатися від потворного світу.
Деякі критики досі вважають, що Ван Гог у своїй творчості насамперед підносив людину, вважаючи її вінцем природи. Ця думка архаїчна і помилкова. На картинах Ван Гога люди — істоти, що потребують жалю. А ось квіти, виноградники, смугасті поля, дерева дихають життєствердною силою та досконалістю.
Відомий факт біографії Ван Гога — перебування із психічним розладом у лікарні Сен-Ремі 1889 року. Під час кризи його полотна стали ще сонячнішими та насиченішими. Переважали червоні, жовто-гарячі барви. Це свідчить на користь гіпотези: божевілля було для митця прозрінням, хай лікарі не вважатимуть це нісенітницею. Просто дисонанс особистості зі світом почав зашкалювати. І за межею «нормальності» художник, мабуть, нарешті знайшов свій сад.
P. S. Вважаючи технічний прогрес однією з основних причин духовної деградації людства, Ван Гог писав фарбами гімни життєлюбству. Цікаво, яким душевним мутаціям піддався би він, якби був нашим сучасником? Певне, малював би саме неосяжне Сонце...