Один французький дипломат із солідним стажем в Організації Об’єднаних Націй вирішив по закінченні роботи залишити корисний спадок колишнім колегам та новачкам. Він випустив такий собі путівник по штаб-квартирі ООН, де вказувалися місця та засідання, на яких можна міцно та без жодних негативних наслідків подрімати. За свідченням француза, таких чимало...
Систему ООН і до війни проти Іраку мало хто вважав досконалою. Однак недосконалість — риса будь-якої міжнародної організації. Гірше те, що дедалі більше політиків називає цю систему недієздатною. Тобто такою, яка не може виконувати свої функції. Нагадаю, що основним завданням ООН є підтримання миру та стабільності на Землі. Першим дзвоником, який показав, що ООН слабшає, стала воєнна операція НАТО проти колишньої Югославії (до речі, цього тижня виповнилося чотири роки від її початку). Тоді країни НАТО не зважили на думку Ради Безпеки ООН.
Ізраїльсько-палестинська криза теж не по зубах оонівським чиновникам. Надії на розв’язання цієї проблеми Ізраїль та Палестина більше покладають на США. Тому на мирні переговори їхні представники їздять радше не до нью-йоркської штаб-квартири ООН, а до Кемп-Девіда.
Нині найгострішою проблемою міжнародної політики є ситуація навколо Іраку. Більшість країн світу висловлювалися за те, щоб долю Хусейна вирішували в стінах ООН. Проте ця організація вкотре не впоралася із завданням.
Систему ООН створювали згідно з тією міжнародною обстановкою, яка склалася після другої світової війни. Основні проблемні питання світової політики, за задумом Рузвельта та Сталіна, мали вирішуватися у Раді Безпеки ООН — органі, що складається з п’яти постійних членів (США, Росія (раніше СРСР), Китай, Велика Британія і Франція) та десяти непостійних, які обираються терміном на два роки Генеральною Асамблеєю. Рішення приймається дев’ятьма голосами, з яких п’ять — голоси постійних членів. У разі, якщо хоч один із постійних членів ООН проти, рішення не приймається.
Природно, що після війни постійними членами стали країни-переможці. Однак нині ситуація змінилася. На постійне місце у РБ претендують такі впливові держави, як Німеччина та Японія. Це вже не кажучи про елементарну справедливість. Приміром, такі континенти, як Африка, Латинська Америка, Австралія, взагалі не мають постійних представників у РБ, а відтак — не можуть впливати на світову політику.
Тому ще в 70-ті постала проблема зміни структури РБ. Пропозиції були різні: одні пропонували збільшити кількість постійних членів до 20, інші — пропорційну систему, згідно з якою у РБ мав бути представлений кожен континент.
Проте нині постає запитання: чи потрібна взагалі РБ, якщо вона не виконує своїх прямих обов’язків? Якщо ні, то яким чином регулюватимуться в майбутньому відносини у світі, центр ваги якого перемістився в район Білого дому? Деякі політики вже встигли заявити: збройна операція США проти Іраку повертає у міжнародну політику правила часів середньовіччя... Сподіватимемося, що це заяви песимістів.
