Близько третини пацієнтів приватного Вільнюського кардохірургічного центру приїздять з України. Цей факт відзначив і Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який у грудні вручив грамоти ВР України провідним хірургам клініки Вітаутасу Сірвідісу і Гедрюсу Уждавінісу. Так відзначено не тільки їхній внесок у теорію і практику охорони здоров’я Литви, а й заслуги в порятуванні наших громадян.

Справи сердечні

У кардіоцентрі я зустрів Валентина і Валентину Симдякіних із Іллічівська. Він — художник, одужував після аортокоронарного шунтування. Вона — терапевт, приїхала підтримати чоловіка.

— Протягом року я переніс три інфаркти, — розповідає Валентин. — Я був у шоці і дуже боявся операції. Її зробили у квітні, на Благовіщення. Перед тим я сповідався в церкві, причастився, пішов на стіл з легкою душею. Професор сказав, що за ступенем ураження серця я в нього другий такий хворий. Тепер Литву вважаю другою своєю батьківщиною, а Гедрюса Уждавініса — хрещеним батьком.

Сам «хрещений хірург» на початку бесіди з кореспондентом «ГУ» попросив через пресу щиро подякувати за високу оцінку його праці. «Україна — перша держава, що нагородила працівників центру», — зазначив він.

— Як пояснити, що за таких складних часів литовська кардіохірургія вийшла на світовий рівень?

— Наші хірурги й раніше не пасли задніх, — каже Уждавініс. — Школа академіка Марцинкявічюса була третьою після московської і київської. І після 1991 року держава приділяла велику увагу профілактиці та лікуванню серцевих хвороб. Адже вони — головна причина смертності. До речі, не варто забувати, що першу в Східній Європі операцію на відкритому серці зробили саме в Литві 1900 року.

— Для сучасного пацієнта важливо правильно обрати клініку...

— Передусім треба знати статистику результатів і кількість операцій, які роблять у тій чи іншій клініці. Чотири—п’ять днів на тиждень я щодня роблю одну-дві операції. І кожна — це чотири—п’ять шунтів на серці. Звичайно, якщо в хірурга таке навантаження, він набуває досвіду, він у формі — як скрипаль чи піаніст.

Я протягом чверті століття відповідав за коронарну хірургію в університетській клініці. Тепер передав її в інші відділення, де уже на трьох поверхах проводять безплатні для мешканців Литви операції на відкритому серці. До речі, у нашому центрі операція коштує десь удвічі дешевше, ніж за кордоном.

— Чи вивчають ваш досвід українські колеги?

— Я добре знаю професора Книшова (директора Інституту серцево-судинної хірургії АМН України. —«ГУ»). Гадаю, його колектив цілком здатний прийти до найскладніших операцій. Але ми майже не говоримо про литовський досвід... Річ у тім, що тепер по Інтернету можна одержати будь-яку статистику і вийти на прямий зв’язок з провідними клініками цілого світу. Київська школа з часів Амосова — видатна школа. Я особисто знав Миколу Амосова, який був нам другом. Якщо москвичі інколи закидали, ніби ми щось робимо усупереч «генеральній лінії», він завжди нас захищав.

Емоції, емоції...

— Побутує думка, що серце — не просто ідеальний насос, а й центр емоцій...

— Хотілося б дивитися на серце просто як на насос. Але я знаю, що воно погано працює у хворого, який боявся, не спав ночами в очікуванні операції. У таких людей дуже погано проходить реабілітація. Емоційний вплив на серце величезний. Ми навіть не уявляємо собі —наскільки! Відомо, приміром, що наші емоції впливають на ендотелій — шар клітин, які вкривають судини серця, артерії. А вони продукують низку речовин, котрі впливають на функцію міокарда.

— А якщо говорити про серце як джерело емоцій?

— Ну, це вже художній вимисел! Емоції йдуть із мозку, від будови психіки. Вони, як і наша поведінка, спосіб життя, можуть згубно діяти на серце. Якщо людина намагається зробити щось велике, попри відсутність даних, або ладна «іти по трупах», це завжди закінчується погано. Адреналінові стреси, фрустрація зрештою позначаються на коронарних артеріях.

— Схоже, стрес і фрустрація стають прикметами часу...

— Не знаю, виграли ми чи програли. Існує глибока прірва між тими, хто живе добре, і тими, хто погано. Середнього класу майже немає. Я вже не кажу про потік поп-культури, що ринув на телеекрани і в пресу... Є розчарування в суспільстві. За кількістю самогубств ми — у перших рядках світової статистики.

Гроші знайти легше, аніж людину

— Можна особисте запитання? Ви не були членом компартії. Але ж пропонували...

— Кілька разів. Настирливо, з погрозами... Та серед нашої рідні ніхто не був у жодній партії. Батько був теслею. Мати ростила шістьох дітей. Хоча я 1940-го року народження, але пам’ятаю повоєнний жах, коли вистачало підписів двох сусідів, і ти — в Сибіру. Я бачив чужі страждання і не хотів пнутися в систему. Навчаючись в університеті на п’ятірки, не вступив ані до комсомолу, ані до партії. Мені натякали, що це допомогло б залишитися на кафедрі, але зрештою залишили й так. Я був другим співробітником у лабораторії серцево-судинної хірургії. Ніхто тоді не уявляв, що з неї вийде. Марцинкявічюс — мій шеф — також не був членом КПРС. Звичайно, нині багато що змінилося. Ось лечу до Відня, де обговорюватимуть останні досягнення кардіохірургії. Раніше хто мене — безпартійного —туди пустив би?

— Вас не намагалися переманити за кордон?

— Пропонували поїхати до Саудівської Аравії. Та я вже захопився проектом вільнюського центру. Була спокуса й у Каліфорнії. Я досконало знаю англійську, проте мав би проблеми з перескладанням іспитів з фаху. Можливо, це дивно звучить, але були й патріотичні міркування. Треба підготувати людей, котрі замінять тебе. Гроші завжди можна знайти. Я особисто знайомий із Соросом, п’ять років працював у правлінні його Фонду. Він дає чимало грошей на медицину. Проте знайти потрібну людину складніше, ніж гроші.

Бог для мене — все

— Коли за часів «Саюдіса» з Італії до Литви повернулася Католицька Академія наук, вас обрали її президентом. Ви — глибоко віруюча людина...

— Гадаю, Бог залишив нам Землю, щоб наш розум її дослідив. Він відкрив світ любові і якби всі владики світу, винахідники атомних бомб читали Біблію, то не було б воєн.

...Я молюся щоранку і щовечора. Я молюся за людину, котру оперую, і навіть коли мию руки перед операцією, прохаю, щоб Всевишній допоміг.

Вільнюс.