Під серцем степу

Свідками яких лише подій не були ці степи. Вони бачили відсвіти скіфських і сарматських вогнищ, чули дикий лемент монголо-татарських орд, топтані-перетоптані, нищені-перенищені кримчаками і турками, щедро политі кров’ю запорозьких козаків, котрі давали рішучу відсіч завойовникам. А їм же, отим наскокам грабіжницьким, отим нападам людоловським не було кінця-краю...

Ми їдемо на Гуляйпільщину. Урбаністичні пейзажі за вікнами службового авто голови Гуляйпільської районної ради Євгена Коровки змінили засніжені поля. Здається, їдемо під самісіньке серце безкрайого українського степу, де притулилося невеличке, але знане не лише в Україні, містечко.

— Гуляйполе заснували п’ять козацьких сотень, — розповідає Євген Григорович. — Подолянська, Херсонська, Бочанська, Піщанська та Вербова. П’ять вулиць, як шабель, вкарбувалися в масний чорнозем над Гайчуром. Через десять років після того, як за наказом «клятої, вражої баби» Катерини ІІ царські війська захопили й зруйнували Запорозьку Січ, тут, на берегах тихої мальовничої річки, осіли козаки. На землях, які ніколи не знали плуга, виникло поселення. Може, тому його тоді й назвали Гуляй-Поле... Правда, є й інші версії...

Поселенцями Гуляй-Поля стали втікачі з кріпацької неволі, повстанці-гайдамаки, всі, хто зважав на поклик «не мати над собою жодного зверхника, окрім орла в небі та Господа самого». То були люди, для котрих воля була понад усе.

Не випадково після буремних подій 1917-го саме гуляйпільські селяни створили свій «Союз» —революційну організацію, що виражала їхні інтереси. Першим головою того «Селянського Союзу» став Нестор Махно, який уже тоді взяв курс на радикальне проведення земельної реформи, підвищення ролі селянства в управлінні державними справами і громадському житті. В одній зі своїх листівок-закликів Махно писав: «Життя будувати, життя творити будемо ми самі, поза порожнім красномовством тої чи іншої партії, поза нав’язаних з боку думок та ідей...».

Згодом гуляйпільський «Селянський Союз» реорганізували і перейменували на Гуляйпільську волосну Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Першим її головою знову обрано Нестора Махна. Це вже потім він очолив багатотисячну селянську армію...

— Нині місцеве самоврядування в районі представлене 21 радою: районна, міська, селищна і 18 сільських, —розповідає Євген Коровка. — Серед 60 депутатів районної ради — керівники райдержадміністрації, її управлінь та відділів. Вважаю, це — промовисте свідчення довіри до влади. І грунтується вона не на обіцянках. Протягом останніх трьох років усі без винятку сільгосппідприємства рентабельні. Середній показник прибутку на одне господарство — 500 тисяч гривень. Район фактично щороку отримує понад 100 тисяч тонн зернових та 35 тисяч тонн насіння соняшнику. Торік, наприклад, тільки рослинницької продукції вирощено на 80 мільйонів гривень.

Тож 80-річчя утворення району, яке ми відзначаємо в ці дні, гуляйпільці зустрічають з хорошими здобутками.

Сільське господарство посідає провідне місце в народногосподарському комплексі району. В області ми не один рік завойовуємо перші місця в цій галузі. А якщо економічні показники стабільні, то можна розв’язувати і соціальні проблеми.

Торік, скажімо, у четвертому кварталі зарплата працівників сільгосппідприємств зросла в середньому на 20—25 відсотків. Зокрема, доярки, свинарки і механізатори в агрофірмі «Зелений Гай» — структурному підрозділі ТОВ «Еталон» — одержують по 400—500 гривень.

В якому, скажіть, ще районі, крім нашого, реалізується програма підготовки кадрів для регіону? Ми за рахунок місцевого бюджету, кошти установ, підприємств та організацій району навчаємо у вузах України майже 500 хлопців і дівчат. Кожен п’ятий з них — за рахунок того самого «Еталону», яким керує переможець обласної програми «Зоряний шлях» у номінації «Підприємець року» Олександр Дудка. До активу додайте будівництво, газифікацію сіл...

Дбаємо також і про хліб духовний. Побувайте у культурно-спортивному комплексі «Сучасник» —переконаєтесь.

Ми вже їхали землями Гуляйпільського району, і Євген Григорович дедалі частіше поглядав на засніжені поля.

— Увесь ячмінь вимерз, а це — тисяча гектарів, — з тривогою говорить голова райради. — А що буде із 30 тисячами гектарів озимого клину, весна покаже... Певно, у держслужбовця озвалися хліборобські гени. З’ясувалося, його батько — Григорій Коровка — 17 років головував в одному із колгоспів Гуляйпільщини. У 1971-му Григорію Кіндратовичу присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці.

Ігор Олексійович Бірюков, голова райдержадміністрації, останні тижні жив думками про 80-річчя району. З гордістю вручив нам по ювілейному календарю-щоденнику. То, скажемо вам, не просто календар, а своєрідний історичний довідник Гуляйпільського краю з 1785 по 2002 рік.

— Цього року, у вересні, ми відзначатимемо ще одну знаменну дату — 60-річчя звільнення району від фашистських загарбників, — розповідає Ігор Олексійович. — У ті роки, з’ясовується, 23 гуляйпільців було представлено до звання Героя Радянського Союзу. Але нікому із них це високе звання не присвоїли... У Подольському архіві (Росія) знайшли подання, на кожному з них одна і та сама резолюція: «Махновщина!».

Довідка. 5 жовтня 1941 року гітлерівці захопили Гуляйполе. За час окупації фашисти стратили 560 громадян міста, 700 жителів села Новозлатополі, завдали збитків на 55 млн. крб. Понад три тисячі юнаків і дівчат примусово відправили на каторжні роботи до Німеччини.

13—18 вересня 1943 року Гуляйпільщину звільнено від німецько-фашистських загарбників. За свободу краю віддали життя 708 радянських солдатів і офіцерів.

Ігор Олексійович на диво цікавий співрозмовник. І йому є що розповісти. Понад 30 років трудиться на селянській ниві рідного краю. Протягом останніх 12 (!) очолює виконавчі органи району.

Звісно, нас цікавило передусім, завдяки чому в районі досягнуто рентабельності сільгосппідприємств, соціально-економічної стабільності.

— Завдяки кадрам, які зуміли зберегти, — відповів Ігор Бірюков.

У районі прийнято 12 цільових програм, зокрема програма підготовки кадрів для різних галузей народного господарства.

А першою, за яку на мене, як на бідного Макара, всі шишки полетіли, була програма приватизації і розвитку підприємництва. Ми реалізуємо її з 1992 року. Першими в області провели приватизацію і комерціалізацію торгівлі, побуту, громадського харчування. Створили приватні структури, додаткові робочі місця. Ми заклали солідну базу (за мірками сільського району) для розвитку малого і середнього бізнесу. Допоки інші виношували свої амбіційні плани, наші бізнесмени стали на ноги. А тому й реформування АПК у нас відбулося порівняно легко. У багатьох інших районах процеси реформування аграрного сектору і сьогодні ще буксують. Ми третину своїх сільгосппідприємств реформували з інвесторами, до того ж — з доморослими. Сьогодні ми, окрім своїх 90 тисяч гектарів землі, орендуємо понад 100 тисяч за межами району. Згадуване вже підприємство «Еталон», наприклад, орендує землі навіть на Донеччині. А це, самі розумієте, додаткові надходження в наш бюджет. Нині люди із сусідніх районів звертаються до наших підприємців з проханням взяти їх, так би мовити, під своє крило. А наприкінці року дехто із голів РДА телефонує і вимагає: «Віддай нам 50—60 тисяч гривень місцевого податку...». Чого це раптом? Ми вклали свого часу кошти, розорали ваші занедбані землі, реанімували господарства, створили робочі місця, дали людям зарплату, а тепер повинні подарувати місцевий податок? Ні, тепер ми законно пожинаємо плоди праці, розпочатої десятиліття тому.

Ще на початку реформування АПК адміністрація району, думаючи про майбутнє, суворо питала з керівників сільгосппідприємств за наслідки перебудови. Ось чому, за словами Ігоря Бірюкова, на сьогодні понад 50 відсотків власності належить керівникам сільгосппідприємств.

Керівники району давно зрозуміли, що хазяїном у господарстві має бути один. Доклали чимало зусиль, щоб переконати в цьому й людей.

Відтак колгоспи не просто змінили вивіску КСП на ТОВ чи ПСП. Почуття реального господаря викликало в селах й почуття реальної відповідальності.

Ось приватне підприємство «Мир», яке очолює агроном від Бога Олександр Чуб. До цього Олександр Григорович 20 років був головою правління КСП. Люди довірили йому і землю, і майно, зберігши тим часом цілісність господарства. Торік селяни отримали на кожен гектар ріллі більш як 300 гривень прибутку, а абсолютна величина прибутку загалом становила понад мільйон гривень за загальної рентабельності 70 відсотків.

У підприємстві «Мир» працює 130 осіб, а фонд зарплати торік становив 495 тисяч гривень. Господарство стабільно розраховується за оренду земельних та майнових паїв. Вирішуються соціальні питання, житлова проблема, надаються кредити, діти в школі харчуються безплатно тощо.

Ми регулярно підсумовуємо результати роботи господарств, виставляючи рейтингові оцінки з основних галузей виробництва. Всі показники прив’язані до гектара, а не до валу. Цим визначається ефективність господарювання. Результати, у тому числі, хто скільки виплачує за оренду землі, оприлюднюємо. Люди порівнюють, роблять свій вибір. Якщо керівник підприємства працює абияк, ми говоримо йому про це в присутності пайовиків. І рекомендуємо їм іншого керівника.

— У нас як було в 1992-му, так і залишилося 52 фермери, — зазначає Ігор Бірюков. — Для ефективного ведення господарства, як свідчить досвід, необхідно мати 3—3,5 тисячі гектарів землі, а в тваринництві —3—4 тисячі голів. Торік сільгосппідприємства Гуляйпільщини (навіть за нинішньої недолугої державної цінової політики) одержали загалом 15 мільйонів гривень чистого прибутку.

Це результат формування середнього класу, який налічує понад 1000 одних лише приватних підприємців. Третина із них мають стаціонарні магазини, майстерні, кафе. Це люди, котрі створили в районі додатково майже дві тисячі робочих місць. Звісно, без їхнього вагомого внеску не можна було б реалізувати районні програми. Зокрема, кадрову.

— Ми відчули гострий дефіцит фахівців — ветлікарів, агрономів, юристів, — продовжує голова райдержадміністрації. — Проаналізувавши ситуацію на найближчу п’ятирічку, зрозуміли, що без власної програми підготовки кадрів не обійтися. 60—70 відсотків студентів — діти із малозабезпечених сімей, сироти, яким ми й стипендії виплачуємо.

Критерій добору кандидатів у студенти для всіх один — рівень знань, отриманих у школі. Платне навчання дітей керівників підприємств, організацій та приватних структур, до речі, забезпечують їхні батьки.

— Я, відверто кажучи, коли підрахував, скільки нам коштуватиме програма підготовки кадрів, засумнівався в її виконанні, — зізнався Ігор Олексійович. — Але вона знайшла підтримку серед підприємців, керівників господарств. Залежно від розмірів прибутку, кожний із них так чи інакше дбає про підготовку професіоналів. Власне, кожний учасник програми по-своєму зацікавлений в її виконанні, адже готує спеціалістів і для свого підприємства.

Після зустрічей із гуляйпільцями помітили, що вони не скаржаться на труднощі. Якщо наші співрозмовники і посилалися на проблеми, то на загальносуспільні. Зокрема, говорили про недержавницьку позицію столичних чиновників до тваринництва.

За словами Олександра Чуба, ця галузь ніколи не буде збитковою, коли поблизу ферм стоятимуть скирти соломи і сіна, силосні траншеї будуть заповнені і вдосталь матимемо концкормів...

Дещо іншої думки керівник ТОВ «Перемога» Леонід Горпинич, який переконаний, що сьогодні вкладати кошти, скажімо, у виробництво молока — означає викидати гроші на вітер. Хоч, як зазначив Леонід Васильович, «якщо завтра підтримають нас у справі відтворення дійної череди — молоко буде».

Нині у цьому господарстві утримують тисячу голів великої рогатої худоби, з яких 200 — дійні корови. Щоправда, молоко використовують переважно для відгодівлі молодняка свиней. Так, виявляється, вигідніше...

Ще два роки тому, коли свинину брали по 8 і навіть по 8,5 гривні, тваринницька галузь була прибутковою, а сьогодні закупівельні ціни впали до 5 гривень за кілограм — нижче собівартості. Торік від тваринництва район мав 4 мільйони гривень збитків.

Здавалося б, навіщо гуляйпільцям, втім, хіба тільки їм, тваринництво? Але ж без органіки неможливо зберегти якість землі! А район, між іншим, у числі чотирьох районів області зберіг якість земель. Має найвищу в області щільність поголів’я на гектар сільськогосподарських угідь. І якби переробник не диктував ціни...

— Як же, на вашу думку, вплинути на переробника? — цікавимося ми.

— Перші кроки вже зроблено. Маю на увазі заборону на ввіз тваринницької продукції через вільні економічні зони. Чи зможе бути м’ясо, скажімо, із Польщі дешевшим за наше? Але польські товаровиробники мають таку дотацію на тваринницьку продукцію, що їм вигідно віддавати її в Україну навіть за півціни. І для врегулювання закупівельних цін не потрібно відкривати Америку. Перше — введення держзамовлення. Друге — дотування виробництва тваринницької продукції.

— А звідки державі брати гроші на дотації?

— Потрібно від чогось відмовитися. Чому це у нас здебільшого 10—12 трейдерів можуть торгувати зерном й іншою сільгосппродукцією, а держава не може? Що ми практично маємо від тих трейдерів? Якщо держава почне торгувати сільгосппродукцією, то вона матиме не лише додаткові надходження в бюджет.

Профільні комітети Верховної Ради прийняли вже чимало різних програм, а вони так і не дійшли до сільгоспвиробника. Чи не краще кошти, які закладаються під ті програми, спрямовувати на дотування тваринницької продукції? Що більше ти її виробляєш, то більше одержуєш дотації. І коли за цих умов держава оголосить, наприклад, що ціна на м’ясо свинини в наступному кварталі буде 6 гривень за кілограм, то м’ясокомбінат даватиме керівнику господарства 6,5 гривні. Ми це вже проходили...

Про добрі справи ТОВ «Еталон» ми чули від гуляйпільців на кожному кроці — і школи ремонтує, і житло будує, і дитячі екскурсії фінансує, і ветеранам допомагає, і випускників шкіл навчає за свій рахунок у вузах України, людей оздоровлює, надає своїм працівникам безпроцентні позики...

— Фірма створена сім років тому, — розповів генеральний директор ТОВ Олександр Дудка. — Тоді було 15 осіб, нині — 1512. Лише орної землі в оренді — 28 тисяч гектарів.

Становлення ТОВ відбувається непросто. Підприємства, які стали структурними підрозділами товариства, свого часу мали значні борги. До того ж потребували солідних інвестицій. Поступово нарощуючи обсяги виробництва, створювали додаткові робочі місця.

Так, два з половиною роки тому на базі колишніх занедбаних КСП «Червоне» і «Енгельса» організували агрофірму «Зелений Гай». До цього там працювало 180 осіб, а тепер — 296. Обсяги виробництва лише у тваринницькій галузі зросли у п’ять разів. Однак через недолугу цінову політику торік лише на відгодівлі свиней ми втратили півтора мільйона гривень. Збитки перекрили за рахунок рослинництва. Але у нас у тваринницькій галузі зайнято 47(!) відсотків працівників. Як з ними бути? Звільнити? Це не наш стиль. Я, прийнявши господарства, відповідаю за людей. Та як бути завтра?

Без державної підтримки «Еталон» все-таки нарощує обсяги переробки власної продукції. ТОВ викупило контрольний пакет акцій харчосмакової фабрики, хоча її борги вдвічі перевищували його вартість, і комбікормовий завод, який «лежав» кілька років.

Енергія, цілеспрямованість Олександра Дудки викликають захоплення. Його вистачає і на бізнес, і на депутатську діяльність в облраді, і на благодійні справи.

Один факт: торік ТОВ «Еталон» витратило на соціальну допомогу землякам 504 тисячі гривень.

— Нещодавно наш народний хор відзначив 20-річчя, — з гордістю каже директор районного Будинку культури Ольга Волошина. — Самодіяльні артисти завжди бажані гості на сільській сцені.

У культурно-спортивному комплексі «Сучасник», де розмістився і районний Будинок культури, проводились репетиції танцювального колективу та хору ветеранів, тривале заняття у дитячій школі мистецтв. До речі, на її чотирьох відділеннях навчається 300 учнів. Як зазначила заступник директора з навчальної роботи Людмила Діденко, плата за навчання найнижча в області — від 6 до 10 гривень. А в дитячо-юнацькому клубі фізичної підготовки, яким керує Наталія Данілова, понад 600 дітей тренуються безплатно. Клуб працює з ранку до вечора.

Побували ми і в районній бібліотеці. Її господарка Клавдія Середа розповіла, що їхній колектив щороку надає платних послуг на 12 тисяч гривень. І все-таки цього замало, щоб задовольнити зростаючі запити читачів.

Коли ми залишали КСК «Сучасник», з кафе на першому поверсі до нас долинула задерикувата пісня. «Не грали ми відколи, Душа моя —горить, Гуляє Гуляйполе, Як бубони двори. Гуляє Гуляйполе, Гуляйполе гуля! Комусь хай очі коле, А ми брат, звідтіля!...Ах, яблучко...».

Сьогодні Гуляйполе гуляє. Району — 80 років. Зі святом, шановні хлібороби!