Зниження ризиків,або Чого вчить закордонний досвід

Неплатоспроможні позичальники, як відомо, — головний біль багатьох банків в Україні. Тим часом у структурі кредитних ринків розвинутих країн активно діє така «шестерня», як система спеціалізованих кредитних бюро, що відіграють важливу роль у зниженні ризиків здійснюваних угод. Про те, як вони працюють там, в ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті розповів голова правління Ощадбанку України Анатолій ШАПОВАЛОВ, який давно вже цікавиться світовим досвідом захисту прав кредитора.

— Анатолію Васильовичу, скажіть, навіщо потрібні кредитні бюро?

— Вони створюються для того, щоб кредитор міг одержати інформацію про стан платоспроможності позичальників, порушення ними платіжної дисципліни і на її підставі оцінити ступінь ризику майбутньої угоди. Закордонний досвід показує, що вирішити ці проблеми можливо тільки за допомогою кредитних бюро, створених для обміну відомостями про прохачів позик між кредиторами. Це, з одного боку, знижує ризики здійснюваних угод, а з другого — змушує всіх учасників ринку вкрай вимогливо ставитися до своєї кредитної історії, яка фактично є основою ділової репутації. Хто не знає, що для нас це одна з наболілих проблем? Кредитору в Україні завжди дуже важко визначитися, з ким він має справу, особливо в середньому і малому бізнесі.

— Що покладено в основу організації таких бюро?

— В основі організації і функціонування кредитних бюро закладена сучасна інформаційна система, що забезпечує збір, обробку і поширення інформаційних даних про юридичних і фізичних осіб — одержувачів кредитів. У багатьох країнах дійшли висновку, що ефективний розвиток економіки неможливий без інформаційної відкритості і прозорості. Кредитне бюро, де на кожного позичальника формується спеціальна картотека, забезпечує максимальну безпеку інформації, допуск до якої одержують тільки особи, що мають на те спеціальний дозвіл. Кожний допуск до бази даних обов’язково реєструється.

— Чи давно з’явився цей регулятор кредитного ринку?

— Сьогодні кредитні бюро в тій або іншій формі діють у багатьох державах світу. А вперше цей, як ви дуже точно сказали, регулятор кредитного ринку виник ще у 1860 році в Австрії. 1890 року кредитні бюро було створено у США і Швеції. Пізніше їх заснували у Фінляндії (1900), ПАР (1901), Канаді (1919), Німеччині (1927), Аргентині (1950), Великій Британії (1960), Японії (1965) та в інших країнах. І перелік цей я міг би продовжити.

— Хто, якщо брати до уваги світовий досвід, надає послуги з перевірки кредитоспроможності?

— Сьогодні можна говорити про різноманітні форми організації кредитних бюро. Так, скажімо, у США добре відомі три великі кредитні бюро — Еquіfax, Ехреrіan і Trans Unіon, які є приватними підприємствами, що функціонують для одержання прибутку від своїх інформаційних послуг. Їх обороти з надання так званих кредитних історій становили донедавна близько 1,5 млрд. дол. У більшості європейських країн і Японії кредитні бюро створюються у формі приватних компаній, що належать консорціуму кредиторів.

У Фінляндії і Бельгії такі бюро керуються або ліцензуються урядовими агентствами. Діюче в Німеччині кредитне бюро являє собою об’єднання восьми регіональних, у правовому й економічному відношенні самостійних товариств — Товариство захисту у справах загального забезпечення кредитів (SCHUFA). Розгалужена система дрібних місцевих кредитних бюро, що перебувають у приватних руках і безпосередньо працюють зі споживачами послуг з перевірки кредитоспроможності, діє в Канаді. Конкурентами її є великі приватні корпорації, які теж надають послуги з перевірки кредитоспроможності.

З 2000 року діє НП «Національне кредитне бюро» у Російській Федерації, засновники якого — Торгово-промислова палата Росії, Держкомстат і корпорація Dun § Вrandstreet (мережа, що розвиває кредитні бюро в усьому світі). Крім або замість кредитних бюро в багатьох країнах є установи державної реєстрації кредитів — Рublіc credіt regіsters (РСR). Як бачимо, інститут кредитних історій досить швидко розвивається, і не останню роль у цьому відіграє ініціатива самих кредитних установ.

— Цікаво, пане Шаповалов, як формуються бази даних кредитних бюро?

— Щомісяця всі кредитори (банки, фінансові компанії, компанії-емітенти кредитних карт, інвестиційні компанії, торгові компанії, що надають комерційні кредити) направляють у кредитне бюро дані про стан кредитних рахунків своїх клієнтів. До бази даних кредитного бюро вводяться всі легальні повідомлення про кредитні операції, банкрутства, судові процеси, податкові пільги тощо; таку інформацію збирають або саме бюро, або підрядчики. Програмне забезпечення, яке використовується у кредитних бюро, дає змогу порівнювати кожну нову інформацію про клієнта з тією, що вже є в базі даних, і вносити до неї необхідні зміни. Так, у США робота кредитних бюро регулюється законом про достовірну оцінку кредитоспроможності, прийнятим 1971 року. Прошу звернути увагу, діяльність кредитних бюро практично у всіх країнах будується так, щоб вона не порушувала особистих прав і свобод громадян.

— А на яких умовах можна одержати там потрібну інформацію?

— Поширення інформації здійснюється за певну плату відповідно до запитів (телефонних, електронних тощо) кредитних установ, яким за лічені секунди надсилається відповідь з даними про потенційного клієнта. Кредитна установа може дати запит на значну кількість, і навіть на всіх своїх клієнтів. У цьому разі йдеться про замовлення цілого лота інформації, що, як правило, передається в запису на магнітних стрічках. Отримана інформація використовується всіма постачальниками кредитів — банками, фінансовими установами, кредитними товариствами тощо — під час прийняття рішень про надання кредиту тій чи іншій особі.

Зауважу при цьому, що обсяг інформації, якою обмінюються кредитори за допомогою мережі кредитних бюро, достатньо великий. Так, у Японії, Німеччині, США, Бельгії, Великій Британії, Бразилії кількість надаваних звітів, за оцінкою Олександра Карпова з асоціації ЕМА, перевищує чисельність населення. Щоправда, в деяких країнах (наприклад, в Індонезії, Китаї) поширення інформації про кредити, видані приватним особам, або заборонено, або обмежено. Головні причини цього — не тільки законодавчі обмеження, а і небажання кредитних установ із міркувань конкуренції поширювати позитивні дані про своїх клієнтів. Жорсткість правил надання даних зумовлена тим, що кредитні бюро, насамперед ті, які належать самим кредиторам, потенційно наражаються на конфлікт інтересів: кожний хоче одержувати повну і достовірну інформацію, не надаючи своїх даних.

— Хотів би попросити вас навести конкретний приклад, що підтверджує практичну користь для банків від створення бюро кредитних історій.

— Будь ласка. В газеті «Бізнес і банки» якось прочитав, що фірма Faіr Іsaak з інтервалом в один рік провела у США два дослідження понад 1 млн. довідок (доповідей) про фізичних осіб, виданих кредитним бюро Тrans unіon. Кожну доповідь її експерти класифікували як «придатну» (позитивну) або як «негативну» (якщо протягом року фізична особа хоча б за однією кредитною лінією затримувала погашення кредиту на термін три місяці і більше). Відповідно стан кожної фізичної особи на дату обстеження оцінювався як «хороший» або «поганий». Результати проведеного фірмою Faіr Іsaak аналізу показали, що, якби кредитні установи задовольняли всі запити фізичних осіб на кредити, то 12,8 відсотка усіх кредитів протягом року були б «поганими», тобто погашалися б невчасно або не погашалися б зовсім. Якби кредитні установи брали до уваги тільки «позитивні» досьє, то вони задовольняли б 81 відсоток заявок на одержання кредитів. При цьому частка сумнівних кредитів становила б 4 відсотки. А якщо враховувати поряд із «позитивними» і «негативні» досьє, то частка поганих кредитів знизиться до 3,1 відсотка. Отже, під час прийняття рішень про кредитування фізичних осіб важливо спиратися на базу даних, що містить і позитивні, і негативні відомості про потенційних позичальників.

Хіба це не переконливий доказ корисності кредитних бюро? Крім того, їх діяльність не тільки значно знижує рівень кредитного ризику, а й зменшує частку резервів на можливі втрати по кредитах у загальному обсязі кредитування. Думаю, зрозуміло, що все це позитивно позначається і на ефективності кредитування, і на зростанні валового внутрішнього продукту.

— І останнє запитання, Анатолію Васильовичу. Як ви вважаєте, коли в Україні з’явиться своє кредитне бюро?

— Не знаю, але мені здається, що ситуація — небезвихідна. Незважаючи на всю специфічність українських умов, закордонний досвід розвитку кредитних бюро корисний для нашої країни. Що сьогодні перешкоджає створенню в нас таких структур? Насамперед — відсутність спеціального закону про кредитні бюро. Якщо названий закон буде розроблено і прийнято, в результаті чого це бюро у нас з’явиться, то кредитні ризики можуть бути значно знижені. Тут мої надії пов’язані з Національним банком України, котрий, як у Харкові нещодавно заявив голова НБУ Сергій Тігіпко, готовий узяти на себе функцію зі збору і збереження інформації про позичальників.

Зі свого боку скажу, що Ощадбанк України неодмінно візьме активну участь у формуванні нової структури. Хочеться сподіватися, ця ідея знайде підтримку в банківських колах, адже хто-хто, а банки давно вже хочуть одержати надійні джерела інформації про своїх позичальників. Гадаю, це стане також важливим дисциплінувальним механізмом і для самих одержувачів кредитів.

Записав Юрій КИЛИМНИК.