Самодіяльні театри вимерли, як мамонти. Та не всюди! От село Грушка Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині не уявляє себе без свого театру. Йому вже 42 роки. Починали з п’єси Кропивницького «Дай серцю волю — заведе в неволю». І ось куди серце завело!
Театр має звання народного. І нема в сусідніх районах села, де не знали б артистів з Грушки. «Переміряли» на себе українську класику і сучасну драматургію. До кожної п’єси обов’язково додають щось своє. Навіть утнули свій варіант «Колобка».
На чому тримається цей театр, гордість району? Невже на балансі райвідділу культури? У цьому році його дещо зрослий бюджет не збагатить театру з Грушки. Бо виділено 3600 гривень загалом на заклади культури Грушки, Рункошіва, Каштанівки. Навіть по півставки зарплати не виходить. А в перший рік незалежності Грушківський Будинок культури та театр профінансували на 7400 гривень, передбачили використання 6600 кіловат електроенергії, нині ж на весь рік дали сто гривень. А що ж то за театр без світла?
Аби не згасло вогнище культури, усе, що треба, несуть з дому бригадир Василь Горгулько, його дочка та дружина, а ще - вчительки Тетяна Миколайчук, Оксана Кравчук, Валентина Миколайчук. А що вже й казати про «батьків» театру, Трофанчуків, Івана Васильовича та Івана Михайловича! У першого, директора Будинку культури, і дружина артистка. Отож не скаже: а куди це ти, любий, домашнє добро волочиш?!
...Знаменитий МХАТ теж не з держдотацій починався. А Грушка чим гірша?
Хмельницька область.
