Нещодавно переглянула виставу франківців «Шельменко-денщик». Усе було чудово: і режисура, і акторський склад, і сама атмосфера у переповненому залі. Вистава пройшла на одному подиху. Насолоджувалася дійством і водночас відчувала якийсь душевний дискомфорт. Думки роїлися у голові, шукаючи причину неспокою. І враз понесли мене у далекі 50-ті тепер уже минулого століття.
... Я, ще зовсім мале дівча, не зводжу очей зі сцени цукрозаводського клубу. Ставлять п’єсу Григорія Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик». Актори —учасники художньої самодіяльності Городоцького цукрозаводу (одного з найстаріших не лише на Хмельниччині, а й у всій Україні), як на мене, найкращі, найоригінальніші.
Пам’ятаю, як по сцені літало куряче пір’я, яке Агрофена Опецьковська (медсестра Зіна Піскорська) вибирала зі свого розпатланого волосся після відвідин позалаштункового курятника: Шпакові кури та гуси залишили правдоподібні відмітки. «У нас в Петербурзі...» — ця репліка тітки Зіни, своєрідна манера гри врізалися в пам’ять. «Яке щастя, що є старий завод! І є такі чарівні вистави в клубі!» — дитячі очі світилися радістю. Красень-робітник Микола Крутиголовий — капітан Іван Скворцов — був чоловіком моєї мрії. Цукрозаводські дітлахи обожнювали своїх театральних кумирів. Вистави, а їх були десятки, тоді сприймалися як добрий вісник, чи не найліпша розрада у післявоєнні роки.
Уже давно в Городку не чути заводських гудків. Чимало підприємств (а слава багатьох із них гриміла далеко за межами України) стоять. Наш цукровий завод — розтягнутий по шматках — з докором дивиться на білий світ, лякає перехожих пошматованою арматурою і порожніми зіницями вікон. Територія заростає бур’янами. У напівзруйнованому заводському клубі гніздяться миші...
П’єсу «Шельменко-денщик» Григорій Квітка-Основ’яненко написав у 1838 році. Приблизно у ці роки почав будуватися Городоцький цукровий завод, у клубі якого згодом звучало Скворцовське... «поспішаю до свого щастя». А нащадки славних подільських цукрозаводів, онуки колишніх заводських театралів зараз «шукають» своє щастя... за кордоном. Тисячі городчан наймитують в Італії, Португалії, Польщі, Росії. І десь там, у далеких краях, їм, певно, як і мені, ночами сниться старий цукровий завод, ввижається милий серцю колись веселий клуб.
