Березневі дні привернули увагу не тільки початком війни в Іраку, а й несподіваними поворотами у внутріполітичному житті країни. Передусім звернемо увагу на виступ Президента України в Харкові, в якому було кілька головних моментів, котрі визначатимуть темпи розвитку політичних процесів в Україні.
А у стінах Верховної Ради загострився «бюджетний скандал», що кинув тінь на найвищий законодавчий орган країни. І, зрозуміло, не можна пройти повз початок розгляду в парламенті урядової програми дій на наступні два роки. Фактично стартував новий етап перегрупування політичних сил перед президентськими перегонами.
Бюджетна «бомба» під конституційну реформу
Леонід Кучма не приховував, що приїхав до Харкова агітувати за власну модель конституційної реформи. Понад те, глава держави навіть визначив часові рамки проведення реформи: «Новообраний у 2004 році глава держави повинен здійснювати свою діяльність в умовах реформованої політичної системи, а значить, з новими повноваженнями».
Водночас Президент України дав зрозуміти претендентам на найвищу посаду, що в кожного з них — однакові шанси оселитися у будинку на Банковій: «Усі розмови про спадкоємця престолу — порожня балаканина».
Тож у парламенті могла постати зовсім нова й несподівана конфігурація політичних сил, об’єднана передусім довкола конституційної реформи. (Щоправда, доля багатьох пропозицій Леоніда Кучми поки що — під великим знаком запитання. Зокрема, про утворення двопалатного законодавчого органу. Конкретніше про перспективи конституційної реформи можна буде говорити після парламентських слухань, які відбудуться на початку квітня.). Тим паче що життя Верховної Ради характеризується надто несподіваними поворотами.
Зокрема, «бюджетний скандал» може призвести до різкого перегрупування депутатських груп та фракцій і стати «каменем спотикання» у відносинах не тільки радикальної опозиції та «Нашої України», а й у прагненні фракції «Регіони України» заручитися підтримкою «наших українців» під час розгляду програми діяльності Кабінету Міністрів.
Хоча лідер «Нашої України» Віктор Ющенко спробував заплющити очі на те, що лідер комуністів Петро Симоненко перший оприлюднив дані про підміну цифр у головному фінансовому документі країни після третього, завершального, голосування, це абсолютно не гарантуватиме нейтралітету лівих під час подальших розборів бюджетного «польоту». На думку багатьох оглядачів, вони й надалі братимуть активну участь у роздмухуванні скандалу. І їхню позицію визначатиме наближення президентської кампанії. А «бюджетний скандал» — непоганий привід устромити в колеса конкурента важку колоду.
Після того, як не відбулося засідання робочої групи на чолі з Першим заступником Голови Верховної Ради Геннадієм Васильєвим, він підкреслив, що підміна цифр у головному фінансовому документі країни мала місце, і запропонував розібратися в усьому у сесійній залі. І сьогодні ніхто вже не заперечує маніпулювання цифрами в остаточному варіанті державного бюджету на нинішній рік.
Отже, в результаті «бюджетного скандалу» «Наша Україна» може зазнати не тільки моральних втрат. Крісло голови профільного комітету також може дістатися іншим політичним силам.
І в цьому разі заручниками скандалу стають конституційна реформа та програма діяльності уряду, яку народні обранці розглянуть після 17 квітня. Без голосів «Нашої України» не вдасться внести зміни до Основного Закону. Прихильники Віктора Ющенка могли бути і своєрідним страховим полісом і для Кабінету Міністрів під час затвердження урядової програми. Особливо з огляду на те, що парламентська більшість налічує, за останніми даними, 234 народних депутати.
Біг по колу з перешкодами
Власне, відтепер і розпочинається найцікавіше. Адже «бюджетний скандал» кинув величезну тінь передусім на улюбленця усіх соціологічних опитувань Віктора Ющенка. Щоправда, він спробував укотре перевести стрілки на адміністрацію Президента та її главу Віктора Медведчука, які давно стали притчею во язицех для багатьох політиків в Україні.
Можливо, це пояснюється тим, що цей владний орган тривалий час мав можливість впливати на всі сфери життя, у тому числі на гілки влади. Зокрема, чимало нарікань у депутатського корпусу спричинили методи формування парламентської більшості, а також спроба перерозподілити керівні крісла у комітетах Верховної Ради. Окрім того, в кількох областях крісла керівників виконавчої влади посіли однопартійці Віктора Володимировича. Багато хто з політологів та колег-оглядачів вбачає у цих кадрових перестановках передусім підготовку до майбутніх президентських перегонів. Тим паче що Віктора Медведчука багато аналітиків розглядають як імовірного претендента на посаду глави держави від «партії влади».
Щоправда, останнім часом його адміністративні можливості були ослаблені указом Леоніда Кучми. Віднедавна жоден із працівників адміністрації, зокрема її керівник, не може віддавати ані вказівок, ані розпоряджень для структур виконавчої влади. Безперечно, це ще не ознака слабкості глави президентської адміністрації. Понад те, можливості впливу на думку керівника держави залишаються великими, а отже, неформальний вплив на кадри виконавчої влади Віктор Медведчук і надалі зберігає.
Ще один імовірний претендент на посаду глави держави — Прем’єр-міністр Віктор Янукович — нині переймається іншим. Уряд опинився перед багатьма проблемами, які потребують нагального розв’язання. Майбутнє програми діяльності Кабінету Міністрів поки що не простежується. З другого боку, раптом з’явився дефіцит продовольчого зерна. Поки що не вдається вирішити і питання виконання закону про збільшення мінімальної заробітної плати. Водночас новий уряд поступово засмоктує «болото» повсякденної рутинної роботи, що не дає можливості вирішувати стратегічні завдання.
Отож нині можна констатувати: шанси претендентів на найвище крісло глави держави поступово вирівнюються, як вирівнялася тривалість дня і ночі. Понад те, сьогодні навіть найсміливіші політологи не візьмуться прогнозувати підсумки виборів-2004. Про це, зокрема, свідчать і останні соціологічні опитування, проведені різними дослідницькими центрами. Окрім того, ще одним чинником впливу на внутріполітичне життя стануть війна в Іраку і ставлення до неї української політичної еліти.
Не дивно, що після протистояння влади й радикальної опозиції, усіх скандалів, які не прикрашають політичну еліту, в суспільстві починає з’являтися запит на «третю силу». Про що, до речі, засвідчило й опитування, проведене Центром політичних та економічних досліджень імені Олександра Разумкова. Про це починають уже говорити й політики. Зокрема, на партійних з’їздах своїх партій, низка яких відбулася цими вихідними у столиці. Ще кілька партій, досить потужних та впливових, планують провести форуми у найближчі дні. Й немає сумніву, що на них також визначатимуться з майбутньою стратегією поведінки і у проведенні політичної реформи, і щодо старту на президентських перегонах.
