Післязавтра у Фонді підтримки розвитку мистецтв — презентація солідного двотомника «Київ — свята земля» (видано, за сприяння згаданого фонду, альманахом «Хроніка 2000», головний редактор Ю. Буряк). Двотомник є у продажу, можна його прочитати й отримати дивне враження не-одразу-осягнення — стільки тут матеріалу! Тому наш «відгук» складено ніби з кількох вступів до теми — від музейника, бізнесмена і так далі...
Від музейника
Чи справді Київ відповідає статусу національної столиці? Чи він лиш бюрократичний центр? Колись Київ став столицею Русі не тільки з політико-економічних причин, а й завдяки свідомості та психології киян. У ХІІІ столітті з відомих причин ситуація змінилась, місто занепало. Відтоді Київ довго не був столицею, та й амбіцій таких не мав, в очах самих киян залишався провінцією. Грушевський зробив Київ столицею, це його й погубило, бо Київ легше захопити, ніж утримати, як сам Грушевський казав. Чому? Бо киянам не шкода будь-кому віддати місто. Тому більшовики й віддали «столицю» Харкову, а згодом повернули її слухняному Києву. Істинна Столиця генерує для країни передові ідеї, а кияни після ХІІІ століття цим не відзначалися. І досі Київ у всьому слухається провінцій — Львова, Москви, Дніпропетровська. (Це короткий виклад статті, надісланої нам І. Михальчишиним, науковим працівником Національного музею історії України. — Ред.).
Від бізнесмена
А ось пише бізнесмен з Ніжина С. Шкурко: «Україні треба вирівняти економічні умови розвитку міст за рахунок привілеїв Києва, зупинити зростання Києва-мегаполіса, натомість розвивати малі й середні міста. Це зупинить доцентрові міграційні процеси, що збіднюють Україну на користь Києва, який своїм добром з Україною не ділиться!» (У бесіді з нами п. Шкурко сказав: перенести столицю до Канева, а ми придумали ще краще — до Чорнобиля, туди точно ніхто не рватиметься! — Ред.).
Від філософа
Вищенаведені погляди свідчать: суспільство переживає кризу самоусвідомлення. Добре сказав про це філософ В. Горський: «У нашій культурі шириться «декоративне» ставлення до історії... під виглядом «реставрації», відтворення «справжньої» історії Києва зникають уламки реального сліду минулого... натомість підносяться «реставровані» Золоті ворота, Пирогоща, Лядські ворота тощо, хоча нікому невідомо, які вони були насправді» («Український гуманітарний огляд», № 8, 2003 р.).
Вступ дівчачий
Днями я отримала два чудові подарунки: касету грузинського духовного співу, записаного у Тбіліському кафедральному соборі, а ще — розкішний тритомник альманаху «Хроніка 2000» («Україна—Грузія»). Згадалось, як в юності ми, київський хор «Щедрик», співали в Святогорському монастирі, де похований Пушкін, старовинну грузинську молитву «Шеп хар венахі» — «Ти лоза істинна», і як це чудово сплелося — Пушкін, Шевченко, ми. Отак і тепер. Поки читала ці три томи — вийшли два нові, про Київ, неймовірно, як швидко робиться така велика робота!
Від читача
І нарешті — про двотомник, але перед тим ще трохи про Юрія Буряка, незмінного редактора «Хроніки 2000». Колись, як Буряк був ще поетом, він написав цикл віршів «Наближення до саги», й там була така щільність світу! Оці свої альманахи Буряк укладає з тією самою щільністю. Починає з часів, коли на місці Києва була тундра, а на ній Дніпро. Потім прийшли люди, збудували Київ і давай сумніватися: столиця він чи ні? Панько Куліш: «А вже про Київ, то вибачай — навряд чи й є на світі дурніший город!» А інші: «Да ну вас, господа, с Парижем! Что он против нашего? Не более чем муха!..» Оце й досі сперечаємось. Тож не забудьте: двотомник зветься «Київ — свята земля». Щасливого читання!
