Говорити про соціальний захист в Україні завжди престижно. На превеликий жаль, від слів до справи переходять далеко не всі. Тому тим, хто потребує цього захисту найбільше, не залишається нічого іншого, як об’єднуватися у різноманітні громадські організації і спільними зусиллями шукати механізми боротьби з проблемами. Саме в такий спосіб уже не перший рік діють українські ветерани. Втім, досвід останніх часів доводить: навіть спільними зусиллями їм дедалі складніше долати соціальну скруту.
Причина — у відсутності якісного законодавчого поля в цій сфері, неузгодженості окремих законодавчих норм. Чи не найбільше на цей «недуг» страждають соціально спрямовані документи. Ситуація, що склалася навколо законів з питань надання фінансової підтримки громадським організаціям та іншим об’єднанням ветеранів війни, — промовисте підтвердження того. Звільнення ветеранських товариств від плати за користування комунальними послугами в межах середніх норм споживання виявилося заблокованим низкою статей ... Бюджетного кодексу України. Річ у тому, що стаття 20 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка, власне, передбачила реальну допомогу ветеранським організаціям, жодним чином не визначила суб’єкта, на якого покладалися б обов’язки фінансування їхніх пільг. Йшлося про те, що ці обов’язки візьмуть на себе місцеві бюджети. Втім, серед вичерпного переліку видатків, які можуть здійснювати органи місцевого самоврядування (статті 89, 91 Бюджетного кодексу України), утримання та надання фінансової підтримки громадським організаціям, зокрема ветеранським, передбачено не було.
Крім того, статтею 85 Бюджетного кодексу України заборонялося планування та здійснення інших видатків, не віднесених до переліку видатків місцевих бюджетів. Одне слово, коло замкнулося...
Саме в такій ситуації уже не перший рік животіють ветеранські організації: по всій Україні місцеві органи влади вимушені відмовляти їм у фінансуванні пільг, передбачених для них законом. Ситуація ускладнюється і тим, що об’єднання ветеранів не можуть заробляти самостійно. В результаті ці найбільш незахищені верстви населення залишаються з проблемою сам на сам. Чи не злочин це щодо людей, котрі своїм героїчним подвигом, а нерідко й ціною власного життя забезпечували мир для людства понад півстоліття тому?!
Однак замкнуте коло можна розірвати. Прийняття законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України з питань надання фінансової підтримки громадським організаціям та іншим об’єднанням ветеранів війни» — перший до цього крок. Щоб реально поліпшити ситуацію, необхідно конкретизувати джерела надання допомоги ветеранським організаціям і покласти цей не такий вже й непосильний тягар на місцеві бюджети. Для цього у 91-й статті вже згадуваного Бюджетного кодексу потрібно чітко визначити витрати на фінансування підтримки ветеранських організацій та внести їх до переліку видатків місцевих бюджетів. Лише за таких умов удасться ліквідувати прірву між теоретичними пільгами та практичним законодавчим безладдям: для місцевих бюджетів ці витрати необтяжливі, а громадським організаціям ветеранів війни запропонований проект у разі його прийняття надасть значну підтримку та допоможе розв’язати низку проблемних питань. Більшість депутатів розуміє це, тому я сподіваюся, що вже найближчим часом парламент розгляне згаданий документ, і ветеранські організації відчують реальне полегшення.
Володимир ГОШОВСЬКИЙ,народний депутат України.
