Політична реформа Леоніда Кучми —це маленький крок до демократії і три великі кроки до диктатури!

Європейський вибір означає не лише те, що Україна вступає в різні європейські структури і декларує європейський вибір, а насамперед необоротно реалізує і досягає в житті українського суспільства чотирьох параметрів європейського рівня:

— розвитку демократії та громадянського суспільства; — виробництва, технологій та продуктивності праці; 

— добробуту та стандарту життя населення; 

— рівня розвитку державної мови. 

За жодним із вказаних чотирьох параметрів нинішній режим влади Л. Кучми не має ніяких досягнень, проте започаткована тенденція геноциду нації. Бо як інакше можна назвати такий прогноз учених, що до 2050 року населення США зросте удвічі, а України скоротиться теж удвічі і буде на рівні 20—25 млн. осіб?! І це на українських чорноземах, які здатні прогодувати 250 мільйонів, але де сьогодні 82 відсотки населення — за межею бідності.

За роки правління Л. Кучми і його олігархічного оточення Україна втратила економічного потенціалу майже в два рази більше, ніж за роки другої світової війни. Життєвий рівень населення знизився у 10—12 разів, а забезпечення науки і вчених — у 30. За цих умов збільшення зарплати на 20% — це компенсація лише 1/50 (2%) того, що втрачено.

Замість нормальної формули ринку «гроші — товар (виробництво) — гроші із прибутком» провладні корумповані олігархи започаткували для себе життя за формулою «гроші — влада — гроші в квадраті», в якій немає місця виробництву і, отже, народу, тому він і залишає Україну. (Населення України скоротилося на 11 млн. осіб: 4 млн. вимерло, а 7 млн. виїхало за кордон).

Має місце технологічна деградація. Якщо машинобудування зменшилося у три рази, легка промисловість — у вісім, то електронна галузь —більш ніж у 100 разів. Енергоємність виробництва зросла у 2,5 разу.

Україна, що посідала на початку реформ 7-е місце (за визначенням Альберта Гора (США) у світі за науково-технічним рівнем, тепер посідає 139-е (а загалом їх 160). Стандарт життя в Україні відповідає рівню «бананових республік»: дуже багаті (Ахметов, Медведчук, Суркіс, Пінчук та ін.) входять у перші десятки багатих людей Європи (таких багатих немає навіть у Німеччині), а народ живе гірше, ніж у відсталій африканській країні.

Така бідність і приниженість народу створюють дуже сприятливі умови для становлення диктатури. Саме так говорив президент США Франклін Рузвельт у 1933 році: «Нужденні і голодні люди — це дуже добрий матеріал, з якого легко ліпити диктатуру». Адмінресурс блукав певний час демократичними манівцями, засвоїв демократичну фразеологію і правила диктаторських режимів, підкорив собі ЗМІ і запровадив оригінально, неявно тотальну цензуру, залякавши (погрозою безробіття) журналістів, учителів, військовослужбовців, лікарів — у цілому інтелігенцію; взяв під свій вплив підприємців через силові структури податкової адміністрації та міліції. Крім того, він (адмінресурс) навчився так впливати на вибори в мажоритарних округах, що навіть мільйони мертвих «встають у чергу», аби проголосувати за представників владних олігархів. Адмінресурс легко навчився маніпулювати голосами молоді через ізоляцію її від впливу опозиції і різні «шоу».

Щодо української мови, то стан із нею за ці роки реформ, як показали парламентські слухання, гірший, ніж був наприкінці 80-х років. І за цих умов Леонід Кучма накладає вето на закон про підтримку книговидання в Україні. До речі, його дії логічні, «бо мова — це умова і передмова або розвитку, або деградації нації».

З викладеного випливає, що без розвитку демократії в суспільстві неможливо досягнути і решти параметрів європейського вибору.

Таким чином, у цілому Україна під тиском глобалізації і нехтуванням олігархами національними інтересами опинилася на периферії світового господарства — політично покорена, фінансово закабалена, економічно розорена, світоглядно і культурно спустошена, але з талановитим, працьовитим, покірним, терплячим і зомбованим народом, із ще не до кінця зруйнованим науково-технічним і технологічним потенціалом, із бездарними та безсовісними олігархами і лідерами владної еліти.

Покажемо, що пропозиції Л. Кучми стосовно політичної реформи ведуть до такого типу парламентсько-президентської республіки, за якого зростають повноваження Президента, зміцнюється авторитарний режим і поглиблюється криза демократії. Для цього потрібно нагадати всім, що таке авторитаризм і що таке демократія.

Демократія — це такий режим влади, який заснований на тому, що в її межах створюються інститути і механізми більш-менш ефективного впливу знизу (народу) на рішення, які приймаються нагорі (влада). Тобто демократія передбачає механізми прямого впливу народу на владу.

Авторитаризм (диктатура) — це такий режим влади, який реалізується одноосібно (вождем, монархом, президентом, диктатором) або невеликою групою осіб (традиційною, спадковою чи олігархічними кланами-сім’ями, хунтами) за обмежених можливостей суспільства впливати на зміст рішень влади.

Головні механізми демократії: структуризація суспільства через політичні партії і громадські організації, гласність, незалежність ЗМІ від влади, справедливість виборів, вплив через парламент народу на владу, і головне — розподіл влади на три незалежні гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову та можливість контролю виконавчої влади з боку парламенту.

Головні механізми авторитаризму і диктатури: зменшення впливу політичних партій на життя суспільства, підпорядкування Президенту і виконавчій владі ЗМІ, зомбування і залякування населення, запровадження тотальної незаконної, але фактичної цензури, проведення політики зубожіння населення і зростання безробіття, деінтелектизація суспільства, створення механізмів впливу залежності бізнесменів і підприємців, депутатів усіх рівнів від силових структур, зменшення незалежності гілок влади і підпорядкування їх явно чи опосередковано Президенту, проведення референдумів і прийняття на них законів.

Зрозуміло, що в реальному житті ідеально чистих моделей не буває. Як показує світовий досвід, починаючи з Наполеона, авторитарні режими розпочинаються тоді, коли заляканий і зомбований народ на референдумах підтримує лідера після його звернення до народу. Згадайте ганебний референдум 1998 року з ініціативи його ідеолога В. Медведчука, який сьогодні в пропозиції Л. Кучми вклав ще жорсткіші і ще сильніші механізми авторитарного режиму.

За своєю суттю авторитарні режими ведуть до того, що країни стають поліцейськими, тобто в них головними механізмами зв’язку між народом і владою є не громадянське суспільство, а силові структури (міліція, податкова адміністрація, збройні сили).

Тип республіки — президентська, президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська — визначається тим, хто більше впливає на формування всього уряду, і тим, наскільки простим чи складним є шлях впливу народу на найвищу владу і на Президента. Світ не знайшов іншого шляху впливу на найвищих посадових осіб, ніж через народних депутатів (парламентаріїв).

Чим складніший зв’язок і чим менший явний прямий вплив депутатів на Президента і на весь Кабінет Міністрів, тим менше демократії і тим сильніше авторитаризм.

Стосовно України на мал.1 схематично показано нинішній президентсько-парламентський тип політичного режиму України, який виявляється набагато демократичнішим, ніж запропонований Президентом авторитарний тип парламентсько-президентської поліцейської республіки (мал.2).

Чому так?

Наявність адмінресурсу веде до того, що під час виборів обирається два типи депутатів: справді народні (це ті, що перебувають сьогодні в опозиції і проти яких воював адмінресурс) та пропрезидентські (яких обрали за підтримкою адмінресурсу шляхом залякування, підкупу і обману виборців).

У цілому ж владі вигідно через свої ЗМІ дискредитувати Верховну Раду, аби зменшити довіру населення до всіх депутатів, і насамперед опозиційних, щоб, посіявши недовіру до них, зменшити вплив народу на Президента і виконавчу владу.

Народ має зв’язок із владою лише через парламент. Сьогодні (див. мал.1) парламент (Верховна Рада) має один сильний вплив на весь уряд: може висловити йому недовіру, в тому числі й силовим міністрам. На закони, що їх приймає парламент, можна накласти лише одне вето Президента, яке можна здолати за одне голосування.

За пропозиціями Президента мал. 2) Верховна Рада складається із двох палат — Палати регіонів і Державних зборів. Палата регіонів за своїм статусом і повноваженнями є впливовішою. Вона обирається від регіонів під сильним впливом адмінресурсу і послабленим контролем політичних партій. Вона затверджує всіх силових міністрів, Генпрокурора, обирає суддів і т. п. Президент не має реальних повноважень розпустити Палату регіонів. Отже, Палата регіонів — це пропрезидентська структура, яка за своїм статусом вища за Державні збори. В Палаті регіонів не передбачається опозиції. Державні збори є допоміжною ланкою нижчого рівня Верховної Ради, яка попередньо ухвалює лише економічні та соціальні закони і не ухвалює політичних законів. Кінцево закони затверджує Палата регіонів. Вона має право вето на закони. Ще одне право вето має безпосередньо Президент.

Отже, замість нинішнього одного етапу права вето Президент пропонує двоступеневе вето, яке в принципі ніхто ніколи не здолає. Це призведе до того, що закони, ініційовані народними депутатами нижньої палати й підготовлені за рекомендаціями виборців, ніколи не буде прийнято. А це пряме послаблення демократії.

Мало того, в нижній палаті (Державних зборах) створюється пропрезидентська більшість і безправна опозиція (меншість).

Якщо верхню палату (Палату регіонів) Президент не може розпустити, то у своїх пропозиціях він рекомендує декілька досить простих для реалізації механізмів, на які він безпосередньо може впливати, аби розпустити нижню палату. Оскільки більшість буде залежна від Президента, то вона буде слухняною, бо на неї буде сильний однобічний вплив силових структур, які повністю підпорядковані главі держави і на них ніякого впливу не має нижня палата.

Пропорційна (менш залежна від адмінресурсу) система виборів поширюється лише на нижню палату. Пропрезидентська більшість нижньої палати може формувати не весь уряд, а лише ту частину, яка вирішує господарські питання. Президент залишає за собою право затверджувати цих міністрів, але повністю знімає із себе відповідальність за економічну і соціальну сфери діяльності уряду.

Таким чином, як видно з мал. 2, за наших умов наявності адмінресурсу і цензури народ ще більше віддаляється від впливу на Президента України і на силові структури.

Третій крок до диктатури — це можливість приймати закони через референдум. У цьому випадку заляканий народ під тиском адмінресурсу прийме все. Ще й мертві «допоможуть», бо їм однаково, які закони приймати.

Такий тип парламентсько-президентської республіки, за умов сили нашого адмінресурсу, насправді є президентсько-парламентським авторитарним типом поліцейської держави.

Підпорядкованість Президенту і олігархам ЗМІ та сильний, як ніколи, адмінресурс дають можливість навіть більш ніж на 100% отримати підтримку народу (тобто «мертві голосуючі душі»).

Пропозиції про зміну термінів обрання Президента і депутатів усіх рівнів на п’ять років (але в різні терміни, протягом року) збільшують кількість виборів. Отже, і витрати на них. І водночас зменшують вплив народу і політичних партій на результати виборів, бо партіям потрібно за один рік провести три типи виборів, що ускладнить забезпечення якості їх роботи.

До того ж ці пропозиції дають можливість продовжити термін правління

Л. Кучми на три роки, а потім, збільшивши його вплив на таку Верховну Раду, в цілому забезпечити собі довічне обрання, як в азіатських республіках колишнього СРСР (а чим наш Президент гірший від азіатських?).

1. Пропозиції Президента Леоніда Кучми стосовно політичної реформи є прямим підсиленням авторитарного (диктаторського) режиму в Україні. Вони пропонують один маленький крок з підсилення демократії (рекомендації кандидатур для обрання частини уряду) і три великих кроки до диктатури: пряме і опосередковане підсилення залежності нижньої палати від Президента і силових структур; створення системи дворівневого вето, зменшення дієвості і посилення нерівноцінності законодавчої ініціативи таких її суб’єктів, як народні депутати і Кабінет Міністрів та Президент України; прийняття законів «адмінресурсом» за допомогою референдуму, на якому голосуватимуть навіть «мертві».

2. Підсилення авторитарного режиму і впливу кримінальних олігархічних кланів у системі влади погіршує умови досягнення всіх чотирьох параметрів європейського вибору.

3. Усі чотири параметри європейського вибору нині здатні реалізувати лише політичні сили явної опозиції, що об’єдналися в межах акції «Повстань, Україно!» Найповніше і найдосконаліше науково обгрунтовані програмні засади реалізації європейського вибору, що передбачає як найперше підвищення добробуту населення, зміцнення справедливого політичного устрою, відображено у програмних документах і наукових працях партії «Батьківщина», яку очолює Юлія Тимошенко. Доробок її партії є надбанням усієї опозиції і міг би стати надбанням усього українського народу.

Отже, вибір — за народом: чи підтримати озвучені Президентом пропозиції кримінальних олігархів і бути вічно нужденним і заляканим на периферії світового господарства, чи піти за опозицією в коло розвинених держав до європейських стандартів життя?