55 років тому помер філософ Микола Бердяєв
Існує цікава думка про те, що статті філософа Миколи Олександровича Бердяєва — не наукові дослідження. Що вони — також і не публіцистика, бо заважкі для цього жанру. Думку цю найімовірніше культивували заздрісники, і нині вона здається архаїчною. Адже з появою екзистенціалізму у першій половині ХХ століття філософія в деяких своїх відгалуженнях із науки раціонально-жорсткої перетворилася на особистісну, щоб не сказати ліричну (навіть Ніцше вважали поетом).
Але Бердяєва це стосується, гадаю, меншою мірою. Він раціональний, як ніхто інший. Просто ішов шляхом вигнанця, який народився у сім’ї київських дворян і адекватно (тобто чесно) говорив про революцію. Цей шлях передбачає наявність певної сентиментальності й суму...
«Я давно передбачав, — писав М. Бердяєв у «Самопізнанні», — що в революції буде винищено свободу і що переможуть у ній екстремістські й ворожі культурі й духові елементи». Твір «Самопізнання» (авторський погляд на свій шлях, справжній підручник самоосягнення), який побачив світ після смерті філософа, містить просту відповідь на головне особистісне завдання. Його Бердяєв розв’язував більш як півстоліття: «Тема про творчість, про творче покликання людини — основна тема мого життя». Отже, для того, хто поставив на чільне місце творчу свободу, не могло бути й мови про лояльність до революції. 1937 року з-під пера Бердяєва вийшла праця «Витоки й сенс російського комунізму», котру несамовито штудіювало студентство часів горбачовської перебудови (до того часу книгу, звичайно, вважали шкідливою). Багатьом вона справді допомогла укласти свої знання з цього питання в систему. На відміну від багатьох попередніх праць філософа «Витоки...» майже не страждають інтелігентським самокопирсанням і вже точно не пахнуть поезією. До речі, зважте, рік який — 1937-й. Пощастило Бердяєву, що викладав він свої умовиводи у Парижі, а не на Батьківщині.
Говорячи про цю дивовижну людину, мимоволі грішиш спрощеннями, схематизмом. Краще перерватися, поки не пізно. А що, власне, є справді важливим? Народився й навчався в Києві. Примикав до різних філософських течій. Почав, за тодішньою модою, з марксизму. Більше відомий як релігійний філософ і як основоположник екзистенціалізму на рідній землі. 1919 року став професором Московського університету, а 1922-го був висланий за кордон. Помер у Кламарі під Парижем 1948 року. От і ще одна схема. Як заповнити її й розцвітити, як відкрити свого Бердяєва, кожен вирішує сам.
