Місцевий суд Широківського району у січні цього року розглянув кримінальну справу із звинувачення Тараненка Віктора Дмитровича, 1941 року народження, редактора районної газети «Вісник», в скоєнні злочину, передбаченого ст. 121, частина 1 Кримінального кодексу України, і визнав його винним. А тому виніс покарання у вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі. Щоправда, спираючись на статті 75 — 76 того самого кодексу, суд знайшов за можливе звільнити засудженого від призначеного вироку з 3-річним випробувальним строком. З обов’язковою періодичною явкою для реєстрації в органах кримінально-випробувальної системи. Але ось стосовно фінансових санкцій суд Тараненка зовсім не пожалів. Віктору Дмитровичу належить виплатити штрафів, інших стягнень, моральних і матеріальних відшкодувань потерпілим загалом 14 тисяч 104 гривні і 28 копійок. Чимало, якщо врахувати, що засуджений пенсійного віку та інвалід з дитинства, який має на утриманні дружину-інваліда та стару хвору маму. Отож надовго запам’ятає і других застерігатиме, як це необачно та небезпечно —розпускати руки. Адже на робочому місці вчинив бійку — от і отримав!

Скандал в Широківському «королівстві»

Проте одразу постає запитання: чи справді за те, що «розпустив руки», провчили Тараненка? А чи не за те передовсім, що він «розпустив» ручку, яку ось уже майже п’ятнадцять літ тримає у своїх руках? У Широкому таке запитання виникло і не дає спокою громадськості. Люди хочуть знати, за що насправді постраждав редактор районної газети?

Ось яка вимальовується версія. Наче одного божого дня до редакції зовсім випадково навідалися непрошені гості, а редактор і задав їм прочуханки. Тим паче що пристрасті навколо нього почалися набагато раніше —ще навесні минулого року. А 11 липня 2002-го в унісон рішенню сесії Широківської районної ради голова Широківської районної держадміністрації М. Шишка своїм розпорядженням звільнив Тараненка з посади головного редактора районного комунального підприємства «Редакція газети «Вісник». За появу на роботі в нетверезому стані. Та досить було Віктору Дмитровичу оскаржити це рішення в позові до суду, як голова райдержадміністрації видає нове розпорядження, датоване 8 жовтня — про внесення змін до попереднього. Оскільки у попередньому (цитуємо): «дана неправильна юридична кваліфікація, яка потребує зміни формулювання причин звільнення і приведення його у відповідність з чинним законодавством». Бо, виявляється, В. Тараненко (цитуємо): «обіймаючи посаду керівника комунального підприємства «Редакція газети «Вісник», 5 травня 2002 року приблизно о 19 годині 30 хвилин, перебуваючи у відпустці, здійснив розпиття спиртних напоїв з громадянами у кабінеті заступника головного редактора, чим допустив одноразове грубе порушення трудових обов’язків при виконанні адміністративно-господарських функцій». Ось за це тепер його, навздогін повторно, і було звільнено — отож за пунктом 1 ст. 41 Кодексу законів про працю.

Але й це ще не все. Тільки тепер з’ясувалося, що підставою було подання слідчого Широківського РВВС, який почав розслідувати справу, за якою «Тараненко звинувачується в нанесенні тілесних ушкоджень потерпілим А. Борсуку та О. Лисогору, коли він перебував у нетверезому стані».

Та у жовтні Широківський районний суд під головуванням судді І. Ліснецького розглянув позов редактора і визнав, що «звільнення Тараненка Віктора Дмитровича з роботи є незаконним». Усі підстави, якими оперував голова райдержадміністрації, луснули, як мильна булька. А тому суд зобов’язав «поновити В. Д. Тараненка на посаді головного редактора». З відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ще й стягнути з райдержадміністрації чотири тисячі, а з районної ради тисячу гривень в рахунок компенсації завданої редактору моральної немайнової шкоди.

Минулого року з 22 квітня В. Тараненко справді перебував у відпустці, а його адміністративно-господарські функції тимчасово виконувала інша людина. А на 5 травня торік, якщо пам’ятаєте, випав Великдень —отож був вихідний. І Тараненко тоді до редакції потрапив за обставин, далеких від своїх основних службових обов’язків. У складі народного фольклорного гурту «Сусідоньки» він брав участь у концертній програмі для ветеранів війни на вулиці Фрунзе селища Широке. Отож і до виступу просто неба, і після нього самодіяльні артисти в редакції, як з`ясувалося, «переодягалися в національні костюми».

Яка газета потрібна владі?

Добрим, що хоч до рани прикладай, журналіст і не повинен бути. Коли газетяр непокірний, то це саме те, що треба. Боронь, Боже, боятися тих, хто, навпаки, «писак воліє прибрати до рук». Особливо в умовах невеликого сільського району. Де, крім єдиної заснованої владою районної газети, інших видань, тим паче альтернативних, катма. А людям потрібна щира та всебічна інформація з життя «тихого королівства». Саме це, за нашими спостереженнями, і розумів редактор Широківського «Вісника» Віктор Тараненко.

На початку минулого року не втримався і видрукував кілька власних статей стосовно незадовільної роботи районного Будинку культури і невтішної ситуації з підтримки та відродження національної культури загалом в районі. Скажемо прямо: публікації вийшли гострі, часом аж надміру, але, як мені здається, доволі аргументовані та професійні. Одна з публікацій називалася більш ніж відверто — «Людина на чужому місці». Перепало в ній і директору Будинку культури, і завідувачці відділу культури райдержадміністрації. Що «зіпсувало настрій» не лише розкритикованим, а й деяким керівникам району з тих міркувань, що їм дуже хотілося, щоб газета виспівувала, наче в регіоні все гаразд і немає жодних недоліків.

І все-таки факт виникнення непорозумінь з редактором «Вісника» сам Тараненко пов’язує зовсім з іншими публікаціями. Остаточно мене незлюбили, каже він, під час минулої виборчої кампанії. Відтоді все й почалося. Дехто навіть пропонував тихо-мирно «піти за власним бажанням». Або «за обопільною згодою сторін», як нині модно казати. Та тільки з боку редактора такої згоди не було.

А справа повернулася так: коли виборчі перегони і до Верховної Ради, і до місцевих сягнули апогею, Тараненку натякнули, що не за всі партії та блоки, які балотувалися списками, і не за всіх окремо кандидатів їхня газета має агітувати. Про одних вона повинна писати, не шкодуючи епітетів і найпривабливіших фарб, а про інших краще мовчати. А Віктор Тараненко зміркував інакше: єдина в районі газета зобов’язана всім кандидатам надати рівні права та можливості заявити про себе.

Він, на мою думку, проявив мужність і мудрість, а головне, глибоку порядність та чесність перед читачами своєї газети. А ще діяв так, як того вимагає чинне в Україні законодавство.

Відомо, що коли у першій дії «вистави» на стіну повісили рушницю, в останній вона обов’язково має вистрелити. Це не за законами цивілізованого суспільства, а за законами драматичного жанру. А ви пам’ятаєте ще й про бійку в редакції на Великдень 5 травня минулого року? У Широкому не всі про неї забули.

А того дня, з`ясувалося, ансамбль «Сусідоньки» для виступу на вулиці брав з редакції стіл заступника редактора. І там його ненароком пошкодили. Отож, повернувшись до редакції, В. Тараненко попросив свого водія П. Прохоренка принести з гаража молоток та цвяхи і заходився ремонтувати зламаний стіл. Ось саме в цей момент, як з’ясував Широківський місцевий суд на своєму засіданні під головуванням уже голови суду (цитуємо мовою оригіналу): «в дверном проеме и появились два парня».

Це ті, яких суд тепер і визнав потерпілими. Це їх, молодих, здорових та дужих, 61-річний Тараненко-інвалід (як дійшов висновку суд) і побив. Все б нічого, та одного постраждалого прізвище Лисогір, а іншого Борсук. Точнісінько, як і завідувачки відділу культури в Широкому та директриси районного Будинку культури. Себто тих двох жінок, яких редактор посмів розкритикувати у своїй газеті і навіть, як на мене, дуже низько оцінити їхні професійні здібності. І цей збіг, шановні читачі, вважаю не випадковим: «в дверном проеме» редакції того вечора з’явилися рідні чоловіки обох «ображених» газетою культпрацівниць...

Саме тому тепер Віктор Тараненко не сумнівається, що завітали вони з метою поквитатися з ним за ту «кривду», яку завдав він їхнім любим дружинам своїми публікаціями.

А що суд з’ясував? Спираючись на свідчення потерпілих, що В. Тараненко 5 травня 2002 року приблизно о 20 годині 50 хвилин «перебував у стані алкогольного сп’яніння». Але ж тоді суд мав прислухатися і до інших свідків, скажімо, того самого редакційного водія П. Прохоренка. А він повідомив, що, навпаки, «Лисогір і Борсук були добряче напідпитку».

Свідок — концертмейстер Широківського РБК В. Карабинцев — показав, що О. Лисогір, з’явившись несподівано «в дверном проеме», «обізвав їх всіх (тобто присутніх в приміщенні редакції. — Авт.) нецензурною лайкою».

І тепер про основне: суд з’ясував, тобто прийняв за доведене, що «Тараненко навмисне ударив Лисогора молотком, який був у нього в руках, в ліву частину потилиці голови». А В. Тараненко запевнив шановний суд, що «Лисогора він не чіпав навіть пальцем, а коли відчув загрозу стосовно себе з боку А. Борсука, бо той стиснув йому горло, то захищався і злегка ударив останнього (себто Борсука. — Авт.) молотком, якого тримав у руках, оскільки в цей час займався ремонтом столу». Цікаво, хто ж кого бив?

Не можу втриматися від невеликого коментарю. Чи забажав би водій редакції телефонувати в міліцію, якби це вони, працівники редакції, затіяли бійку з непрошеними «пришельцями»?

Суддя позбавив Тараненка права на захист: не допустив до участі у справі в якості захисника П. Голівера — юрисконсульта Криворізького представництва Дніпропетровської торгово-промислової палати. З тих мотивів, наче наданих Голівером документів недостатньо для підтвердження його адвокатських повноважень. Хоча досі П. Голівер зі своїми документами відстоював інтереси підсудних у багатьох місцевих, а також обласному апеляційному суді.

До речі, Віктор Дмитрович наполегливо домагався права записати судове засідання на плівку. Та йому і в цьому відмовили. Зате вирок оголосили тоді, коли самого Тараненка в залі суду не було. Його в цей час в стані глибокого гіпертонічного кризу і з серцевим нападом доставили в одну з криворізьких лікарень.

Отож в цій справі не можна ставити останньої крапки. І не лише, щоб з’ясувати істину стосовно вини редактора газети з глибинного райцентру Широкого.

Дніпропетровська область.мм