18 березня 2003 року набрали чинності Закон України № 542 ІV «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України» від 20 лютого 2003 року, а саме, про внесення змін до Цивільно-процесуального кодексу, та Закон «Про виконавче провадження» про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Але якщо цей законодавчий акт міг пройти непомітним для пересічного громадянина, його значення знаменне для ділових та інвестиційних кіл у країні та й загалом для процесу побудови в Україні справді правової держави.
Після розпаду Радянського Союзу в 1990 році Україну було визнано однією із найперспективніших країн для інвестування серед колишніх республік Радянського Союзу. Більшість аналізів та публікацій указували на стратегічне положення країни, високоосвічений персонал, багаті ресурси та великий споживчий ринок, і всі очікували, що зі зростанням економіки іноземні інвестори вкладатимуть капітал у розмірах, співставних із Польщею, тим самим примножуючи економічне зростання. Але цього не сталося ані протягом перших десяти років після набуття Україною незалежності, ані у 2000 році, коли українська економіка вперше після спаду зросла на 6 відсотків, ані у 2001-му, коли Україна показала рекордне для регіону зростання у 9,1 відсотка, ані у 2002 році, коли попри уповільнення світової економіки та експорту, ВВП зріс на 4,1 відсотка. Серед економічних, політичних, соціальних та інших причин того, чому інвестори не поспішають вкладати кошти в Україну, зазначалася відсутність достатніх правових механізмів захисту прав іноземних інвесторів.
Ще у 1961 році Україна, будучи у складі СРСР, приєдналася до Нью-Йоркської конвенції про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, згідно з якою прийняла на себе зобов’язання щодо визнання та виконання на своїй території іноземних арбітражних рішень. Протягом більш як десяти років після набуття Україною незалежності судові органи України та зацікавлені сторони у справах про визнання та виконання іноземних судових рішень керувалися спеціальними нормами законодавства колишнього Радянського Союзу, що обумовлювали процесуальний порядок визнання та виконання таких рішень на території України, і тільки наприкінці 2001 року український парламент ухвалив Закон України № 2860-ІІІ «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів». Цей закон встановив, що рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою.
Важливість дотримання Україною своїх зобов’язань відповідно до Нью-Йоркської конвенції про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень — вельми важлива для надання впевненості іноземним інвесторам, які вкладають капітал в українські компанії. Інвестори завжди оцінюють діловий та інвестиційний клімат і готові брати на себе всі бізнес-ризики, що існують в країні з перехідною економікою та перехідною судовою системою, як в Україні. Але, незважаючи на те, що судова реформа в Україні досягла значного прогресу, саме дотримання та застосування загальновизнаних норм і принципів міжнародного права є основною гарантією захисту інтересів та прав іноземних інвесторів.
Як вважає визнаний фахівець у сфері міжнародного приватного права, доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, старший партнер адвокатського об’єднання «Василь Кисіль і партнери» пан Василь Кисіль: «Сьогодні є шанс подолання негативних тенденцій у практиці виконання судових рішень, запровадження цивілізованого підходу до виконання рішень іноземних судів, реального застосування міжнародних договорів та внутрішнього законодавства України щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні. Досягнення цих результатів буде, без сумніву, сприйняте іноземними інвесторами та юридичною спільнотою України як переконливий доказ посилення позитивних тенденцій не тільки в напрямі зміцнення верховенства права, а і як чинник подальшого економічного і політичного розвитку України».
Одним із прикладів того, як відбувається на практиці імплементація міжнародних норм, а також положень чинного законодавства України щодо визнання та виконання рішень іноземних арбітражів, є справа про визнання та виконання рішення Американської арбітражної асоціації щодо суперечки між фондом прямого інвестування Western NІS Enterprіse Fund («Фонд») та АТЗТ «Сонола». У зв’язку з порушенням українським підприємством умов кредитної угоди, укладеної з фондом, останній звернувся до Американської арбітражної асоціації, яку було обрано сторонами як судовий орган, уповноважений розглядати будь-які спори та суперечки за зазначеною кредитною угодою, з позовом до АТЗТ «Сонола» про стягнення суми основного боргу, відсотків, штрафних санкцій та суми судових витрат.
Американська арбітражна асоціація визнала порушення умов кредитної угоди з боку АТЗТ «Сонола» та зобов’язала останню сплатити на користь фонду 3,7 мільйона доларів. Верховний суд штату Нью-Йорк, куди «Сонола» звернулась з апеляцією, підтвердив законність рішення Американської арбітражної асоціації на користь фонду. Протягом 2001—2002 років фонд двічі подавав клопотання про визнання та виконання рішення до Апеляційного суду Кіровоградської області, який двічі відмовляв у задоволенні клопотання. Не погоджуючись з ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області, фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначену ухвалу та, як стало нещодавно відомо, Верховний Суд України призначив на 26 березня 2003 року розгляд цієї касаційної скарги.
Ця справа не єдина у переліку інвестиційних диспутів, які, на жаль, час від часу виникають в Україні, але вона —своєрідний тест того, наскільки судові органи України готові підтвердити свою рішучу позицію щодо безумовного дотримання загальноприйнятих норм міжнародного права. Іншим прикладом міг би слугувати конфлікт навколо порушень прав власності російського підприємства «Совтрансавто-Холдинг». Як відомо, вирішення цього конфлікту вийшло навіть за межі української судової системи і розглядалося в Європейському суді з прав людини у Страсбурзі, який встановив факт порушення прав іноземного інвестора.
Якщо Україна має серйозні наміри покращити інвестиційний клімат і залучити значні інвестиційні кошти, вона повинна продемонструвати на практиці готовність інтегруватися у загальноєвропейський та світовий правовий простір. Брак виконання арбітражних рішень не є питанням одного конкретного випадку. Уряд України і Верховна Рада роблять багато кроків для того, щоб змінити правила гри на ринку, зробити їх цивілізованішими і прозорими, а також покращити значущість та незалежність судової системи для того, щоб різні типи інвесторів, і іноземні, і українські, могли ефективно працювати на ринку. І тому, коли інвестор не може вирішити дрібну і незрозумілу західним компаніям проблему — змусити боржника платити по рахунках — уся світова фінансова спільнота, яка спостерігає за цим процесом, робить висновок, що Україна не готова до приходу серйозних інвестицій. А зацікавлених у довгострокових інвестиціях у харчову, транспортну, гірничо-металургійну і хімічну промисловість є досить багато. Більшість галузей в Україні потребують значних вкладень для того, щоб економіка і надалі розвивалася та покращувався добробут населення. На думку Анатолія Довгерта, доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії правових наук України, завідувача кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка: «Іноземні партнери України, нинішні й потенційні інвестори, чітко заявляють, з яких саме позицій вони будуть виходити при визначенні своєї політики стосовно України. Насамперед ідеться про те, як Україна втілюватиме реформи, як вона дотримуватиметься своїх міжнародних зобов’язань і наскільки вона віддана загальнодемократичним цінностям, верховенству права. Виконання судових рішень — одна з наріжних складових цих процесів».
Від позиції, яку займе Верховний Суд України, залежить становлення стабільної процедури визнання та виконання в України рішень іноземних судів. Але важливість цього питання набагато ширша, ніж просто залучення інвесторів в Україну та захист їхніх прав. Як нещодавно повідомив Міністр юстиції України Олександр Лавринович, роботу над загальною частиною проекту Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу має бути завершено до 27 березня 2003 року. Визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень також є питанням гармонізації законодавства України зі світовими нормами, яке потрібне для вступу України до Світової організації торгівлі та інших світових структур, що дасть великі переваги для країни і, зрештою, прискорить визнання України справжньою європейською державою. І ключове питання в цьому — дотримання принципу верховенства права, яке поряд з іншими нормами стисло міститься у статті 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України».