Два роки тому мистецьку молодь Києва охопила масова істерія: де б знайти квиток на спектакль Марселя Марсо? Його хотіли побачити всі — студенти, актори, просто поціновувачі мистецтва. І недарма. Адже Марсо — жива легенда пантоміми! А побачити живу легенду — це наче доторкнутися до історії, відчути щось величне, справді прекрасне. Кияни чекали не так на Марсо-міма, як на Марсо-пам’ятника. Однак з літака вийшов звичайний чоловік, худорлявий, веселий, темпераментний... Уже перша його прес-конференція завершилася тим, що український письменник Юрій Покальчук розповідав якусь історію, а месьє Марсо, не розуміючи ані слова, за нього жестикулював! От тобі і пам’ятник...
Ті, хто називає його легендою, мають рацію. Адже Марсо вивів мистецтво пантоміми на інший філософський рівень. Він створив серію нових образів у пантомімі. Найвідоміший з них — натхненно-печальний Біп. Сотні критиків розмірковували над прообразом Біпа. З ким тільки його не порівнювали! І з Дон-Кіхотом, і з Дон-Жуаном, і з Піпом із «Великих сподівань» Діккенса, і з італійським П’єро... Марно! Біп, неначе хамелеон, на наступному спектаклі з’являвся з новими рисами. Сам Марсо каже, що Біп — сучасна людина. Він потрапляє в ситуації, характерні для нашого часу. У переживаннях Біпа кожен глядач бачить ті проблеми, з якими сам стикається щодня: як втілити в життя свої мрії, як не загубити у сотнях масок себе справжнього, як не розтратити на непотріб свою душу?... Хтозна, можливо, прообразом Біпа є сам Марсо?
Не раз журналісти намагалися з’ясувати: який же справжній Марсель, без маски? В інтерв’ю одній іспанській газеті він заявив: «У мене були і перемоги, і поразки, і успіхи, і помилки. Так, напевно, трапляється з усіма людьми, і вони вчаться на своєму досвіді. До числа перемог я відношу своє визнання у публіки, а поразки — це нездійснені творчі задуми. Головна складність полягає в тому, аби, не звертаючись до слова, донести глядачеві своє мистецтво. Коли ми тільки починали, ні публіка, ні критики навіть уявити собі не могли, що можна дві години виступати на сцені, не кажучи при цьому жодного слова. Щоб донести мистецтво глядачеві, необхідно винайти свій власний стиль. У пантомімі актор виражає себе не словами, а за допомогою жестів. І це справді складно. Мені знадобилося близько десяти років, щоб завоювати визнання у Франції, водночас естрадному співаку інколи буває достатньо місяця».
Сьогодні Марселю Марсо виповнюється вісімдесят.
