Еді Ісаєв: «Невдовзі настане мир»
— Пане Ісаєв, кажуть, що нині в республіці мешкає трохи більш як 200 тисяч чоловік. Яка насправді чисельність населення в Чечні?
— За даними останнього перепису, що проводився 2002 року, — 1 мільйон 88 тисяч душ. Виборців на території Чечні — 537—540 тисяч осіб. Біженців, які перебувають в Інгушетії і братимуть участь у референдумі, — 18—20 тисяч.
Як свідчить опитування населення, 70 відсотків готові взяти участь у референдумі.
— Тобто населення підтримує референдум?
— Так. Чечня втомилася від війни, від безпорадності, від безвладдя на місцях. Нам потрібні законодавчі органи, конституційне поле, якого ми не маємо. Після прийняття конституції через три місяці відбудуться президентські вибори. Наступними будуть вибори до парламенту. Нині вже сформовано Міністерство внутрішніх справ, у якому понад 12 тисяч осіб. Нині їм надають обладнання, транспорт, однострої. Ми повинні самі наводити у себе порядок. Звичайно, ще не все благополучно, не всі справи йдуть так, як ми хотіли б. Та є сподівання, що невдовзі у Чечні настане мир.
— Яке співвідношення народжуваності і смертності в Чеченській Республіці?
— Перед початком воєнних дій 1991 року Чечня в Російській Федерації була на першому місці за народжуваністю. Пересічно сім’я мала шістьох дітей. Нині — п’ять—шість дітей. На жаль, через воєнні дії нині за дитячою смертністю ми чи не на найпершому місці в Російській Федерації.
— Скажіть, наскільки жорстка нині обстановка в Чечні? Чи проводять зараз «зачистки»?
— Сьогодні в Чечні, справді, не зовсім стандартна ситуація. Та зрушення на краще все-таки є. Вже не ведуться воєнні дії. Здійснюється виведення надлишку військ і військової техніки, скорочується кількість блок-постів, помітно зросла довіра населення до місцевої влади.
Як вам відомо, 23 березня у нас заплановано референдум. На ньому, по-перше, буде поставлено питання про прийняття конституції Чеченської Республіки, а також проекту закону «Про вибори Президента» і проекту закону «Про вибори до парламенту». У нас буде двопалатна система. У верхній палаті працюватимуть 20 осіб, у нижній — 41.
Нещодавно Президент Росії звернувся до виборців Чеченської Республіки з проханням прийти на референдум. Цей виступ мав дуже великий резонанс у суспільстві.
Референдум проводитиметься з 8.00 до 20.00. У 49 регіонах мешкають біженці — люди, які мають чеченську прописку, вони можуть приїхати на батьківщину, в Чечню, і проголосувати.
Володимир Путін сказав, що Чечні буде надано особливий статус. 80 відсотків економіки Чечні зруйновано, тому головне в договорі, який буде укладено між Росією і Чеченською Республікою десь у травні, — розмежування повноважень. Особливу увагу тут буде приділено економіці й соціальній сфері. Росія взяла зобов’язання протягом двох—трьох років повністю виплатити компенсації мешканцям Чеченської Республіки за втрату житла й майна, а це 20 мільярдів рублів. За цей рік виділено 600 мільйонів рублів.
— Чи є ще в Чечні так звані фільтраційні табори?
— Фільтраційних таборів немає. Є місця ув’язнення в Наульському районі і в Грозному. У них утримують засуджених і тих, хто перебуває під слідством, серед них і ті, хто, беручи участь в останніх «зачистках», виявляв особливу жорстокість. Нині бувають лише так звані адресні зачистки, що їх проводять спільно з воєнними прокурорами Росії і республіки. Адже досі трапляються провокаційні дії.
— Як впливають ваххабіти на ситуацію в Чечні і хто їх привів до вас?
— Серед бойовиків чимало заблудних, обдурених людей, котрі не вчинили жодних злочинів, тому релігійні діячі республіки під час зустрічі з Володимиром Путіним (17 березня) звернулися до нього з проханням дати таким можливість повернутися додому. Путін заявив, що коли буде таке клопотання, то Держдума Російської Федерації ухвалить відповідне розпорядження.
Нині ваххабіти не мають довіри й підтримки серед населення.
— Як ця течія з’явилася в Чечні? Є думка, що то ініціатива ФСБ.
— Гадаю, це все надумане. Ваххабітська течія прибула до нас зі Сходу, з арабських країн. Звідти вона перейшла до Дагестану. Туди їх запросили місцеві ваххабіти. ФСБ довго не звертала на них жодної уваги. Поступово ваххабіти перейшли й до Чечні.
Нині в Чечні мешкають араби і люди інших національностей, але масового долучення до цієї течії немає. Тому після оголошення амністії багато хто з обдурених і заблудних повернеться додому.
— Яке нині економічне становище населення країни?
— Тут нам хвалитися, на жаль, немає чим. 80 відсотків промисловості і соціальної сфери зруйновано. Тому нині відповідно до федеральної цільової програми нам щороку виділяють 14 мільярдів рублів. Передусім нас непокоїть проблема житла. Єдине позитивне зрушення за останні десять літ відбулося торік в агропромисловому комплексі. Ми зібрали 250 тисяч тонн зерна, хоча для споживання населення потрібно 150 тисяч тонн. На сьогодні в республіці повністю сплачують пенсії, допомогу дітям, ветеранам — відповідні надбавки. Бюджетники вчасно отримують платню. Та, на жаль, дефіцит робочих місць становить більш як 100 тисяч. Адже відбудувати великі підприємства швидко неможливо. Тому ми робимо ставку на середній і малий бізнес. Створюються робочі місця, випускають товари першої потреби. Всю велику сільгосптехніку і обладнання нам постачають Ставропольський і Краснодарський краї, а також інші регіони Федерації.
Нині в Чечні працюють понад 400 шкіл, у всіх районах — лікарні, забезпечення світлом — на 85 відсотків, у тому числі лікарні, пологові будинки. Щоправда, у самому Грозному через пошкодження комунальних мереж світла поки що немає.
Олена ГОРБУНОВА. Анатолій ФЕДОРІВ.
Алла Дудаєва: «Ніщо так не відділяє Чечню від Росії, як могили шахидів»
Ми зустрілися з вдовою першого президента Ічкерії Аллою Дудаєвою: як і сотні чеченських біженців, вона добре знає гірку ціну вигнання.
— Алло Федорівно, недавно «Комсомольская правда» писала, що ви маєте в Баку розкішний особняк на березі моря...
— Чому тільки в Баку? Якщо вірити російській пресі, я непогано влаштувалася і по той берег моря — у Стамбулі. Пишуть, що і в Прибалтиці в мене хороми, і затишне шале у Швейцарських Альпах. У людей багата фантазія, хай собі пишуть... Насправді я живу «повноцінним» життям біженки, спасибі, не в наметі, але й не в особняку. Назвати квартиру, в якій мешкає наша численна родина, «палатами», звичайно, можна... якщо вдатися до гіперболи. У мене чотири внуки, внучка. Донька, крім того, прихистила в нас ще двох дітей, осиротілих племінників мого зятя. Але ніхто з нас не нарікає на тісноту. Інші й того не мають.
Становище чеченських біженців в Азербайджані не просто важке, воно — жахливе, плачевне. Не забуваймо, що Азербайджан сам має мільйон біженців з Карабаху. Люди помирають від тяжких хвороб, від туберкульозу. До речі, від нього загинули брат і сестра Джохара. Часто плід розкладається ще в материнській утробі — хвороби, напівголодне існування, нестача вітамінів перетворює чеченських жінок на «могильники».
— Але, кажуть, у Чечні нині справжній демографічний вибух. Ось і останній перепис населення, проведений адміністрацією, начебто показав: чеченців сьогодні більш як мільйон.
— Вибух триває, але не демографічний. Хоча діти народжуються, бо життя не зупинити. Та чимало їх, народившися в наметових містечках, відразу помирають, адже ними ніхто не опікується. Ні Червоний Хрест, ні інші організації. А біженців сьогодні виштовхують навіть із такого ненадійного прихистку, як наметові містечка. Виштовхують до Чечні, де не припиняються зачистки, де діють фільтраційні концтабори, де за викрадених чеченських чоловіків вимагають величезні гроші викупу... Йде планомірне знищення цілого народу. То звідки в умовах такого геноциду міг узятися мільйон чеченців? Та їх і в 1994 році, до початку першої війни, у Чечні було лише 650 тисяч. Під час першої війни загинуло 120 тисяч, під час другої — уже загинуло 80 тисяч і продовжують гинути, 200 тисяч — у наметових містечках за межами Чечні, майже 100 тисячам вдалося вирватися із цього пекла до різних країн світу. Сьогодні в Чечні живе не більш як 200 тисяч мешканців, разом з новонародженими.
Я переконана, що результати цього перепису завищили задля вдалого проведення спецоперації під назвою «Референдум з нової конституції Чечні».
Але для цього завищення є чимало інших причин. По-перше, у приписках зацікавлена Москва, щоб показати: незважаючи на дві війни, кількість чеченців навіть збільшилася, а отже, немає геноциду. По-друге, для місцевих промосковських чиновників та їхніх московських кураторів це можливість отримувати на «мертвих душ» гроші і ділити їх між собою. І третє, звичайно, референдум. Сьогодні люди бояться навіть на дорогу вийти, не те що голосувати. А після «референдуму» адміністрація Кадирова скаже, що за конституцію проголосували 500 тисяч чеченців. Та це буде референдум «мертвих душ».
— Чому розпочалася друга російсько-чеченська війна? Адже Хасав’юртівські угоди начебто чітко розставили всі крапки...
— На мій погляд, російські політики і військові просто не могли змиритися з ганебною, на їх думку, поразкою від маленької — за розміром — Чечні і шукали будь-якого приводу для порушення Хасав’юртівського миру. А похід ваххабітів на Дагестан і став тим приводом.
— Хто такі ваххабіти і чи мають вони підтримку в чеченського народу?
— Якщо коротко, то ваххабіти — спадкоємці ісмаїлітів. Ісмаїліти для перетворення своїх послідовників на релігійних фанатиків застосовували опіум, ваххабіти — добавки у їжу. А фанатиками дуже легко керувати. Потім розпочалася їх боротьба з мистецтвом, почали зневажатися традиції чеченського народу, з’явилася неповага до старших, чого в чеченській традиції ніколи не було. Старійшини стали протестувати...
— Якщо ваххабізм не підтримували старійшини, то хто?
— Ваххабіти з’явилися у Чечні після першої війни. Щоб побороти дух чеченців, потрібно було розділити націю, і саме ваххабізм став цим інструментом. Не дивно, що коли в 1998 році парламент і президент Аслан Масхадов ухвалили рішення про боротьбу з ваххабізмом, то в Москві провели прес-конференцію, під час якої заявляли, що ваххабізм — це лише одне із мирних відгалужень мусульманства. На підтримку ваххабітів було кинуто великі гроші, і можемо лише здогадуватися про їх походження. І в Дагестан їх пропустили якраз для того, щоб втягнути чеченський народ у чергову війну. Більшість польових командирів походу на Дагестан не підтримала, і мені дуже шкода, що цього не зрозумів Шаміль Басаєв. Сьогодні, я думаю, у Чечні планують розпочати громадянську війну, бо Росія не може весь час тримати там армію і вивозити до російських міст і сіл тисячі вбитих солдатів. Ваххабізм і є інструментом цієї війни.
— Це правда, що змучені біженці проклинають повстанців і закликають їх припинити опір: краще жити з Росією в мирі, ніж помирати у війні з нею?
— Правда, що люди дуже втомилися. Але в кожній родині є вбиті, кожна сім’я стала жертвою боротьби з «терористами». За прадавнім нашим чеченським законом цього ніколи не можна пробачити. Це сильніше за прагнення врятувати власне життя. Тотального підняття рук не буде. Ніщо так не відділяє Чечню від Росії, ніж могили шахидів (загиблих під час війни, за яких оголошено помсту). На жаль, навіть найменші діти знають, хто їхні вороги. Російська мова стала мовою ворога. Дуже важко пояснювати людям, що справжні вороги — це високопоставлені члени «партії війни». Це вони знищують і чеченський, і російський народи.
— У лютому виповнилося 59 років із дня депортації чеченського народу. В 1944-му чеченців насильно вивозили в замерзлі степи Казахстану, нині вони їдуть туди самі...
— Так, на далекій чужині «добровільні» виселенці захищаються від домашньої смерті. Що може глибше, ніж ця паралель, передати трагедію горем обраного народу? За роки вислання загинули 310 тисяч чоловік: за архівними даними, більш як 60 відсотків депортованих. Це без урахування смертності серед народжених у вигнанні. Отже, нинішній «демографічний вибух» не перший в нашій історії.
— Кілька років тому в інтерв’ю «Голосу України» ви розповідали про свою миротворчу діяльність, яка була не зовсім вдалою. Тоді вашу, даруйте, наївну щирість використали для агітки у виборчій кампанії Єльцина. Це не відштовхнуло вас від активної позиції?
— Я не можу дозволити собі пасивність, інакше відчуватиму свою вину перед жертвами війни, перед пам’яттю Джохара. І нині роблю все, що можу, щоб припинилося кровопролиття. Не тільки в нас, у Чечні, — на всій планеті. Беру активну участь у миротворчому рухові «Союз міст світу». Розумієте, людей, на відміну від тварин, не заносять до Червоної книги. І вони гинуть, вимирають цілі роди. Чеченський народ знає, що таке війна, і не бажає горя іншим націям. Ми розуміємо, що прості росіяни не хочуть воювати, їх змушують. Тому завдання нашого руху — захистити право на життя не тільки чеченцям. Війна — це прибутки одних і кров інших. Об’єднавшись, ми зруйнуємо цей страшний поділ і повернемо світ від оскалу зла до лику добра.
— Ви вірите, що це «царство Боже» можливе на нашій планеті?
— Я вірю у пророцтво Нострадамуса: біди триватимуть доти, доки люди не втратять страх перед тим життям, яким вони животіють.
— Ви й тепер кажете: «наші звичаї», «наш народ». Уже відчуваєте себе стовідсотковою чеченкою?
— Чеченський народ мені, росіянці, близький за духом. І це вища причетність до нього, ніж генетичне походження. Я відчуваю біль за кожного члена нашого великого роду Дудаєвих, який загинув на війні чи під час депортації. У ці дні особливо сумно. Хоча Джохар колись казав: годі журби. День депортації повинен стати Днем відродження чеченської нації. А я нині мрію, щоб він був днем миру. Просто світлим і мирним днем.
З гостею розмовляли Людмила КОХАНЕЦЬ, Сергій ЛАВРЕНЮК.
P. S. Коли інтерв’ю було закінчено, Еді Ісаєв попросив додати кілька слів не на тему розмови. 1933 року, коли в Україні лютував голод, сотні, тисячі українців прибували до Чечні. Тоді родина Ісаєвих усиновила 150 українських дітей. І коли Еді Ісаєв був у Херсоні разом з чеченським театром і розповів зі сцени про ті далекі часи, до нього підійшов чоловік і зі сльозами на очах почав обіймати. З’ясувалося, то один з усиновлених тоді дітей.
