Прибутковий податок має бути зрозумілий, справедливий та рівнонапружений

Необхідність удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб, а по суті, розробка нового закону, загальновизнана. Мета — знизити податковий тиск, зменшити зацікавленість і платників податку, і роботодавців у приховуванні частини доходів, максимально повно охопити оподаткуванням усі види та форми доходів громадян.

Податок на доходи фізичних осіб і відповідний закон — це те нечисленне, з чим безпосередньо стикаються практично всі громадяни. Цим пояснюється підвищена увага до його розробки Верховної Ради, Кабінету Міністрів і громадськості. Проект внесено після вивчення його авторами майже 300 зауважень і пропозицій депутатів, комітетів Верховної Ради та Кабінету Міністрів до попередньої його редакції. Половину зауважень і пропозицій тією чи іншою мірою враховано. Решту відхилено, часто без зазначення причин, що не завжди дає змогу визначити ступінь обгрунтованості авторських рішень. Більш як третина з прийнятих — зауваження та пропозиції безпосередніх авторів закону. З одного боку, це свідчить про складність проблеми, а з другого — про недостатність сталості авторської позиції.

Загалом проект справляє двоїсте враження. Він охоплює всілякі види доходів фізичних осіб, одержуваних ними і на терені України, і за її межами, в загальному вигляді розв’язує проблему зниження податкового тиску. Проте в ньому присутні моменти, які викликають серйозні заперечення та побоювання: чи не очікує його доля закону про податок на додану вартість? Тобто чи не одержимо ми в підсумку нескінченні поправки, доповнення та зміни, заплутане адміністрування, великі суми і неповернення податкового кредиту, лазівки для зловживань тощо? Головне проблемне завдання — зменшення податкового преса — розв’язується непослідовно.

Збережено ступінчасту шкалу ставок податку. Сягаючи максимуму, вона потім знижується: із середньомісячного доходу до 600 гривень стягують 10 відсотків податку; в діапазоні від 600 до 6000 гривень — 15 відсотків; у діапазоні від 6000 до 60000 — 20. А з доходу понад 60000 гривень розмір податку зменшується до 13 відсотків.

Доцільність такої шкали спірна. Посилення питомого податкового тиску зі збільшенням податку зберігається, хоча й меншою мірою, ніж за чинної шкали. Як і раніше, в разі переходу від менших ставок до більших у платника з’являтиметься, бодай навіть підсвідомо, думка про «несправедливе» збільшення податку з наступної частини доходу, залишиться бажання уникнути «підвищеного» податку. Ймовірно, тому в діапазоні найвищих доходів, коли спокуса і можливості їх приховування найбільші, проектом передбачено істотне зниження ставки податку з 20 до 13 відсотків. Однак основною масою платників таке рішення напевно буде розцінено як несправедливе і необгрунтоване.

У проекті зроблено спробу уникнути збільшення податку в певному діапазоні доходів, що завжди має місце в разі переходу від будь-якої ступінчастої шкали на іншу, з меншою кількістю ставок, тим паче — на єдину.

Заміна чинної ступінчастої шкали в діапазоні доходів до 600 гривень на місяць 10-відсотковою ставкою збільшує податок так: за доходу до 17 гривень він більше за нинішній на 10 відсотків; це збільшення збережеться до доходу 85 гривень, після чого зменшиться до нуля за доходу 119,5 гривні. На перехідний, найскладніший для адаптації до нового порядку період проектом передбачено єдину ставку податку — 15 відсотків до бази оподаткування. За такої ставки зниження податкового тиску почнеться лише за середньомісячного доходу, що перевищує 289 гривень. Отже, без спеціальних додаткових заходів замість послаблення податкового преса отримали його посилення для найбільш низькооплачуваної (малодоходної) і, що найважливіше, найчисленнішої категорії платників.

Цей небажаний момент передбачено усунути зменшенням податку на два відсотки від верхнього значення першої податкової шкали — для будь-якого платника, заробітна плата котрого не перевищить верхнього значення другої податкової шкали. Таке зменшення, назване в проекті «податковими соціальними пільгами», компенсує втрату реального доходу в усьому діапазоні заробітку, де має місце збільшення податку порівняно з нинішнім навіть за єдиної ставки 15 відсотків. Але це рішення спричиняє певні заперечення.

По-перше, «соціальна пільга» в такому вигляді не має чіткого економічного змісту і є, по суті, прямим зменшенням податку.

По-друге. Надання податкових пільг платникам, заробітки яких сягають 6 тисяч гривень на місяць, за нинішньої середньої їх величини, що не перевищує 400 гривень на місяць, принаймні нерозумно.

По-третє. Такі пільги, якщо буде визнано їх доцільність, слід замінити цільовими виплатами і встановлювати їх розмір, виходячи не з величини індивідуального доходу платника податку, а з рівня сукупного доходу сім’ї порівняно з її сумарним прожитковим мінімумом. Цей критерій треба взяти за основу і в разі призначення різних компенсацій, цільових виплат тощо.

Крім розглянутої вище, проект передбачає пільги для одиноких матерів (батьків), осіб, які виховують дітей-інвалідів, батьків трьох і більше дітей до 18 років, потерпілих унаслідок аварії на ЧАЕС (1-ї та 2-ї категорії), та інших, що, загалом, логічно і заперечень не викликає. Однак усе це перекреслює норма «Прикінцевих положень» проекту, згідно з якою, починаючи з 2005 року, соціальні пільги встановлюють у відсотках від величини прожиткового мінімуму для відповідного року: 2005-го — 50 відсотків; 2006-го — 70, 2007-го і далі — 100. Яку роль тоді відіграватимуть податкові соціальні пільги, лишається незрозуміло.

Мало того, якщо прожитковий мінімум буде прийнято як такий, що не оподатковується, з’являється нова невідповідність. У разі переходу доходу через величину прожиткового мінімуму реальний заробіток платника знизиться одразу на 15 відсотків. Зростає вірогідність обмеження заробітку величиною прожиткового мінімуму у зв’язку з обопільною зацікавленістю в цьому і роботодавця, і працівника. Неважко уявити, що винагорода за працю в межах, близьких до величини прожиткового мінімуму, регулюватиметься шляхом виплат працівникові грошових сум, прихованих від оподаткування. Втрати бюджету в таких випадках неминучі.

Прямого зв’язку оподаткування фізичних осіб з величиною прожиткового мінімуму бути не може. Оподатковується дохід, частина якого — мінімальна заробітна плата — має безумовно забезпечити працівникові після сплати податку встановлений прожитковий мінімум. Створити умови для одержання такої зарплати — прямий обов’язок роботодавця. В противному разі виробництво (підприємство) має бути визнано суспільно неефективним.

Багаторічний радянський і нинішній російський досвід засвідчують: що менше градацій має шкала прибуткового податку, то вона краща. Я належу до прибічників шкали з єдиною ставкою 13 відсотків. За такої ставки зниження податкового тиску порівняно з чинною шкалою настане за заробітку 206 гривень на місяць, що значно нижче за мінімальний його рівень, передбачений з другого півріччя 2003 року (237 гривень). Єдина ставка (порівняно зі ступінчастими шкалами прибуткового податку) дасть змогу поряд з іншими позитивними моментами значно зменшити податковий кредит і пов’язані з цим поняттям складності. Але найголовніше достоїнство єдиної ставки —рівнонапруженість оподаткування в будь-якому діапазоні доходів.

Коли йдеться про ставки податку, не можна випускати з уваги таке. Прибутковий податок із заробітної плати тих, хто працює на підземних роботах, і нині стягується в розмірі 10 відсотків незалежно від заробітку. Середня зарплата підземних працівників вугільних шахт сягає 1000 гривень, а в робітників найбільш високонавантажених очисних та швидкісних підготовчих вибоїв часом перевищує 2000 гривень на місяць. У разі переходу на пропоновану проектом шкалу, заробітна плата висококваліфікованої частини гірників не лише не збільшується, як в інших платників, а й навіть знизиться, чого не можна допустити в жодному разі. Нинішня ставка оподаткування зарплати підземних працівників має бути збережена. Це аж ніяк не пільга, а саме ставка, що враховує важкість, складність, шкідливість, непривабливість і вкрай високу ступінь небезпечності праці шахтарів. За постійного старіння і безперервного відпливу шахтарських кадрів про це забувати не слід. Незважаючи на те, що питання про збереження чинної ставки податку із заробітної плати підземних працівників постає під час кожного розгляду чергового проекту закону «Про податок на доходи фізичних осіб», їхні автори вперто не звертають на це уваги. Загалом, у нашому податковому законодавстві не вироблено чіткого розмежування понять «пільги» та «диференційовані ставки податків» (і не лише прибуткового), що часом не дає змоги створити справді дієве ефективне стимулювання розв’язання тих чи тих нагальних проблем. Далі багаторічних розмов про стимулюючу роль оподаткування справа не рухається.

Скасування пільг (у нинішній їх інтерпретації), без урахування можливих економічних та соціальних наслідків, спроможне спричинити вкрай негативні результати, збитки від яких для суспільства можуть виявитися вище за ефект від збільшення маси податків.

Сказане цілковито стосується, приміром, передбаченого проектом оподаткування грошового утримання та інших виплат військовослужбовців органів внутрішніх справ і кримінально-виконавчої системи у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. З урахуванням прибуткового податку і скасування пільг грошове утримання офіцерського складу зменшиться на 241 гривню (-37,2 відсотка) і буде лише на 42 гривні вище за прожитковий мінімум; грошове утримання сержантів міліції зменшиться на 196 гривень 

(-46) і буде на 135 гривень менше за прожитковий мінімум (дані наведено по Донецькій області). Адже навіть за рішенням Конституційного Суду України від 20.03.02 права працівників правоохоронних органів є не пільгами, а гарантіями забезпечення професійної діяльності, що пов’язана з постійним ризиком для життя і здоров’я. Зростання бюджету в цьому разі ми одержимо за рахунок зниження безпеки громадян через відплив із органів МВС кваліфікованих, досвідчених кадрів. Постає питання, чи виправданий такий спосіб наповнення бюджету?

Прикладом «надмірно заповзятого» прагнення дотримання інтересів держави може слугувати і норма проекту, що передбачає в разі передавання робочого одягу, взуття, обмундирування, засобів індивідуального захисту у власність платника податку, включати їхню вартість у склад додаткових благ, що мають оподатковуватися. Очевидно, що розмір «додаткових благ» у таких випадках не може перевищувати залишкової вартості майна, що передається, а в разі закінчення нормативного терміну його служби має дорівнювати нулю.

Водночас не можна беззастережно погодитися з тим, що платники податку, згідно з проектом, мають право вносити до складу податкового кредиту суму коштів, які вони виплачують навчальним закладам за навчання або сплачують на користь установ охорони здоров’я для компенсації платних послуг з лікування самого платника або члена його родини. Такий порядок ставить у привілейоване становище громадян з великими доходами, які дають змогу оплачувати навчання або лікування в кращих зарубіжних навчальних закладах чи лікувальних установах, до того ж за рахунок зменшення податку на їх доходи, тобто фактично за рахунок бюджету.

В разі прийняття ступінчастої шкали передбачену проектом ставку оподаткування неосновних доходів, одержуваних у вигляді заробітної плати, яка дорівнює максимальній (20 відсотків), слід замінити на середню (15 відсотків), що, безумовно, зменшить загальну масу податкового кредиту і пов’язані з ним незручності.

Неприйнятною є норма про внесення податку до бюджету за місцем проживання платника. Вона ускладнить адміністрування збору податку і контроль за його надходженням і, головне, знизить зацікавленість органів місцевого управління в підвищенні заробітної плати працівників, у створенні нових виробництв та робочих місць на території своїх громад у випадках, коли для їх функціонування є потреба в залученні працівників, які мешкають на інших територіях. Зараховувати податок за місцем проживання платника слід тільки з доходів, що одержані ним поза межами України.

Надмірно ускладнено в проекті, без особливої на те потреби, порядок визначення основного місця одержання доходу. Чинний порядок його визначення — за місцем тримання трудової книжки платника — простіший і його слід зберегти.

Оподаткування доходів фізичних осіб як одне з основних джерел формування місцевих бюджетів та інструмент розподілу частини знову створеної вартості між органами місцевого управління і найманими працівниками не є ізольованою системою. Його цілей буде досягнуто ще повніше, якщо вони краще відповідатимуть цілям усього суспільства на нинішньому етапі його розвитку. Неабияке значення для якості Закону про податок на доходи фізичних осіб має також його простота і доступність для розуміння платників, переважна більшість яких не володіє спеціальними знаннями, не знайома зі специфічними поняттями і термінами, що містяться в проекті. Поліпшити його якість, усунути недоліки чинного оподаткування доходів фізичних осіб, не припуститися появи нових суперечностей, зробити закон зрозумілішим допоможе об’єктивне врахування критики, зауважень та пропозицій, викладених в цій статті, як і в інших, що напевно будуть з’являтися в процесі обговорення законопроекту.