Нова норма: Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток».
Це означає, що по-новому врегульовано низку положень законодавства про відпустки. Так, Кодекс законів про працю України (далі —КЗпП) доповнено новою статтею 78-1, якою визначено, що святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються. Нагадаємо, що відповідно до ст. 73 КЗпП святковими визнаються 1 січня (Новий рік), 7 січня (Різдво Христове), 8 Березня (Міжнародний жіночий день), 1 і 2 Травня (День міжнародної солідарності трудящих), 9 Травня (День Перемоги), 28 червня (День Конституції України), 24 серпня (День незалежності України), а неробочими — 7 січня (Різдво Христове), один день (неділя) —Пасха (Великдень), один день (неділя) — Трійця.
Віднині власника або уповноваженого ним органу, з якими працівник узгоджує конкретний період щорічної відпустки, зобов’язано письмово повідомляти працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. Така форма повідомлення важлива з огляду на можливість перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника на інший період.
Уточнено і порядок оплати праці працівника у разі відкликання з відпустки — це робитиметься з урахуванням суми, нарахованої на оплату невикористаної частини відпустки.
Дещо змінено порядок нарахування стажу роботи в частині невикористаної відпустки у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію. До стажу, який дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, час, за який працівник не використав ці відпустки на попередньому місці роботи, зараховуватиметься лише тоді, коли він не тільки повністю або частково не використав відпустки, а й не одержав за них грошову компенсацію.
Змінено правила надання невикористаної частини щорічної відпустки, яку на прохання працівника було поділено на певні частини. Закон «Про відпустки» встановлював, що невикористана частина відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини (скажімо, якщо використана частина відпустки закінчилася в четвер, то невикористана могла початися лише з п’ятниці). Новим законом це положення скасовано, що дозволяє почати невикористану частину відпустки з будь-якого дня тижня.
Зі ст. 84 КЗпП виключено положення про те, що, згідно з визначеним колективним договором порядком, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
Звертаємо увагу, що новим законом істотно змінено законодавче регулювання надання додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які мають дітей чи навчаються у вузах.
Якщо раніше відповідно до ст. 182-1 КЗпП щорічну додаткову оплачувану «материнську» відпустку могли отримувати лише жінки з двома або більше дітьми віком до 15 років або з дитиною-інвалідом, то за новим законом таке право набули три нові категорії осіб:
1) жінка, яка всиновила дитину;
2) батько, який виховує дитину без матері (у т. ч. і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
3) особа, яка взяла дитину під опіку.
Причому тривалість такої відпустки збільшено з 5 до 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Крім того, встановлено, що за наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість може бути й більша — до 14 календарних днів.
А стосовно працівників — студентів вищих навчальних закладів, то ухваленим законом встановлено, що тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною або вечірньою формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вузу відповідного рівня акредитації. За ч. 1 ст. 216 КЗпП її тривалість залежно від вказаних обставин може становити від 20 до 40 днів.
Для довідки: Закон ухвалено парламентом 6 лютого 2003 р. Він набув чинності 1 березня. З повним текстом закону можна ознайомитися в «Голосі України» за 4 березня 2003 р.
