Академія медичних наук зберегла, розвинула і примножила науковий та духовний потенціал держави

Розвитку академічної науки приділялася значна увага й наступними роками. Зокрема, вагому законодавчу підтримку вона отримала з прийняттям 1 грудня 1998 року нової редакції Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». В ньому поряд з додатковим закріпленням особливого правового статусу академій наук було врегульовано такі надзвичайно важливі для працівників науки питання, як оплата їх праці та пенсійне забезпечення, що має сприяти підвищенню соціального престижу професійної наукової діяльності.

Нині ставиться за мету відчутно підвищити розмір винагород за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної і галузевих академій наук. А якщо конкретніше, то вийти в цьому на рівень, співставний з Росією.

Час, що минув, не поскупився для вас, як і для всього українського суспільства, на проблеми, труднощі й випробування. Але це були і роки зростання та змужніння, вибору пріоритетів та орієнтирів і окреслення перспектив. Є всі підстави для висновку, що за непростих і нелегких умов перехідного періоду Академія медичних наук, як і інші, справилася з основними завданнями, заради яких її створено — зберегти, розвинути і примножити науковий та духовний потенціал держави.

І водночас зростала, ставала на ноги, організаційно міцнішала сама.

Вам добре відомі темпи і параметри цього зростання, тому зайвий раз про них нагадувати не буду. Хоча такі цифри як 36 наукових установ, об’єднаних у складі академії, понад 20 тисяч людей, які в них працюють, говорять самі за себе.

Інститути з найкращими клінічними базами, де лікуються хворі з найтяжчою патологією, — це справді безцінне надбання. Треба не тільки ним дорожити, а й постійно і наполегливо його примножувати.

Учора довелося подивитися телевізійний сюжет про пересадку печінки, коли донором виступала мати хворої. Просто важко спокійно таке сприймати. А це ваше життя, повсякденна робота...

Я підтримую думку, що всі клінічні установи академії — безперечно, за належної державної підтримки — можуть і повинні стати еталоном у справі надання медичної допомоги населенню.

Суспільний авторитет та впливовість академії очевидні й приростають з кожним роком.

Від імені Верховної Ради складаю вам глибоку вдячність за подвижницьку працю, яка здобула визнання та високу і заслужену оцінку. І хочу повідомити, що до ювілею академії групу кращих її представників відзначено почесними грамотами та грамотами Верховної Ради України.

Багато про що свідчить і активна підтримка народними депутатами надання державним академіям, у тому числі вашій, прав головних розпорядників бюджетних коштів. Ця пропозиція дістала так звану конституційну більшість голосів, тобто понад дві третини депутатського корпусу. Скажу, що зробити це було непросто, адже довелося долати опір наших найзавзятіших ринковиків — які, слава Богу, мають міцне здоров’я.

Це сприятиме ефективнішому використанню ресурсів, що виділяються державою на розвиток наукових досліджень, на створення і запровадження у практику високих технологій, новітніх методів діагностики, лікування та профілактики захворювань.

Говорячи про авангардну, піонерну роль наукових установ, хотів би особливо підкреслити в цьому розумінні, можна сказати, подвійну значущість діяльності Академії медичних наук.

По-перше, ви самі, кращі представники теоретичної і клінічної медицини, уособлюєте значну непересічну й неординарну частину інтелектуального, духовного потенціалу нашого суспільства. Тобто невід’ємну складову того чинника, який — і тільки він — здатний забезпечити Україні потужні темпи і якісні прориви у всіх сферах і на всіх напрямах суспільного прогресу, гідне місце у сім’ї розвинених цивілізованих держав.

Ви знаєте, як гостро і недвозначно порушувалися такі питання на недавньому Інтелектуальному форумі України. А стосовно медичної науки ці питання на порядок актуалізуються тим, що вона цілком замикається на здійсненні найголовнішого, наймасштабнішого і найблагороднішого завдання — працювати на людину, на фізичне і моральне здоров’я нації.

Це по-друге, але це — найголовніше.

Нехай усенародна шана і вдячність додають вам сил, енергії й оптимізму в реалізації цієї високої місії!

Якщо залишаються глибоко слушними відомі слова Фарадея про те, що наука виграє, коли крила її розкуті фантазією, то вони удвічі правильніші стосовно науки медичної.

Наочний і неспростовний доказ того — пройдений нею шлях.

Необов’язково надто заглиблюватися у минуле, що сяє сузір’ями славетних імен. Немало таких імен і в новітній вітчизняній історії та сьогоденні.

Навіть людям, далеким від медицини, добре відомі імена і наукові школи академіків Миколи Амосова, Олександра Возіанова, Василя Комісаренка, Андрія Ромоданова, Володимира Фролькіса, Любові Малої, Олександри Лук’янової, Юрія Кундієва, Дмитра Чеботарьова, Олександра Шалімова, Юрія Зозулі.

Заслуга фундаторів та керманичів цих шкіл не тільки у вершинних особистих здобутках і досягненнях їхніх учнів та послідовників, а й у тому, що всі вони — у тому числі й ті, хто вже відійшов у вічність — є високим прикладом служіння Вітчизні і науці, відданості професійному та громадянському обов’язку. Саме їхній досвід і приклад зміцнюють вічно живе дерево науки.

Цей благотворний процес, грунтований на багатих і славних традиціях, стимулювало надання академіям статусу самоврядних установ, незалежних у визначенні пріоритетів та розробці напрямів наукового пошуку.

Можна навести чимало фактів умілого й ефективного використання цих зрослих можливостей. Хоча, і ми це теж добре знаємо, сувора проза життя ще досить часто вносить свої корективи у плани, задуми та результати їх реалізації.

Віддаючи належне ентузіазму науковців академії, все ж слід визнати, що й він не безмежний і досить часто наражається на перепони різного характеру. А насамперед — фінансового. Напрями, масштаби й алгоритми проведення досліджень не завжди співвідносяться з науковими ідеями, нерідко визначаються не логікою розвитку науки, а обсягами бюджетного фінансування.

У мене і моїх колег-депутатів є розуміння усієї гостроти та болісності даної проблеми. Верховна Рада послідовно добиватиметься посилення державної підтримки української науки загалом і медичної зокрема й особливо. Орієнтири в її фінансуванні мають бути, на моє переконання, не менш як 1,5—2 відсотки видаткової частини Державного бюджету.

Нинішньої п’ятниці у парламенті слухатиметься питання про мінімальну заробітну плату з акцентом на міжтарифних співвідношеннях.

Сподіватимемося, що з розширенням економічних та фінансових можливостей держави проблему фінансування поступово буде розв’язано у максимально доступних межах.

Водночас слід пам’ятати, що повне, стовідсоткове фінансове забезпечення всіх потреб та побажань академічної науки, в тому числі й тієї, що перебуває у віданні Академії медичних наук, навряд чи буде колись можливе взагалі. Це важко навіть для найбагатших та економічно розвинених країн світу.

Реальний вихід в іншому: треба навчитися якомога ефективніше працювати за умов обмеженого фінансування, вміло використовуючи наявний ресурс і збільшуючи віддачу справді потужного кадрового та матеріально-технічного потенціалу.

А це саме і передбачає правильне визначення пріоритетів.

Щоправда, нам потрібно мати і загальнодержавні пріоритети. Кажу це з огляду на подання Кабінетом Міністрів до Верховної Ради проекту Програми своєї діяльності.

У сфері фундаментальних наукових досліджень за обмеженості ресурсів мова повинна йти насамперед, а то й виключно про ті їх напрями, де українська медична наука має певні напрацювання та доробки, може претендувати на першість і де є гарантії того, що наука жодної іншої держави найближчим часом досягти тут позитивних результатів не зможе. За інших підходів кошти розпорошуватимуться і марнуватимуться.

Під час планування прикладних наукових розробок необхідно враховувати їх реальну практичну цінність і новизну. Вони повинні враховувати найнагальніші потреби суспільства, що диктуються специфікою захворюваності та смертності населення, його демографічною структурою, основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан здоров’я людей, тощо.

Разом з тим слід враховувати й те, що вже зроблено в інших країнах і може бути з успіхом застосоване у нас без надмірних додаткових інвестицій.

Шановне товариство!

Нині, коли процес становлення Академії медичних наук в основному завершено і вона вступає у своє друге десятиліття зі значним творчим потенціалом, необхідно ще раз уважно і відповідально співвіднести нові можливості із завданнями, які висуває час.

Ці завдання пов’язані з такими гострими проблемами охорони здоров’я, як серцево-судинні хвороби та їх ускладнення, онкологічні захворювання, цукровий діабет, хвороби нервової системи. Україна потерпає від епідемії туберкульозу, стрімко зростає захворюваність на СНІД, вірусні гепатити. На здоров’я наших співвітчизників впливають шкідливі умови праці, забруднення навколишнього середовища, неповноцінне харчування.

Зрештою, спеціальну проблематику ви знаєте краще від будь-кого. Хотілося б лише додати про виняткову важливість створення і застосування передових медичних технологій, а також участі науковців академії у запровадженні в Україні страхової медицини, зокрема розробці відповідних стандартів.

Мені вже не раз доводилося говорити, і хочу повторити це ще раз, про необхідність докорінного перевороту —у тому числі психологічного — в самих поглядах на медицину, хвороби та лікування.

Якщо конкретніше, то маю на увазі таке: раніше хворіти було, якщо так можна висловитися, вигідно. Люди ходили за бюлетенями, домагалися груп інвалідності і таке інше.

Тепер ці підходи треба ламати — щоб вигідно було не хворіти, а бути здоровим, працездатним і, за можливості, багатим. Що, звичайно, передбачає забезпечення цілого комплексу чинників — від якісного, ефективного та надійного медичного обслуговування до продуктивної зайнятості населення.

За великим рахунком, ми повинні мати паспорт здоров’я української нації.

Зараз мені доводиться багато їздити, спілкуватися з людьми, відповідати на їхні запитання. Чи не на першому місці в будь-якій аудиторії —проблеми здоров’я, лікування і всього, що з цим пов’язано.

На завершення дві відомі цифри.

Ми знаємо, що здоров’я людини на десять відсотків залежить від стану медицини і на 60 — від умов і способу життя та впливу довкілля.

Як мені здається, ми спільно боремося за найдорожче — здоров’я людини. Тож об’єднаймо зусилля: медики — у своїй сфері, а Верховна Рада — у прийнятті таких законів, які поліпшували б життя людей та його умови.

І, мабуть, не варто ділити ці відсотки на «свої» і «чиїсь». У парламенті, його комітетах завжди радо і з увагою зустрінуть пропозиції Академії медичних наук до законів, продиктованих турботою про основу основ нашого буття.

Бажаю і вам, і нам успіхів на цьому шляху і ще раз вітаю з ювілеєм академії.