Ще не вмерла... мудрість парламентська

Верховна Рада України нарешті виконала свій конституційний обов’язок, своєрідний конституційний борг, прийнявши Закон «Про Державний Гімн України».

Державний Гімн було затверджено Верховною Радою України 15 січня 1992 року без слів лише з музикою Михайла Вербицького. 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України, яка у статті двадцятій містить застереження: слова до гімну можуть бути затверджені лише конституційною більшістю депутатського корпусу. Символи держави встановлює насамперед сама історія, особливо якщо це держава з великим минулим. Дуже часто національний гімн є витвором національної музики чи поезії, тому саме з ним у більшості громадян асоціюється те, що називається національним характером і традицією. Натомість для декого й досі вважається припустимим зловтішатися над тим, що мовляв, Гімн незалежної України починається словами «ще не вмерла», а це означає, що може і сконати. Таке ставлення до наших державних символів походить винятково від нашого невігластва. Замислімося, чому ніколи не дозволить собі так пожартувати поляк над своїм гімном «Єще Польска не згінєла» чи хорват над своїм гімном «Єще Хварска не пропала»? Бо вони знають і поважають свою історію. Адже ці гімни, як і наш, народилися в позаминулому столітті, в часи буремної «весни народів», народилися, як відповідь поневолених націй поневолювачам.

Чи є, скажімо, в польській поезії вірші глибші й потужніші за текст національного гімну? Їх дуже багато — того самого Міцкевича чи інших великих польських поетів.

Чи є в поляків музика, виразніша за мелодію «Єще Польска не згінєла»? Безумовно, що є. Згадаймо хоча б чудову музику Шопена. Але нікому на думку не спаде пропонувати удосконалювати музику чи поезію їхнього національного гімну.

Нам, українцям, так само нема чого соромитися нашого Гімну. Справді, слова Чубинського не варто міряти тією самою мірою, що вірші Шевченка, Франка чи Лесі Українки. Справді, музика Вербицького простіша за геніальні твори Лисенка.

Можна і сьогодні написати прекрасні вірші на музику Вербицького. Дехто навіть пробував це зробити. Але хочемо того чи ні, в цьому завжди був і буде певний присмак пародіювання. Замислімось, борці за волю України вмирали саме під слова Чубинського. Саме слова «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» представляють нашу державу і для її громадян, і для решти світу. З цих слів розпочинаються численні громадські зібрання, їх вчать школярі, й тисячі людей на стадіоні, поклавши руку на серце, вслід за популярним естрадним співаком підхоплюють сьогодні слова Чубинського. Вони співають не менш натхненно, аніж французи свою «Марсельєзу».

Згадаймо, росіяни нещодавно відмовилися від прекрасної патріотичної пісні Глінки, яку надто складно було виконувати, й повернулися до музики знайомого гімну Радянського Союзу. А слова й музика українського Гімну вже зараз прості, дохідливі та водночас піднесені.

Михайло Вербицький і Павло Чубинський були постатями в історії нашої культури порівняно скромними. Але вдумаємося ще в таку особливість. У 1862 році наддністрянець Павло Чубинський написав слова, які провідники тодішнього українства визнали національною піснею. А через рік священик з села Млини, що під Перемишлем, Михайло Вербицький написав музику до тих слів. Отже, в українському національному Гімні досконало втілилося те, що називаємо словом «соборність», тобто єдність Східної та Західної України, які штучно дуже довгий час перебували по різні боки кордону.

Вчитаймося в текст — в ньому немає нічого, що могло б образити людину будь-яких політичних поглядів, будь-якої національності. Але водночас в ньому об’єдналися заклик до свободи, повага до минулого, віра в краще майбутнє нашої держави.