Миколаївщина

Іноді, щоб помножити, треба спочатку розділити

Суднобудівний завод імені 61 комунара — найстарший у галузі. Можна сказати, класик світового суднобудування. Міжнародний авторитет допоміг комунарівцям залучити закордонних замовників, коли усі вітчизняні верфі зупинилися. Для греків будували рефрижератори, для норвежців — корпуси суден постачання морських бурових платформ. Працювали на третину, на половину потужності, але працювали. Практично завод має досвід будівництва будь-яких типів судів — від шаланд і прогулянкових яхт до ракетних крейсерів і підвідних човнів.

Сьогодні ситуація в суднобудуванні змінюється. Щоб прогнозувати перспективи галузі, не треба бути аналітиком. Дедалі частіші катастрофи суховантажів, танкерів — наслідок загального старіння флоту. Виходить, у найближчі роки попит на будівництво і модернізацію суден зростатиме.

Є замовлення на кілька років вперед і на заводі імені 61 комунара. Триває будівництво серії рефрижераторів для грецької компанії «Ласкарідіс Шіпінг К» і спільної україно-грецької судноплавної компанії «Лавінія-Південрефтрансфлот». Підписали нові контракти з норвезькою фірмою «DAF Іndastry AS». Спочатку це були тільки корпуси суден постачальників, такі собі залізні корита. Норвежці діяли обережно: укладали контракти на виготовлення металомісткої частини суден. Їхні інтереси обмежувалися дешевим українським металом і дешевою робочою силою. Однак замовники швидко зрозуміли свою вигоду. У кожному новому контракті передбачено більше насичення корпусів. У перспективі норвезькі судна будуватимуть «під ключ». Загалом, комунарівці авторитет свій в очах закордонних замовників не осоромили. З греками співробітничають уже десять років, з норвежцями — третій рік. І тих, й інших робота миколаївських корабелів улаштовує.

Увесь цей час завод залишався об’єктом права власності держави. А зараз він у стадії банкрутства.

Своє здивування з цього приводу технічний директор компанії «Ласкарідіс Шіпінг К» Іліас Галанопулус висловив нещодавно на зустрічі з Першим заступником Голови Верховної Ради України Геннадієм Васильєвим:

— Я дивуюся підходу України до суднобудівної промисловості. Завод із двохсотрічною історією, традиціями будівництва суден, кадрами фахівців, технічною і науковою базою працює без підтримки держави. У той саме час країни, що раніше тільки й вміли вирощувати рис — Японія, Китай, Корея, —    стають провідними в суднобудівній промисловості.

Не менший подив висловила виконавчий директор центру економічного розвитку СНД Ванда Цуркан:

— Нещодавно довідалася, що російські нафтові компанії для себе будують судна в Туреччині. У той час, як українські заводи цілком можуть виконувати суднобудівні замовлення Росії.

Хто винен у банкрутстві флагмана суднобудування? На це запитання директор заводу Валерій Агафонов відповів так:

— Хоч як дивно, але державний завод — банкрут з вини держави. Тому що Міністерство оборони як замовник не розрахувалося за будівництво крейсера «Україна», борг 52 мільйони гривень. Компанія «Нафтогаз України» не розрахувалася за ремонт крейсера «Москва». Більш аніж два мільйони гривень заборгував бюджет — повернення на додану вартість.

Прийнято рішення про державну підтримку будівництва рефрижераторних суден, що фінансує на 50 відсотків держава, а на 50 — грецько-українська компанія «Лавінія-Південрефтрансфлот». Компанія взяла кредит у банку і свою частину програми профінансувала. Держава свою частину зобов’язань торік виконала на 20 відсотків. А до бюджету 2003 року Кабінет Міністрів не вніс рядок про фінансування цієї програми. У перспективі Україна втратить свої останні рефрижератори, закладені «Лавінією-Південрефтрансфлот».

Мене непокоїть те, що ми не бачимо власної вигоди. Так, 5—7 років тому ситуація в суднобудуванні була не на нашу користь. Але сьогодні заводи завантажені замовленнями. Замовники готові йти в Україну, тому що знають наші можливості і нашу продукцію. Коли правильно скористатися ситуацією і підтримати суднобудівні підприємства, те це піде на благо і державі й області. Нас підтримує глава облдержадміністрації Олексій Гаркуша. Він переконаний: майбутнє області пов’язане із суднобудуванням і сільським господарством.

Зовнішнє розуміння ми бачимо і з боку всіх рівнів влади. Є кілька десятків позитивних резолюцій Президента України, Прем’єр-міністра, віце-прем’єрів, міністрів про те, що суднобудування вигідне і важливе. Парадокс у тому, що немає жодної негативної реакції. Жодного паперу, де було б написано, що суднобудування завдає шкоди Україні, що воно не потрібне. Але рядка в Держбюджеті немає. Влада повинна брати на себе лише ті зобов’язання, що може виконати. А ні — так навіщо сидіти на двох стільцях — і дорого, і незручно. Не слід підмінювати економічні інтереси і вигоди красивими деклараціями. Треба вирішити — бути чи не бути державі власником суднобудівного заводу, а не доводити його до повного знищення.

— Так, ситуація близька до патової. Чи є якийсь вихід?

— Вихід є завжди. Перша і велика проблема — крейсер «Україна». Зрозуміло, що корабель такого типу українському флотові не потрібен. Є можливі варіанти його продажу. Під час візиту Президента України до Китаю була пропозиція продати крейсер Китаю. Є доручення Президента. Але розв’язання питання гальмується. Ракетний крейсер, побудований 15 років тому, перетворюється на найдорожчий музей світу для прийому високих гостей. Така собі українська «Аврора». Утримання крейсера і цілком укомплектованого екіпажу обходиться державі в 280 тисяч гривень щомісяця.

На гроші від продажу можна було б погасити борги і поповнити бюджетні статті того ж Міноборони для будівництва потрібних флоту кораблів.

І все-таки крейсер, проданий чи музейний, тільки напівзахід. Необхідне кардинальне законодавче рішення. Є дві можливості. Дозволити приватизацію підприємства, виключивши його з «Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Чи повернутися до плану реконструкції й реструктуризації заводу.

Свого часу розроблено проект будівництва практично нового підприємства на правому березі Інгулу. Виконано великі обсяги робіт. Готові горизонтальні стапельні місця, побудовані виробничі цехи, є плавучий док. От ця правобережна частина заводу і може бути приватизована. А існуючий на лівому березі завод залишити об’єктом державної власності.

Життя не арифметика — іноді, щоб щось помножити, треба спочатку поділити.

P. S.:Коли готувався матеріал, стало відомо, що відбулася зустріч представників компанії «Ласкарідіс Шіпінг К», керівництва заводу імені 61 комунара з Прем’єр-міністром України Віктором Януковичем, який пообіцяв розв’язати проблемні питання надання державної підтримки заводу.