Керівник на селі — постать помітна. Багато в чому від його особистих якостей залежить успіх чи провал найкращих перетворень.
Господарство, яким керує Володимир Іванович, останнім часом перетерпіло кілька етапів трансформації: колгосп, акціонерне товариство і, нарешті, приватне орендне сільгосппідприємство «Золота нива». Модель цю селяни перевірили на власному досвіді і тепер удосконалюють її. Сам Ключник особливу увагу приділяє проблемі керування нової господарчою структурою. Має він щодо цього свою філософію:
— Будь-яка посада вимагає знань, навичок і навіть таланту, — переконаний він. — Тому кадри треба вчити, знати і дорожити ними. Адже раніше як було: потрапила одного разу людина до номенклатурного списку і вже не випадала з нього. Крутили його і так і сяк, і навіть коли місця йому не знаходилося, усе-таки куди-небудь прилаштовували. А інший керівник на усе згодний, щоб не вивалитися з колісниці: хитрістю візьме, приписками. Третій щосили тягне по старинці, незважаючи на те, що він давно йде не в ногу, відстав.
А треба просто бачити мету, рухатися далі і продумувати наступний крок. Відповідь на всі життєві питання нам щоразу дає економіка: який шлях до розв’язання проблеми коротше і дешевше, той і вибирай, — вважає Ключник і сам дотримується цих принципів.
Тому приїжджають до нього подивитися, повчитися гості з інших районів, областей. Є про що сказати, що показати. Щороку тут збирають високі врожаї хліба, соняшнику, цукрового буряку, сої. У «Золотій ниві» велике тваринницьке господарство: велика рогата худоба, свині, кури, вівці, коні. Налагодили переробку сільгосппродукції. Працюють млин, крупорушка, хлібопекарня, цехи з виробництва соняшникової олії, макаронних виробів. Є три зерносклади, приміщення для великої рогатої худоби, гарман, ангар для техніки. Господарство стабільно співробітничає з фірмою «Лакталіс-Україна», Вознесенською продовольчою компанією. Селяни, що здали земельні і майнові паї в оренду, побажали зберегти свою власність неподільною й не помилилися. Договірні зобов’язання приватне орендне підприємство виконує повністю.
За рахунок господарства утримують соціальну інфраструктуру: будинок культури, стадіон, фельдшерсько-акушерський пункт. Школярів годують безкоштовними гарячими обідами. Газифікували села Петрівка і Добра Воля, виділили кошти на газифікацію районного центру — Нового Буга. Люди не бідують, усі забезпечені роботою, одержують пристойну зарплату.
Але проблем на селі, як завжди, вистачає. Володимир Іванович відкрито говорить про них на семінарах і нарадах різного рівня. Особливо його непокоїть стан справ у тваринництві.
— Позитивні зміни у бік збільшення виробництва тваринницької продукції намітилися, — наголошує Ключник. — Але занадто багато перепадів, різких поворотів. У нашому господарстві тваринництво давало змогу колись цілий рік мати оборотні кошти: платити вчасно зарплату, розраховуватися з податків і зборів, обходитися без позик і кредитів, навіть допомагали іншим господарствам. Мали мільйонні прибутки. 2002 року збільшили виробництво і продаж молока, м’яса, яєць, а в результаті одержали збитки. До каси господарства виторгу надійшло на 850 тисяч гривень менше. Я розумію, якби ціни в магазинах знизилися. Але ж такого не сталося.
От і виникає запитання: під яким гаслом розвивати тваринництво? Ми підтримуємо дії уряду, спрямовані на стабілізацію закупівельних цін, але поки вони працюють тільки при закупівлі молока, а на закупівлі м’яса фіксована ціна не спрацьовує. Може, варто відраховувати кошти від продажу м’ясопродукції на підтримку галузі. Так, як відраховують відсоток з продажу винно-горілчаних виробів на розвиток виноградарства. Якщо є підтримка на випивку, то й на закуску має бути. У цьому Володимира Івановича можна зрозуміти: щось не ладиться в механізмі цін, коли кілограм капусти і кілограм м’яса коштують однаково. Не за себе турбується, він-бо поголів’я збереже. Досвіду вистачить, щоб збитки від продажу яловичини покрити прибутком від іншої продукції. Але є в нього особлива здатність бачити в проблемі й те, що на місцевому рівні вже не розв’яжеш.
— Потрібний єдиний закон про перспективи розвитку аграрного сектору економіки, у якому знайшли б відображення проблеми соціальної сфери, рослинництва, тваринництва, інших галузей, — ділиться роздумами Володимир Іванович. — Має бути чітко прописана система оподатковування, бо зараз у нерівних умовах працюють великотоварні виробники, фермерські господарства й одноосібники. Виходить, де налагоджено систему обліку, є й усі платежі від нарахованого заробітку. А щоб продукцію і зарплату не приховували, повинні бути відрахування безпосередньо від землі. Особливої уваги вимагає проблема збереження і розвитку соціальної сфери. Потрібно розробити систему заохочення господарств, що містять цю інфраструктуру, через зменшення різних зборів. До розв’язання державою схеми фінансування соцкультпобуту встановити, що кожен власник земельного паю з орендної плати відраховує 10—15 відсотків. Це загальна справа: кращі умови життя, краща й робота.
Бо як виходить. Гроші на газифікацію райцентру виділили тільки три господарства. У такому випадку інші могли б подбати про газифікацію сіл, на території яких розміщені. Жителям Єрофієвки всего трьох кілометрів не вистачає, щоб приєднатися до основного газопроводу. Навколо Єрофієвки поля кількох господарств, але нікому немає справи до потреб селян.
Законодавчо варто упорядкувати створення корпорацій з виробництва, перероблення й реалізації сільгосппродукції, з огляду на інтереси виробника, переробника і реалізатора. А не буде початку, так не буде результату.
Законодавче аграрне поле нині нагадує декоративний газон у густонаселеному мікрорайоні. Ландшафтні архітектори знають: перш ніж розмітити доріжки, потрібно подивитися, які напрямки вибирають люди. Де уторовано стежинку, там і укладати асфальт, щоб легше було тим, хто йде слідом.
