З останнього інтерв’ю Ярослави Стецько
Силі духу найстарішого члена парламенту міг позаздрити наймолодший. Це не журналістський штамп. Це — свідчення очевидця.
Кілька місяців тому доля звела нас із пані Славою в одній лікарні, і я часто гостювала біля її ліжка. Вона була дуже хвора: тяжко дихала, бліда, аж прозора, очі позападали. Але завжди зустрічала мене бадьорим помахом руки: «Чуюся нині ліпше, а як ви?». На цьому тему здоров’я ми вичерпували і говорили про «веселіше» — останні політичні новини. Пані Славу цікавило і хвилювало все. В такі хвилини здавалося, що її молода душа відвойовувала черговий плацдарм у змученого хворобою організму. Але, проводжаючи мене з палати, незмінна помічниця Слави Стецько Віра Отрошко тихо казала: «Вона не спала всю ніч, знову задихалася. А завтра ще один прокол легенів...».
Пані Слава була не лише мужньою, а й неслухняною пацієнткою. Одного разу попри сувору заборону лікарів, попри застереження однопартійців, попри благання рідних вона рішуче порушила лікарняний режим — поїхала на зустріч лідерів «Нашої України» з російськими колегами, керівниками Союзу правих сил. Чому вона це зробила, пані Слава розповіла мені ввечері, і я записала нашу розмову на диктофон.
Вона просто не могла не поїхати. В листопаді деякі українські ЗМІ оприлюднили начебто «ноту» лідера СПС Бориса Нємцова Вікторові Ющенку: для правого Союзу неприйнятне перебування одіозних представників радикальних націоналістичних течій у фракції «НУ». І Віктор Ющенко нібито прийняв ультиматум. Хоча сам він спростовував цю «гарячу новину» холодним аргументом: «Було б принизливо обговорювати в Росії внутрішньополітичні проблеми України», — галас у пресі та ефірі не вщухав. Ось чому «одіозна фігура» була змушена покинути стіни палати.
— Пані Славо, невже Віктор Андрійович справді погодився з думкою лідерів СПС про Вашу одіозність?
— Знаєте, Ющенка лякали націоналістичним жупелом у моїй скромній особі ще напередодні виборчого забігу, але це не вплинуло на його рішення мати «радикальну особу» в своєму блоці...
Не вина, а біда російських правих, що вони нічого про нас не знають, а користуються завченими штампами. Цю прогалину у знаннях і намагався заповнити під час московської зустрічі Віктор Ющенко. Борис Нємцов справді переймався запитаннями: як може Стецько бути в такій шляхетній демократичній фракції, якщо вона вигукує: «Геть москалів з України». На це Віктор Андрійович відреагував з гумором: «А ти це чув, бо я ні?». «І я ні, — зізнався Нємцов, — розповідали...» Довелося і Ющенкові розповісти дещо партнерам...
— Отже, Віктор Андрійович на московській зустрічі дав господарям урок націоналізму, а в Києві і Ви приклалися «до виховання»?
— Я дуже хотіла дізнатися, чим я так перелякала шановних гостей? Але вони вже чомусь перестали боятися. Ввічливі, усміхаються. Я їм розповіла, де й чому була в еміграції, чим ми займалися довгі роки вимушеного життя на чужині. Особливо уважно вони слухали про підтримку поневолених народів. Здається, напруженість зовсім зникла, коли я сказала, що в Антибільшовицькому блоці народів були і росіяни, які визнавали потребу самостійних Української і Російської держав, що ніколи українські націоналісти не були проти російського народу; вони виступали і виступають проти російського імперіалізму. Ми за співпрацю з сусідньою Росією, яка поважає права й інтереси незалежної України.
— Вони дуже розчарувалися, що Ви не закінчили виступ: «Геть москалів!»?
— Навпаки, зачудувалися. Моєю українською мовою. Коли пана Нємцова запитали, чи він усе зрозумів, що сказала пані Слава, він виставив оцінку: «Вона говорила чудовою українською мовою». Віктор Ющенко засміявся: «Бачите, яку легендарну особу маємо...».
— У маніфесті про співпрацю сказано, що в блоці «НУ» «немає жодної політичної сили, яка стояла б на антиросійських позиціях». Голова Конгресу українських націоналістів згодна з цим?
— Я згодна, що міф про мою «одіозність» цілком міг зародитися в Україні для експорту в сусідні країни. Якщо треба насолити «Нашій Україні», солі, знаєте, не жаліють. Тому повністю солідарна з маніфестом: ми зацікавлені в тому, щоб у Росії і в інших державах знали про нашу позицію з перших уст, а не в трактуванні «кривих дзеркал».
Це уривки з останнього інтерв’ю Ярослави Стецько. Пам’ятаю, на закінчення я побажала їй швидше одужати і повернутися до лав рідної фракції, рідної нашої України.
Вона не повернулася фізично. Але завжди буде з нами духовно. Рідна українська земля, як і заповідала колись вигнанка, стане її останнім пристанищем.
Пані Слава — жінка-легенда. Ніжна душа і сталева воля. Я ніколи не забуду, що за кілька днів до смерті Ви цікавилися моїми справами. Хай не тяжкою Вам буде рідна земля...
