Хочу вам похвалитися, що ми із дружиною Ганною Семенівною прожили разом понад 50 років.
У квітні 1951 року я повернувся зі служби в армії, яка забрала у мене шість років молодості. А в нашому селі Стоянці працювала тоді вчителька молодших класів — гарна дівчина Ганя. Я собі її уподобав, ми гарно дружили. А 13 березня 1952 року я таки переконав її, що нам уже час бути разом, і ми пішли до районного ЗАГСу в Судовій Вишні. Запросили двох працівників райвно за свідків і розписалися. Потім таємно взяли шлюб у греко-католицького священика, у його хаті. Радянська влада вчителів (відповідальних за виховання підростаючого покоління!) дуже переслідувала за такі справи.
1953 року народилася дочка Ольга, яку ми охрестили теж таємно в хаті того самого священика. Через чотири роки народився син Володимир. У Судовій Вишні ми збудували власними руками будиночок і в ньому живемо. Навпроти — школа і стадіон. Улітку тут дуже гарно і весело.
Діти повиростали, здобули вищу освіту. Оля працює у Хмельницькому вчителем англійської і німецької мов, виховала разом із чоловіком Миколою троє дітей. Син живе зі своєю сім’єю у Львові.
Дружина має 40-річний викладацький стаж, я 37 років працював учителем праці. Нині очолюю Судовишнянську міську організацію пенсіонерів, яка охоплює 2490 жителів містечка.
Дай, Боже, усім читачам і працівникам редакції доброго здоров’я, щастя та великих успіхів у роботі!
Львівська область.
P. S. Петро Миколайович Дикий — наш давній читач. Під час минулої лотереї він виграв заохочувальний приз — хутряну шапку. А цього разу не втримався і розповів нам про свою родину.
