Чи подібне життя жінок Сходу до казок «Тисячі і однієї ночі»? Свавілля чоловіка, затворництво, багатоженство, гарем, паранджа... Чи все це таке жахливе, чи таке несхоже на наше життя?
Уявіть собі вечір у курортній Хургаді. Туристи і місцеві мешканці нудяться в маршрутці, тим часом як її водій щось жваво обговорює з колегою на вулиці. Аж тут на місце поруч з водієм залазить фарбована блондинка з безліччю пакунків і мобільним телефоном біля вуха. Закінчивши телефонну розмову, вона починає голосно обурюватися, і в результаті ми нарешті рушаємо з місця (до її появи змусити водія взятися за кермо не міг ніхто). Їдемо. За кілька хвилин гортанні вигуки арабки поновлюються. Місцеві з салону разом із водієм намагаються перекричати даму, та дарма. Вона встигає закрити рота кожному з опонентів. З’ясувалося, водій спочатку не хотів звертати з траси, щоб підвезти жінку до її будинку. За свою впертість він отримав від неї половину належної за проїзд плати і, судячи з його вигляду, був радий, що так дешево позбувся пасажирки. Гучно грюкнувши дверима, єгиптянка гордо вийшла, не перестаючи лаяти водія, а той коротко й приречено повідомив туристам англійською мовою: «Божевільна!»
Звичайно, така поведінка не характерна для жінки-мусульманки. Однак нині багато що змінилося. Приміром, у парламенті того ж таки Єгипту жінок майже стільки, скільки і в нашому. До речі, віце-спікер у них —жінка, так само, як і посол в Україні.
Ну, а як щодо... автогонщиці? Хенд Чаоч із Тунісу вже протягом семи років не без успіху бере участь у різноманітних ралі пустелею. І спілкування з рештою гонщиків не становить для неї жодних труднощів, адже вона досконало володіє англійською, французькою, італійською, японською, німецькою і, звичайно, арабською мовами. Ще пригадую нашу сусідку в Іраку — Начху. Від її вигуків, коли вона вболівала за свій улюблений футбольний клуб, здригалися стіни. А ще вона разом з тисячами інших жінок Іраку здавала своє золото, щоб допомогти нагодувати солдатів під час ірано-іракської війни.
Слід визнати, що більшість жінок Сходу —домогосподарки. Навіть у з’європеїзованій Туреччині їх 95 відсотків. І якщо туркені—мешканки міст дозволяють собі з’являтися у джинсах і з непокритою головою, то в турецькому селі жінка й досі щовечора миє ноги чоловікові і навіть у морі купається, не знімаючи сукні з довгими рукавами і хустки... Остання разом із чадрою, паранджею або абаєю — для нас головний символ жінки Сходу.
Перші мусульманки, яким було наказано носити паранджу, — дружини пророка Мухаммеда. Решта жінок, які сповідують іслам, виявляється, вдягнулися в хламиди, наслідуючи їх. А от селянки й кочівниці не носили й не носять покривало. Існує навіть арабське прислів’я: «Паранджа — вбрання нероб»...
За законами шаріату, мусульманин може мати до чотирьох дружин. Однак це можливо лише, якщо він здатний їх утримувати й задовольняти їхні потреби. Як? Тиждень — з однією, тиждень — з другою. Або через день, як домовляться. Та якщо чоловік переоцінив власні сили або несправедливий, то його суворо покарає Аллах...
Нині в арабських країнах багатоженство вважають поганим тоном: «Жінки тепер освічені, кому ж це сподобається?» Приміром, у Єгипті на 7 млн. населення лише близько 3 тисяч «багатодружинних» родин. Там-таки існує закон, згідно з яким згоду на шлюб з другою дружиною дає перша. А якщо чоловік не сповістив її про це, то дружина може подати на розлучення. Щоправда, для того, щоб розлучитися, чоловікові, як і раніше, досить сповістити про це громадськість, а жінка має звертатися до суду. Чоловіка в разі розлучення можуть примусово, під загрозою ув’язнення, змусити заплатити дружині 2—3 тисячі доларів. До того ж він має платити 35 відсотків зарплати як аліменти, а в сім’ях на Сході зазвичай багато дітей. Тож охочих розлучитися небагато. Так само, як і тих, хто прагне одружитися хоча б з однією жінкою... В Туреччині мені заявили однозначно: «Чоловік, який не може забезпечити сім’ю, не одружується».
Якщо раніше в Єгипті батьки добудовували свій будинок для сина з дружиною, то тепер єгипетські дівчата не бажають жити під одним дахом зі свекрухою. А придбати квартиру навіть у найбіднішому районі Каїра коштує 7—8 тисяч доларів. Що за зарплати держслужбовця у 80—90 доларів нереально. А прецінь, крім квартири, треба сплатити калим — 4—5 тис. доларів і подарувати щонайменше півкілограма золота.
Втім, все не так уже й страшно. Тут торгуються. Приміром, платиш калим, а весілля — коштом нареченої. Вона купує і все в дім, окрім люстри й килимів. Можливі варіанти...
Цікаво, що в Афганістані декрет № 7 Ревради (у 80-ті), який скасував калим, розорив багато сімей і неабияк засмутив батьків дівчаток. Щоправда, народ сумував недовго: замість калиму нареченому пропонували купити віслюка (в Афганістані він коштує копійки) за ціною, встановленою батьком нареченої... А в Марокко народження дівчинки завжди вітали більше, аніж появу сина. Доньок пестять і викохують, а хлоп’ят у п’ятирічному віці вже змушують працювати.
Ну, а гарем — це просто частина мусульманського житла, де мешкають дружини, родички господаря, жіноча прислуга й діти. Хлопчики перебувають тут до восьми років. У бідній родині гарем займає весь будинок, за винятком кімнати для гостей. Право входити до гарему має лише господар, іншим чоловікам вторгнення туди загрожує ув’язненням.
Про затворництво. Халіф ал-Хакім свого часу заборонив шевцям шити жіночі туфлі, щоб жінки сиділи вдома. А чи відомо вам, що звичай ізоляції дружин — риса аж ніяк не виключно ісламського способу життя? Гадаю, більшість із нас, жінок, знає, що це так... У Стародавній Греції теж існував звичай поділяти дім на жіночу й чоловічу половини, а під час учт — «симпосіонів» роль господині виконувала запрошена гетера, дружина господаря навіть не показувалася. В Японії за епохи Хеян світські дами також мешкали на своїй половині і закривали обличчя широкими рукавами кімоно. Звичай затворництва був і в Іспанії епохи Відродження: знатні іспанки ходили лише до церкви. Незручність для закоханих такого звичаю докладно описав Лопе де Вега.
То чи такі, справді, нещасливі й безправні жінки Сходу? Роль матері оцінюють в ісламі втричі вище, ніж роль батька. Жінка-мати — над усе на землі. Але дружина належить чоловікові...
