Вступ України до СОТ: «за» і «проти»

Дослідження ситуації в інших країнах показують, що у найближчій перспективі відкриття економіки справді може спричинити негативні економічні наслідки, проте у довгостроковому плані воно позитивно впливає на економічне зростання.

Чітке уявлення наслідків альтернативного розвитку подій, тобто неприєднання України до СОТ, дає змогу зробити об`єктивну оцінку ступеня втрат у близькій перспективі. Чи зможемо ми, відмовившись від вступу до СОТ, уникнути цих втрат? На жаль, ні.

По-перше, незалежно від членства в СОТ, якщо наша промисловість залишатиметься нереструктуризованою і неконкурентоспроможною, імпорт зростатиме, збільшуючи конкуренцію і штовхаючи неефективні підприємства до реструктуризації, а найнеефективніші — і до закриття.

По-друге, вступ до СОТ — це шлях до ЄС. Крім того, що ЄС — це ринок товарів та капіталу, це ще і нові технології, нові підходи до ведення бізнесу.

Гальмування процесу вступу до СОТ, зрештою, може призвести до того, що шанс влитися у світову економіку пропустимо, а ті самі проблеми, розв`язання яких ми намагалися уникнути, буде просто відкладено на кілька років.

Офіційний рівень тарифного захисту в Україні 8—10 відсотків. Але насправді митні тарифи застосовуються вибірково, оскільки є багато винятків, що утворилися завдяки роботі лобістів та особистим зв’язкам. Тому йдеться про зниження саме таких ставок.

Інша справа, що після підписання угод тарифи будуть зафіксовані — думка, з якою важко примиритися тим нашим виробникам, які звикли до того, що тарифи можна довільно змінювати в будь-який час.

Питання стосовно митних тарифів вирішується в ході переговорів. Але для іноземних постачальників вже й нині рівень тарифного захисту в Україні з більшості товарних позицій є цілком прийнятним і таким, що відповідає вимогам СОТ.

Насправді імпортні тарифи нас практично не захищають, тому що, по-перше, не працюють: майже 50 відсотків усього імпорту уникає сплати мита.

Наведемо приклад. Роками найвищого імпорту споживчих товарів в Україні, зокрема сільськогосподарської продукції, були 1996 та 1997 роки. І саме в цей період у нас існував найвищий тарифний захист на цю продукцію. А стосовно дешевих імпортних товарів, то вони й так давно присутні на українському ринку, тому що наша держава застосовувала достатньо низькі захисні тарифи.

По-друге. Тарифна політика — не єдиний механізм регулювання імпортних надходжень. Треба пам`ятати і про курсоутворення, і про купівельну спроможність населення, і про уподобання наших споживачів, які визначаються соціальними та історичними умовами. Хоч як дивно, але український ринок товарів, ємність якого безпосередньо обмежена купівельною спроможністю українських споживачів і навряд чи зросте найближчим часом, не є мрією для іноземних виробників. Значно більшу зацікавленість в іноземних представників викликає інтелектуальна власність та сфера послуг, а одними з найпроблемніших позицій на засіданнях Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ є лібералізація доступу іноземних компаній на ринки страхових та банківських послуг, зняття для них обмежень на ринку зв`язку та пошти.

Щоб запобігти напливу іноземних товарів (продукції машинобудування, харчової, легкої, фармацевтичної промисловості) низької якості, або не апробованих на світовому ринку, потрібно мати й застосовувати досконале антидемпінгове законодавство.

Не зовсім так: члени СОТ можуть застосовувати нетарифні заходи (технічні бар`єри, антидемпінгові розслідування, розслідування щодо застосування субсидій тощо), а також за наявності економічного обґрунтування — тимчасово підвищувати митні тарифи. Прикладами використання технічних бар`єрів є запровадження ЄС обмеження на вихлопи автомобілів та на рівень шуму авіатехніки.

Взагалі, правилами СОТ передбачено наявність пільг, але категорично заборонено адресну допомогу окремим підприємствам. Надання пільг має відбуватися незалежно від того, чи є виробник резидентом чи ні.

Проте, враховуючи обставини, що саме субсидії здатні істотно вплинути на умови конкуренції на ринках промислової продукції, у СОТ питання промислових субсидій є одним з найважливіших моментів регулювання торгово-економічних відносин. На практиці значна частина взаємних претензій членів СОТ є звинуваченнями саме в наданні субсидій, не дозволених організацією, тим чи іншим галузям промисловості.

Вимоги країн—членів СОТ з ліквідації діючих механізмів субсидій є неабиякою проблемою і для України. Іноді у нас і самі підприємства не підозрюють про отримання фінансової допомоги від держави. За термінологією СОТ субсидією може вважатися і використання основних фондів, що передано підприємствам, і реструктуризація податкової заборгованості.

Сільське господарство й сьогодні аж ніяк не можна назвати захищеною галуззю. Звернімося до даних публікації «Внутрішня підтримка сільського господарства в контексті приєднання України до Світової організації торгівлі», здійсненої завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAІD) та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (UNDP) згідно з Кооперативною угодою та в рамках проекту ПРООН «Аграрна політика для людського розвитку».

Світова організація торгівлі, маючи на меті реформування торговельної політики, ввела показник «Сукупний вимір підтримки» (СВП) для того, щоб установити верхнє обмеження на рівень допомоги сільському господарству кожної країни щорічно з 1995 — 2000 років. Для рівня СВП обирається базовий період, наприклад, 1994 — 1996 роки. Під час цього періоду рівень загального СВП для України становив 1,38 млрд. дол.

Якщо порівняти рівні підтримки сільського господарства в різних країнах у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь (ріллі) або 1 зайнятого в сільському господарстві, то під час базового періоду 1994—1996 років, коли СВП для України дорівнював 1,38 млрд. дол., рівень підтримки у розрахунку на 1 зайнятого у сільському господарстві України становить 275 дол. США (тоді як у Польщі — 923 дол. США, в Чехії — 1443 дол. США), а на 1 га сільськогосподарських угідь — лише 33 дол. США (що в 5—6 разів менше, ніж у Чехії та Польщі). З 1994-го по 2000 рік відбулося поступове зменшення державної підтримки сільського господарства в нашій країні, що було спричинено макроекономічними чинниками. Багато в чому проблема для України полягає у відсутності коштів у бюджеті, а також у неефективності політики витрат.

Як бачимо, правила СОТ не передбачають скасування субсидування сільського господарства, але потребують запровадження максимального порога для державних субсидій. Нині на переговорах нам пропонують рівень державної підтримки в 1,37 млрд. доларів на рік з поступовим зниженням на 13 відсотків протягом десяти років.

Доведеться скорочувати ті види субсидій, які не є міжнародно визнаними формами підтримки аграрного сектору, але можна буде збільшити субсидії, дозволені угодою про сільське господарство: на фінансування дослідницьких, навчальних, консультативних та маркетингових програм, створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки, страхування та гарантування безпеки доходів, виплати на відшкодування збитків від стихійних лих, допомогу на структурну перебудову, виплати за програмами охорони довкілля.

Треба враховувати, що на поточний момент є пропозиції країн—членів СОТ з певних змін у торговельній політиці. Конференція міністрів країн—членів СОТ, яка відбулася у м. Доха (Катар) 9—14 листопада 2001 року, підтвердила, що серед довгострокових цілей СОТ передбачається істотне зменшення внутрішньої підтримки, яка справляє викривлюючий ефект на торгівлю сільськогосподарськими товарами. Нові підходи стосовно майбутніх зобов’язань повинні бути визначені не пізніше 31 березня 2003 року.

Отже, Україні доведеться приєднуватися на умовах нової угоди, а не угоди про сільське господарство, підписаної на Уругвайському раунді, якщо переговори про приєднання України триватимуть до моменту, коли буде підписано новий договір про розвиток сільськогосподарської торговельної політики (2005 рік).

Наявна система, яка стала основним засобом виживання сільських жителів, не надає стимулів для розвитку ефективного сільськогосподарського виробництва. Проблеми українського сільського господарства багато в чому схожі з проблемами промисловості — це труднощі з одержанням кредитів, відсутність контрактного права та системи страхування виробництв, відсутність менеджерів, спроможних  здійснювати маркетинг і збут продукції.

Потрібні серйозні інституційні зміни та повний перегляд системи держпідтримки аграрного сектору, відокремлення коштів, що спрямовуються на розвиток інфраструктури, від коштів на соціальні цілі.

Щодо статистичних показників розвитку сільського господарства після вступу до СОТ, то за оцінками Міністерства аграрної політики України, після незначних втрат від вступу до СОТ через два-три роки членства економічний ефект в АПК зросте до 460 млн. дол. проти 62 млн. дол. на момент, коли країна отримала статус спостерігача в СОТ.

Вступ до СОТ лише потенційно покращує позиції країни, проти якої ініціюються антидемпінгові розслідування, а не сповна усуває їх загрозу. Кількість таких розслідувань та реалізованих антидемпінгових заходів членів СОТ має тенденцію до зростання. Згідно з відомостями на 1.06.2001 року кількість антидемпінгових розслідувань, ініційованих у 1995-му — 157 (з них 118 закінчилися накладенням антидемпінгового мита), у 1996 — 224 (84), 1997 —243 (119), 1998 — 254 (162), 1999 —355 (182), 2000-му — 288 (235), з них шість були проти українських фірм, у 2001 році — 347 (159), з них три — проти українських фірм (щорічна доповідь Генерального директора СОТ «Огляд розвитку в міжнародному торговельному середовищі» 2002 року).

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, проти українських експортерів нині здійснюється двадцять п`ять антидемпінгових та спеціальних розслідувань у тринадцяти країнах світу. В результаті вжитих антидемпінгових та спеціальних заходів з 1992-го до 2002 року наші виробники втратили близько 2 млрд. дол., і майже 1,2 млрд. дол. припало на останні два роки.

Саме через те, що Україна не є членом СОТ, під час антидемпінгових розслідувань багато країн застосовують до неї довільні правила замість правил, що встановлені всередині СОТ. Українським виробникам правила СОТ допоможуть захищати інтереси вітчизняних компаній за кордоном під час проведення процедури таких розслідувань.

Водночас треба зазначити, що стратегічною метою приєднання до СОТ не повинно бути успішне завершення антидемпінгових процесів. Українські експортери мають набувати технологічних переваг для зміцнення своїх зовнішньоекономічних позицій, підвищувати структурну, а не цінову конкурентоспроможність.

Слід звернути увагу й на те, що Україні буде непросто скористатися перевагами членства в СОТ. Успішне вирішення спірних питань з використанням наявних у СОТ механізмів багатостороннього врегулювання може стримуватися відсутністю у різних сферах економіки достатнього штату висококваліфікованих фахівців у галузі міжнародного комерційного права, дефіцит яких гостро відчувається і в компаніях-експортерах, і в державних органах.

Планів країн ЄС затягнути Україну до СОТ за будь-яку ціну не існує. Україна сама повинна виконати умови, необхідні для вступу, а потім вміло провести переговори з членами Робочої групи на прийнятних для нас умовах. Що довше країна веде переговори, намагаючись щось «виторгувати», що пізніше приєднується до організації, то більших поступок від неї вимагають, то більше запитів доведеться задовольняти, тому що у процесі переговорів кількість членів СОТ постійно збільшується. Якщо нові члени організації стануть безпосередніми учасниками переговорного процесу, з ними теж треба буде досягати домовленостей. Це підтверджує практика і нашої, й інших країн.

* Вступ до СОТ справді може призвести до зниження обсягів виробництва в окремих галузях господарства. Тому вже тепер ми не повинні обмежуватися лише адаптацією системи законодавства та веденням торговельних переговорів. Процес підготовки до вступу України в СОТ передбачає розв`язання низки економічних проблем, зокрема реструктуризацію виробництва, зниження структурного безробіття. Відмова від вступу до СОТ не усуне з порядку денного потреби вирішення цих завдань.

* Після вступу до СОТ можливості уряду захищати вітчизняних виробників будуть значно менші. Пом`якшити ситуацію можна, якщо вибрати пріоритетні галузі господарства і на переговорах обговорити умови відстрочки відкриття ринків для них.

* У галузі сільського господарства головне питання полягає в тому, що робити для розвитку аграрного сектору, а не в тому, вступати або не вступати до СОТ. Потрібне активне, реальне проведення земельної реформи, розвиток страхування і кредитування в сільському господарстві. Бюджетні кошти мають спрямовуватися не на поточну підтримку господарств, а вкладатися в розвиток виробничої інфраструктури. Запровадження нових видів державної підтримки, або збільшення обсягів фінансування тих чи інших її видів, повинно орієнтуватися на зобов`язання України щодо угоди про сільське господарство та на поточний переговорний процес.

* Оскільки правила та вимоги СОТ, зокрема стосовно процедур митної оцінки товарів, спрямовані на збільшення рівня збирання мита, тому не варто насправді очікувати істотного зменшення рівня тарифного захисту від імпорту після вступу країни до СОТ.

* Приєднання України до СОТ може стати значним кроком у процесі становлення цивілізованого ринкового господарства в нашій країні, прискорення її інтеграції в європейські та світові економічні структури. З другого боку, поряд з тим, що економіка країни загалом виграє, окремі галузі можуть зазнати втрат. Тому під час обговорення питання з вступу країни до СОТ потрібно розрізнювати галузевий і національний інтереси, інтереси галузі в цілому та окремих підприємств, послуги яких не завжди відповідають міжнародним нормам. Галузевий інтерес полягає в тому, щоб, захищаючи внутрішній ринок від конкуренції, мати вихід на зовнішні ринки зі своєю продукцією та доступ до імпортної сировини. Природно, що інтереси різних галузей інколи суперечать одне одному. Тому від уряду, підприємців та суспільства загалом вступ України до СОТ вимагає вміння домовлятися. А проблеми, що постають на цьому шляху, не повинні сприйматися як причина для затягування процесу. Про те, що членство в СОТ не суперечить національним інтересам, а сприяє їх реалізації, свідчать ті обставини, що жодна країна ще не вийшла з СОТ. А ті країни, які поки що залишаються за її межами, намагаються вступити до цієї організації.

* Треба чітко сформулювати і зрозуміти мету та завдання, пов`язані з міжнародними зобов`язаннями України на шляху вступу до СОТ, і активізувати на цій основі внутрішні соціально-економічні перетворення. Переваги, що отримує країна від приєднання до СОТ, є наслідком не членства як такого, а внутрішньої політики країни, спрямованої на модернізацію економіки, підвищення рівня життя населення. Для запобігання або мінімізації негативних наслідків членства в СОТ в остаточних домовленостях про умови приєднання та в урядовій програмі дій можуть бути передбачені відповідні заходи.

* Відкладення вступу України в СОТ до моменту, коли країна в умовах недосконалої внутрішньої конкуренції стане за рівнем конкурентоспроможності цілком готова до членства в СОТ, позбавить наших товаровиробників можливості вести економічну діяльність за світовими правилами і нормами.